Українська мова за правознавчим спрямуванням. 2 курс термінологічний мінімум, запитання для самоконтролю та рекомендована література

Розділ 1. Українська мова як мова професійного спілкування

1. Термінологічний мінімум

Мова – система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Основні функції мови:

• комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум, сприяє самовираженню особистості;

• пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності;

• мислетворча (когнітивна) функція полягає в тому, що мова є засобом формування думки;

• історична функція полягає в накопиченні знань про минуле роду, нації, певної країни чи людства в цілому.;

• соціальна функція виявляється в суспільній значущості кожної мови: наскільки максимально вона охоплює сфери спілкування, чи є мовою міжнародного, міжнаціонального чи локально-територіального спілкування;

• експресивна функція – це виявлення емоцій за допомогою різних мовних засобів;

• імпресивна функція полягає в переконуванні співрозмовника за допомогою мовних засобів, у зверненні його уваги на актуальні для іншого мовця питання;

• волюнтативна функція виявляється в наказовості, можливості примусити співрозмовника діяти всупереч власним переконанням;

• естетична (поетична) функція сприяє виникненню позитивних емоцій, несе приємність, насолоду читачеві чи слухачеві;

• виховна функція полягає у вихованні громадської позиції, закріпленні правил поведінки, формуванні особистості завдяки художнім творам, виставам, кіно;

• ідентифікаційна функція допомагає кожному з мовців вирізнити себе з мовного середовища, відшукати близьких за мовою співрозмовників; при цьому завдяки мові кожен народ чи народність заявляє про себе, ідентифікує своє існування серед інших націй і мов.

Національна (загальнонародна) мова – сукупність усіх мовних одиниць, тобто і діалектного, просторічного мовлення, жаргону, сленгу, арго.

Літературна мова – удосконалена, регламентована форма національної мови, що має певні норми у граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні.

Ознаки літературної мови: унормованість, уніфікованість, наддіалектність, поліфукціональність, стилістична розрізненість, загальнообов’язковість для всіх членів суспільства, наявність усної та писемної форм вираження.

Норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, закріплених в процесі суспільної комунікації, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Мовні норми характеризуються системністю, історичною та соціальною зумовленістю, стабільністю й водночас змінністю.

Державна мова – це мова корінного населення, мова, що має свої традиції, закріплена конституцією, тобто визнана на законодавчому рівні, й уживання якої є обов’язковим в органах державного управління, громадських органах, організаціях, на підприємствах, у державних установах, закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики.

Функції державної мови:

• державного управління;

• міжнаціонального спілкування;

• загального інформаційного еквівалента;

• державного суверенітету;

• об’єднання народу країни;

• регулятивна;

• виховна.

Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. Фердинанд де Сосюр характеризував мовлення як «комбінації, за допомогою яких суб'єкт, що говорить, користується мовним кодексом з метою вираження своєї особистої думки». Разом із тим, визначаючи відношення мовлення до мови, він бачив у ньому реалізацію мовної потенції, свого роду «виконання» мови.

Мовами міжнародного спілкування є найпоширеніші у світі та закріплені в між­народному праві офіційні та робочі мови Організації Об‘єднаних Націй. Мовами міжнародного спілкування в Україні є англійська, іспанська, китайська, німецька, російська, французька мови.

Мова міжнаціонального спілкування – це мова-посередник, яка використовується народами багатонаціональної держави для взаємного спілкування, наприклад, українська мова як засіб спілкування в Україні. Відповідно до Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови.

Ділова мова – відгалуження літературної мови, що забезпечує писемне та усне спілкування на офіційно-діловому рівні.

Мовою правознавчого спрямування - одна з форм сучасної літературної мови, специфіку якої зумовлюють особливості спілкування та діяльність у правознавчій та правозахисній сферах. Це сукупність усіх мовних засобів, які правознавець використовує у професійній діяльності.

Функції мови правознавчого спрямування:

• номінативна – називання фахових реалій та понять;

• пізнавальна – знаряддя й спосіб фахового пізнання, запам’ятовування, оволодіння фаховим досвідом;

• аксіологічна – фахова та морально-етична оцінка;

• культороносна – збереження й передавання фахових знань і культури професійного спілкування;

• естетична – мовностилістична довершеність текстів.

Нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Це цікаво знати

Відомі люди про мову

• Вільгельм фон Гумбольдт: «Рушієм національного є дух, а екзистенцією духу є мова».

• Дзерович Юліан: «Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація».

• Йоганн Готфрид Гердер: «Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім'я людини».

• Олександр Пономарів: «Стан державної мови, рівень володіння нею, поширеність у різних сферах життя - усе це показник цивілізованості суспільства».

• Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирає мову».

• Карл Маркс: «Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову».