18. Дати характеристику адаптивно-розвивальній концепції соціалізації (м.П.Лукашевич, в.Т.Циба)

Сутність адаптивно-розвивальної концепції соціалізації полягає в розгляді соціалізації як взаємодії людини, що триває все її життя, з навколишнім середовищем шляхом (за допомогою) адаптацій, що змінюють одна одну, у кожній зі сфер життєдіяльності людини. Будь-яка адаптація як особлива діяльність людини, що пов'язана із засвоєнням чергової нової соціальної ситуації (суб'єктивно нової для конкретного індивіда), додає їй соціального досвіду (що об'єктивно існує як елемент культури певного суспільства) і тим самим підвищує рівень її соціалізації. Подальша адаптація індивіда, спираючись на новий, вищий рівень його соціалізації, відбувається ефективніше, дає йому змогу швидше піднятися на черговий рівень соціалізації. Під час сукупної взаємодії індивіда із соціальним середовищем (а отже, і впливу індивіда на суспільство в напрямі задоволення своїх со­ціальних потреб) відбуваються зміни в суспільстві стосовно більшої орієнтації на людину, сукупність її соціальних інтересів. Отже, реалізується другий аспект неподільного процесу соціалізації — соціалізація суспільства. Очевидно, що соціальна адаптація і соціалізація — нерозривні в своїй єдності процеси, які доповнюють один одного й мають за основу (як і будь-яка взаємодія в природі) обмін інформацією, енергією та речовиною, проте різняться як змістовними, так і часовими параметрами.

викладена концепція соціалізації створює передумови для уточнення місця й ролі соціальної роботи в процесі життєдіяльності особистості, дає змогу скоригувати (а в чомусь по-новому визначити) цілі й функції соціальної роботи на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

Насамперед слід урахувати, що адаптивно-розвиваюча концепція соціалізації спирається на взаємодію біологічного, психологічного та соціального механізмів адаптації, що дає змогу орієнтуватись у соціальній роботі на цілісну людину з урахуванням конкретних станів і відхилень на кожному з рівнів.

Ця модель соціалізації охоплює всі сфери життєдіяльності індивіда. Тим самим створюються можливості для найповнішої реалізації одного з найважливіших принципів організації соціальної роботи — комплексності.

Крім того, можливість орієнтувати форми та методи соціальної роботи, згідно з різними періодами соціалізації клієнта, повніше забезпечить диференційований підхід до організації соціальної роботи.

Адаптивно-розвиваюча модель соціалізації на основі механізму засвоєння нових соціальних ситуацій орієнтує на підтримку творчості та мобільності клієнта, що особливо важливо в період кардинальних змін в усіх сферах життя суспільства.

Концепція розглядає соціалізацію як процес, що впродовж усього життя людини створює передумови для організації безперервної соціальної роботи.

19.Дати характеристику підготовчому та активному етапам соціалізації

Соціалізація - різнобічне і поступове входження індивіда воб'єктивний світ суспільства чи окрему його ланку. Тому її потрібнорозглядати як систему різних стадій. У цьому контексті А. Мудриквизначає первинну (підготовчу) і вторинну (активну) соціалізацію.Загалом третина життєвого шляху людини припадає на підготовчийі дві треті на активний період соціалізації.

У первинну (підготовчу) соціалізацію індивід входить в дитин-стві. Вторинна (активна) соціалізація - наступний процес, що до-зволяє вже соціалізованому індивіду (з певним багажем уявлень,переконань) входити в нові сектори соціуму.

Соціальна педагогікаПервинна соціалізація найбільш важлива для індивіда. Аджедля дитини «конструюється» світ з його цінностями, нормами, яківона ще не може повною мірою критично осмислити.

Фазами підготовчого періоду є: здатність задовольняти влас-ні потреби засобом мови; інтеріоризація (уміння керувати собою,сприймати і виконувати власні накази); подолання ситуативних по-тягів і прояв волі; виявлення здібностей у царині науки, техніки; за-родження соціогенних потреб і формування світоглядних орієнти-рів (створення певного матеріального чи ідеально-інформаційноговитвору відповідно до здібностей, що стає мрією людини).

В активний період соціалізації відбувається просування схо-динками статусу у процесі реалізації соціогенних потреб. Головнаособливість цього періоду полягає у можливостях будувати суспіль-ство, удосконалюючи його соціальні інституції [11, С. 125]. Звідсиі визначається родинна, рольова, економічна, політична, релігійна,культурницька, ґендерна, професійна та інші соціалізації. І у кожно-му її виді людина може виступати як об'єкт і як суб'єкт соціалізую-чого процесу.

Так, зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю сус-пільства в тому, щоб його члени активно володіли ролями чоловікай жінки (ґендерна соціалізація), могли і хотіли брати участь в еко-номічному житті (професійна соціалізація), створили міцну сім'ю(сімейна соціалізація), були законослухняними громадянами (полі-тична соціалізація). Характер вимог залежить від віку і соціальногостатусу людини. У цьому плані людина - об'єкт соціалізації.