13. Розкрити фазову систему соціалізації

Існує і шести фазова система соціалізації. У першій фазі домінує сім'я. Але останнім часом відбувається ослаблення впливу на процес пристосування дитини до нових умов життя. Різні відхилення у відносинах батьків та дітей, емоційна депривація і фрустрація призводять до затримки або до серйозних порушень в особистісному розвитку дитини.

У другій фазі соціалізації встановлюються і розвиваються початкові соціальні зв'язки поза сімейних відносин.

У третій фазі - оволодіння основними знаннями і суспільним досвідом, який завершується фізіологічної та психологічної зрілістю людини.

Особливістю четвертої фази є остаточне формування світогляду людини, забезпечення її творчих потреб.

У п'ятій фазі особистість досягає найвищого рівня соціалізації, отримує можливість творити і особистісні значимі цінності, розкривається в своїх природних здібностях.

В останній шостої фази, властиві інволюційні процеси, втрата або згасання життєвого інтересу, ослаблення соціальних зв'язків, зниження психічної і фізичної активності.

14.Дати характеристику розвитку людину у перинатальному періоді

Мати – це перший земний всесвіт малюка, тому все, через що вона проходить,відчуває і її плід. Емоції матері передаються малюку і мають безпосередній вплив на його психіку. Відомо, що саме поведінка матері, її надмірна емоційна реакція на стреси, яким насичене наше повсякденне життя, іноді є причиною ускладнень у майбутніх малюків. Проте можна з упевненістю сказати, що всі труднощі цілком здоланні, якщо майбутня мати усвідомить, що тільки вона служить малюку засобом абсолютного захисту, невичерпною енергією, яку дає її любов.

Перинатальний – поняття, що складається із двох слів: пери (peri) – навколо, поряд і натос (natalis) – той що відноситься до народження. В жодному з етапів свого подальшого життя людина не розвивається так інтенсивно, як в перинатальному періоді, починаючи з клітини яка перетворюється всього через декілька місяців в досконале створіння, яке володіє надзвичайними здібностями і непереборною жагою до знань. Новонароджений проживає дев'ять місяців які в значній мірі формувають базу для його подальшого розвитку. Перинатальний розвиток несе в своїй основі думку про необхідність надання ембріону, а потім і плоду найкращих матеріалів та умов для розвитку. Це повинно стати частиною природного процесу розвитку всього потенціалу та усіх здібностей які генетично закладені в яйцеклітині.

Більше тисячі років тому у Китаї вже існували пренатальні клініки, де вагітних оточували красою і спокоєм. Сьогодні, на жаль, не має заповідників для вагітних, тому кожна вагітна жінка і кожна родина, де живе жінка в очікуванні Дива, має намагатись прагнути до краси, спокою, внутрішньої гармонії, доброти і любові. Лише такий підхід створить необхідну пренатальну основу для розвитку щасливої нової людини.

15. Дати загальну характеристику моделей соціалізації

Існує ряд теорій, концепцій розвитку людини, суспільства. В основу кожної моделі соціалізації покладена та чи інша теорія. Однією із розповсюджених моделей, котра базується на теорії психоаналізу 3. Фрейда, є трактування соціалізації як розвитку особистого контролю на основі трьох рівнів:

■ рівень безсвідомих інстинктивних пробуджень "id" ("воно"), котрі визначають рухомі сили особи;

■ рівень "я" ("ego") – це центральна частина особи, яка контролює сліпі сили "id" і задовольняє їх згідно з потребами навколишнього світу; це організована складова частина особи, яка містить функції: сприйняття, навчання, пам'яті, мислення;

■ "над я" ("супер я", "super ego") - це комплекс моральних рис, норм поведінки, завдяки чому "над я" встановлює моральні норми для "я" і контролює дію "я" в рамках цих норм.

На думку 3. Фрейда^*1, у психіці людини постійно виявляються конфлікти між свідомістю, котрій доводиться витримувати зіткнення та натиск реальності, і підсвідомістю, яка "керується" принципом задоволення ("робити лише те, що мені сподобається"). Щоб запобігти напрузі, можна сказати, природа подарувала людині дивну властивість, котра, діючи безсвідомо, придушує, витісняє, викриває все те, що не відповідає вимогам морального "цензора". Механізмами соціалізації згідно з концепцією 3. Фрейда є:

*1: {У деяких виданнях останнім часом це прізвище передається як 3. Фройд.}

■ імітація (спроби дитини копіювати та наслідувати поведінку дорослих);

■ ідентифікація (засвоєння поведінки дорослих, соціальних цінностей і норм, як своїх власних);

■ відчуття сорому, і вини (заборони та придушення моделей та взірців бажаної поведінки).

Інша модель розуміння суспільства з позицій дослідження закономірностей взаємодії суспільства, людини, економічних і соціальних факторів, є теорія "соціально-історичного детермінізму" або соціально-історична теорія суспільства, де історія трактується як діяльність людини, яка має на меті свої цілі.

У так званій теорії соціалізації міжособистісного спілкування (Ч. Кулі, Дж. Мід) формування особи подається як комплекс уявлень про себе, створений з оцінки іншої людини про неї. Інтегрований комплекс цих елементів - створює особу. Керуючий елемент цієї теорії ("Я-теорія", або теорія "дзеркального Я") - "відображене "Я". Останнє складається з трьох елементів:

■ "уявлення про те, як бачать нас інші";

■ "уявлення про те, як сприймають, оцінюють нашу поведінку, діяльність";

■ "реакція на ці уявні оцінки у вигляді роздумів, задоволення, сорому".

Те, що ми бачимо у так званому "соціальному" дзеркалі" - це суть реакції на нашу поведінку оточуючих. Ми постійно розмірковуємо про те: "що про нас думають інші", "яким я виглядаю з боку", "як вони будуть реагувати на той чи інший мій вчинок". Відповідно і вносяться корективи у власні дії. І ці розмірковування не залишають нас все життя. Наше "я" - це не тільки стан, але і структура, і процес. На соціально-психологічному рівні становлення соціального "Я" проходить через інтерналізацію (перетворення зовнішніх норм у внутрішні правила поведінки) культурних норм та соціальних цінностей.

В іншій моделі (модель "інкультурації" В. Малиновського, Ф. Боаса) соціалізація розглядається як процес передачі культурної спадщини.

Заслуговує на увагу системна, або так звана "адаптивно-розвиваюча" концепція соціалізації (М. Лукашевич). І хоч постулати її не нові, однак вона досить комплексно підводить до трактування механізму соціалізації, як функціонуючу все життя взаємодію людини із навколишнім світом шляхом зміни адаптації в кожній із сфер та життєвих циклів її життєдіяльності.