Різновиди авторитарних режимів

теократичний: характерний для країн, де до влади прийшли фанатичні релігійні клани, напр., ісламські фундаменталісти в Ірані, які керують державою з часів революції 1979 р.,

військово-бюрократична диктатура: встановлюється в результаті військово­го перевороту. Напр., така форма авторитаризму була в Греції (правління «чор­них полковників»), Аргентині, Бразилії, Чилі, Парагваї та ін.;

персональні тиранії, різновидом яких є султанізм. Влада належить дик­татору, який опирається на розгалужений поліцейський апарат. При владі, як правило, перебувають родичі, друзі диктатора. Персональна тиранія була характерна для режимів Барра в Сомалі, Дювальє в Гаїті, Аміна в Уганді, Сомоси в Нікарагуа;

абсолютні монархії (Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об'єднані Арабські Емірати). Монарх наділений абсолютною владою; виборні представницькі органи відсутні; уряд призначається монархом і звітується лише перед ним;

неототалітарні режими: вони функціонують при наявності багатьох партій, опозиції, періодичних виборів, але реально влада зберігається в руках однієї партії. Такі режими існують в Мексиці, Сирії, де правлячими партіями відповідно є Інституційно-революційна та Б ААС.

Тоталітарний режим. Тоталітаризм (від фр. totalite - сукупність, повнота, від лат. totus - весь, цілий) - це політичний режим, який характеризується пов­ним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

Щодо авторства цього терміна, то думки учених розійшлися, називаючи Б. Муссоліні, Д. Джентіле, Дж. Амендолу, П. Габетті. Відомо, однак, що в 1925 р. це поняття вперше пролунало в італійському парламенті. Перша спроба наукового аналізу належить німецько-американській дослідниці X. Арендт у праці "Походження тоталітаризму" (1951 р.). Основні ознаки тоталітарного політичного режиму:

• висока концентрація влади;

• жорсткий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;відсутність легальної опозиції;

• ідеологізація всього життя суспільства;

• наявність обов'язкової для усіх офіційної ідеології;

• нетерпимість до політичного інакодумства,

• знищення громадянського суспільства;

• проголошення принципу органічної єдності держави і народу;

• повна монополізація влади політичним лідером, який представляє законодавчу та виконавчу владу;

• існування широкого суспільно-політичного руху, що забезпечує тоталітарній владі масову підтримку;

• всезагальна лояльність громадян досягається під загрозою терору;

• державний монополізм в економіці.

Між дослідниками ведеться дискусія щодо того, чи є обов'язковою озна­кою тоталітаризму ліквідація багатопартійності й абсолютне панування у суспільному житті однієї партії. Зокрема, В. Якушик зауважує, що у деяких країнах з тоталітарним режимом зовсім немає політичних партій, в інших -одна, ще в інших дозволяється діяльність кількох партій, які визнають про­відну роль партії-гегемона.

Тоталітаризмом називають деспотичний режим XX ст. Протягом 20-30-х, а потім - другої половини 40-х рр. тільки в Європі тоталітарні режими були встановлені в 17 країнах з 27. Найхарактернішими різновидами тоталітар­ного режиму є фашизм, комунізм.

Фашизм у період між двома світовими війнами утвердився в Італії, Німеччині, Югославії, Болгарії, Румунії, Греції, Іспанії, Португалії, Японії, Чилі, Сальвадорі, Гватемалі. Політичний лад у цих державах опирався на ідею абсолютного підкорення особи державі, а також на расизм, шовінізм, антикомунізм. Після Другої світової війни західні демократичні держави вжили заходів проти відновлення фашизму (Потсдамський договір, поділ Німеччини, позбавлення Японії та Німеччини права мати значну армію, створення Ради Безпеки ООН). У деяких державах - Іспанії, Португалії, Греції - фашистські режими у послабленій формі існували до середини 70-х рр. XX ст.

Якщо фашизм був тоталітарною диктатурою ультраправих сил, то другий різновид тоталітаризму - комунізм - був диктатурою ультралівих сил. Комунізм виник раніше за фашизм і проіснував довше за нього. До певної

міри фашизм був реакцією саме на комуністичні претензії щодо всесвітнього панування, хоч мав й інші причини свого виникнення. Першою тоталітарною державою комуністичного типу був СРСР, що виник в результаті Жовтневого перевороту 1917 р. Комуністичний тоталітаризм базував свою політику на теорії класової боротьби і спрямовував репресії переважно проти власного населення, не зачіпаючи сильно інтереси інших держав до закінчення Другої світової війни. Була створена повністю одержавлена економіка. Після перемоги над фашизмом комунізм розширив свою географію; в другій половині 1940-х рр. у залежність від СРСР потрапили Болгарія, Польща, Угорщина, Чехословаччина, Народно-демократична Республіка Німеччина, які були змушені виконувати розпорядження Москви під загрозою збройного вторгнення. Тим же шляхом, хоч із певними

особливостями, розвивалися Румунія та Югославія. В Азії тоталітарні режими комуністичного взірця встановилися в Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, Камбоджі, Лаосі; в Латинській Америці - на Кубі. Крах комуністичного тоталітаризму настав внаслідок поразки у війні, але не у збройній, а в "холодній".

Тоталітаризм в обох своїх різновидах приніс людству величезні страждання, йому в жертву було принесено понад 100 млн. людських життів.

12.3. Політичний режим сучасної України. Політичний режим України можна охарактеризувати як "змішаний"(табл. 9), тобто такий, що інтегрує ознаки усіх основних політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, тоталітарного, анархічного, охлократичного та ін.

Перехід до демократичного режиму суттєво полегшується у випадках, коли економіка знаходиться в хорошому стані, і затруднюється в умовах її кризи, що спостерігаємо в Україні. Стан економіки - це перша проблема, з якою зіткну­лася Україна при переході до демократії. Друга проблема - радикалізація лівої опозиції, що суттєво дестабілізує економічне і політичне становище країни. Проте, зміни, що відбулись у лютому 2000 р. в українському парламенті - ство­рення конструктивної більшості, спроможної повести плідний діалог і з сус­пільством, і з виконавчою владою, і з Президентом, і усунення від керівництва Верховною Радою лівої меншості, яка перейшла в опозицію, дещо послабили гостроту цієї проблеми. Третя проблема полягає в тому, що у нас є люди (і чи­мало!), які знаходячись в опозиції до минулого (тоталітарного) режиму, разом з тим не є прибічниками демократії. їх ідеал - авторитаризм.

Отже, процес переходу від тоталітарного і авторитарного режимів до демок­ратії складний, але можливий. Його не можна здійснити миттєво, стрибком. Він супроводжується, передусім, зміною соціально-економічного ладу, здійсненням згори реформи політичної системи, формуванням громадянського суспільства і утвердженням демократичної правової держави.