4.3. Іригаційна ерозія ґрунту і заходи щодо її запобігання

У зв'язку з широким розвитком зрошування земель усе більшого значення набуває іригаційна ерозія ґрунтів. Причинами розвитку цього виду ерозії є недоліки проектування і експлуатації зрошувальних систем: відсутність зональних рекомендацій по запобіганню іригаційної ерозії, невиконання протиерозійних заходів, невідповідність рекомендованих режимів зрошення існуючим меліоративним умовам, невиконання планових робіт, введення земель без проектних обґрунтувань, порушення режимів технології зрошення, відсутність необхідних гідротехнічних споруд на зрошувальній і скидній мережах тощо.

Шкода від іригаційної ерозії багатогранна: зменшується родючий гумусовий горизонт, вимиваються поживні речовини і насіння, непродуктивно витрачається вода для зрошення, забруднюються добривами і пестицидами водоприймальники, розмиваються канали, шляхові покриття, утворюються іригаційні яри, погіршується якість сільськогосподарської продукції, значно знижується родючість ґрунту.

В еродованих грунтах змінюється якісний склад гумусу, вони характеризуються втратою структури, високою щільністю, низькою водопроникністю і вологоємкістю.

Вважають, що втрати від забруднення навколишнього середовища продуктами змиву в багато разів перевищують ті, що завдаються безпосередньо ерозією.

Важливою і порівняно новою проблемою є усунення іригаційної ерозії ґрунтів. Система заходів по усуненню іригаційної ерозії включає організаційно-господарські, експлуатаційні й агротехнічні прийоми, спрямовані на підвищення водопроникності ґрунтів, утворення водоутримного мікрорельєфу, методи підвищення протиерозійної стійкості ґрунтів, заходи по запобіганню розмиву зрошувальної і скидної мережей та ін.

У цьому комплексі головна роль належить протиерозійному облаштуванню території і правильній експлуатації зрошувальних систем. Для запобігання ерозії не менш ефективні фітомеліоративні й агротехнічні заходи. Найбільший ґрунтозахисний і економічний ефект досягається при комплексному використанні всіх протиерозійних заходів у поєднанні з організаційно-господарськими. Останні включають правильну організацію територій, грамотне розміщення культур по елементах рельєфу. Рекомендуються контурне землеробство і терасування. Зменшенню ерозійних процесів сприяють також смугове землеробство, розміщення полів сівозміни довгою стороною впоперек схилу, що полегшує нарізування тимчасових зрошувачів, обробіток ґрунту і сівбу, будівництво шляхів на схилах під визначеним кутом, що забезпечує мінімальну швидкість і затримання води в кюветах. Ефективне застосування закритої зрошувальної мережі.

Впровадження сівозмін – найважливіший фактор збереження ґрунту, підвищення його родючості. Велике значення має питання підбору способів і технічних засобів для поливу крутосхилових земель. Важливим протиерозійним заходом при поливах дощуванням є застосування ерозійнобезпечних елементів техніки поливу.

4.4. Прийоми меліоративного поліпшення солонцевих ґрунтів

Важливим резервом збільшення площі й підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь є меліорація солонцевих і засолених ґрунтів.

Солонцеві ґрунти, які потребують гіпсування, розміщені в найбільш розвинених сільськогосподарських районах, де продуктивне використання кожного гектара землі має велике народногосподарське значення.

Серед великої групи ґрунтів солонцевого типу виділяють дві основні: содові, сульфатно-содові солонцеві і солончакові ґрунти; хлоридно-сульфатні солонцеві й солончакові ґрунти;

На основі багаторічних дослідів і виробничої практики розроблено ряд прийомів поліпшення содових солонців і солонцюватих ґрунтів. Найбільш ефективні такі: вибір відповідної глибини обробітку, сівба солестійких культур, хімічна меліорація.

При хімічній меліорації у ґрунт вносять різні солі кальцію, головним чином гіпс. Кальцій витісняє поглинутий натрій, який у вигляді сульфату натрію вимивається водою.

Крім того, гіпс, внесений у солонці й солонцюваті ґрунти, а також содові солончаки і солончакові ґрунти, нейтралізує соду, переводить її в сульфат натрію – сіль, що значно менш шкідлива для розвитку сільськогосподарських рослин, а також швидко вимивається з поверхневих шарів ґрунту.

Багато вчених підтверджують високу ефективність гіпсового ґрунту. Крім гіпсу, для поліпшення солонців можна використовувати фосфогіпс – відходи виробництва фосфорної кислоти і подвійного суперфосфату.

Слід поєднувати гіпсування з внесенням у солонці гною, компосту. При цьому максимально проявляється дія гіпсу.

На зрошенні у ряді випадків проявляється вторинне засолення ґрунтів. Однією з причин його є те, що при високому рівні залягання засолених підґрунтових вод і випаровуванні вологи в посушливий період відбувається засолення поверхневих шарів водорозчинними солями.

Вторинне засолення ґрунтів може відбуватись і при відносно глибокому заляганні підґрунтових вод, коли волога при поливі проникає до глибини залягання материнської засоленої породи, розчиняє солі, які піднімаються до поверхні у вигляді розчину солі і випадають з нього при випаровуванні вологи.

Засолення і осолонцювання зрошувальних земель – фактори, що обмежують родючість ґрунтів і перешкоджають їх інтенсивному використанню в сільськогосподарському виробництві.

Існують різні методи й окремі прийоми меліоративного поліпшення солонцевих ґрунтів: агротехнічні, хімічні й комплексні.

Ефективним прийомом поліпшення властивостей зрошуваних засолених ґрунтів є хімічна меліорація за допомогою фосфогіпсу і застосування його разом з органічними добривами.

На зрошуваних засолених ґрунтах застосовують й інший кальцієвий меліорант – кальцієву селітру.

Однак меліорація цих ґрунтів потребує в першу чергу такого радикального засобу, як осушення за допомогою дренажу. Тільки після зниження рівня підґрунтових вод до глибини більше критичної можливі їх хімічна меліорація та окультурення.

Негативні наслідки засоленості на врожайність сільськогосподарських культур можна в певній мірі зменшити, висіваючи на цих ґрунтах більш солестійкі культури – цукрові і кормові буряки, гірчицю, кавуни, середньостійкі – пшеницю, жито, ячмінь, просо, овес, картоплю, помідори, гарбузи, редьку і слабостійкі – кукурудзу, огірки, редиску, горох, боби.