5. Причини хрестових походів. Перший хрестовий похід

Хрестові походи непересічне явище в історії середньовічної Європи. Хрестові походи — це військові експедиції, що їх організовував західний християнський світ проти мусульман. Їх метою було завоювання Єрусалима і Палестини. Всього з 1095 до 1291 р. було здійснено вісім хрестових походів до Святої Землі. Згодом назву „хрестові походи” стали застосовувати щодо релігійних війн, які вела католицька церква з метою захисту і поширення християнства.

          Для того, щоб зрозуміти, чому розпочалися хрестові походи, необхідно подивитись, яким був християнський світ наприкінці XI ст. Католицька церква завдяки реформам Папи Григорія VII значно зміцніла і мала великий вплив на європейські справи. Заклик, що лунав з Риму від Папи, вважався обов’язковим для всіх католиків.

Європейське рицарство перебувало в досить складній ситуації. Право майорату (першості в успадкуванні) спричиняло те, що маєток феодала успадковував лише його старший син, а молодші змушені були самі шукати засоби до існування. Безземельні рицарі, що грабували та влаштовували криваві війни зі слабшими сусідами, перетворилися на справжнє лихо. Вільних земель на цей час у Європі вже не було, а працювати чи торгувати вважалося для рицаря ганьбою.

Протягом семи років європейські країни потерпали від голоду, епідемій чуми та інших хвороб. До цього додалися незвично суворі зими і повені 1089—1094 рр. Стали поширюватися чутки про наближення кінця світу. Усі чекали Божої кари за свої гріхи та були готові спокутувати їх паломництвом до Святої Землі або отримати спасіння іншим подвигом за віру. Паломники, що поверталися з Єрусалима, де знаходився Гроб Господній, розповідали про переслідування християн турками-сельджуками. Із цих повідомлень народилася ідея особливого паломництва — війни за Христа і визволення Гробу Господнього з-під зверхності невірних.

Ситуація, що склалася на Сході наприкінці XI ст., була сприятливою для втручання можновладців Західної Європи. Візантійська імперія переживала скрутні часи. Унаслідок нападів турків-сельджуків вона втрачала свої володіння у Малій Азії. Постійні напади сельджуків зробили небезпечними шляхи, якими пересувалися християнські паломники до Святої Землі. Візантійський імператор Олексій I Комнін звернувся з проханням про допомогу до Папи Римського.

Заклик імператора було почуто. 27 листопада 1095 р. в південнофранцузькому місти Клермон відбувся великий церковний собор. По його завершенні Папа Урбан II звернувся з промовою до великого натовпу селян, міщан і рицарів, які зібралися на майдані.

Він закликав усіх до походу на Схід заради визволення Палестини з-під влади невірних і повернення християнам Господнього Гробу. Всім визволителям Святої Землі папа пообіцяв спокутування гріхів. “Нехай стануть віднині воїнами Христа, — промовив Урбан ІІ, — ті, які раніше були грабіжниками. Нехай справедливо б’ються з варварами ті, хто раніше воював проти братів і родичів”. До того ж папа згадав і про багату здобич, що чекає на Сході.

  Паломництво — мандрівка віруючих до місць, що відзначаються особливою святістю. Назва виникла від звичаю паломників привозити з Палестини пальмові гілки.

Лише набагато пізніше ці походи до Святої Землі дістали назву хрестових, а їхніх учасників почали називати хрестоносцями.

Хрестові походи 1096—1291 рр.

Дата	Подія
1096—1099 рр.	Перший хрестовий похід. Взяття хрестоносцями Ахтіохії, Едесси та Єрусалима. Виникнення держав хрестоносців на Сході
1147—1149 рр.	Другий хрестовий похід. Очолювали французький король Людовік VII та німецький імператор Конрад III. Закінчився невдало після облоги Дамаска
1189—1191 рр.	Третій хрестовий похід. Похід «трьох монархів»: німецького імператора Фрідріха I, французького короля Філіппа II Августа та англійського короля Річарда I Левине Серце. Закінчився поразкою після смерті Фрід­ріха I
1202—1204 рр.	Четвертий хрестовий похід. Взяття хрестоносцями Константинополя і заснування Латинської імперії
1217—1221 рр.	П’ятий хрестовий похід до Єгипту. Завершився поразкою хрестоносців у Дам’єті
1228—1229 рр.	Шостий хрестовий похід. Очолював німецький імператор Фрідріх II. Завершився домовленістю імператора з султаном про вільне відвідання християнами святих місць упродовж 10 років
1248—1254 рр.	Сьомий хрестовий похід до Єгипту. Очолював французький король Людовік IX Святий. Завершився поразкою хрестоносців і захопленням у полон короля
1270 р.	Восьмий хрестовий похід до Тунісу. Очолював французький король Людовік IX Святий. Після висадки в Тунісі серед хрестоносців спалахнула епідемія чуми, від якої помер і сам король

Першими виступили в похід тисячі простих людей. Це був великий натовп, озброєний косами, вилами і просто дрючками, більшість якого становили селяни з жінками і дітьми; були також міщани і дрібні рицарі. Шлях паломників, очолюваних монахом Петром Пустельником та безземельним рицарем Вальтером Голяком, пролягав через Угорщину і Болгарію, де, не маючи припасів і спорядження, “хрестоносці” грабували місцевих жителів і влаштовували єврейські погроми. Коли в серпні 1096 р. це “воїнство” прибуло до Константинополя, імператор Олексій І Комнін поспішив переправити його через Боспор у Малу Азію. Там більшість із них загинула під стрілами турків-сельджуків.

Основні сили хрестоносців, що складалися з чотирьох рицарських армій, рушили в похід перегодом. Армія герцога Нижньої Лотарингії Готфріда Бульйонського теж просувалася Угорщиною та Болгарією. З Південної Італії рухалися загони норманів на чолі з князем Боемундом Тарентським. Найбільшу групу хрестоносців вів із Південної Франції тулузький граф Раймунд І, нарешті, остання частина хрестоносців, очолювана герцогом Робертом нормандським, рушила з Північної Франції. Загалом загони хрестоносців налічували близько 4 тис. рицарів і 25 тис. піхотинців.

Хоч у хрестоносців не було єдиного керівництва, але рицарі були добре озброєні та вміли воювати. Для того, щоб підготуватися до походу, багато з них продали або позакладали своє майно. Турботу про родини на час їхньої відсутності перебрала церква.

Навесні 1097 р. війська хрестоносців зібралися біля стін Константинополя.

За наказом Олексія І Комніна хрестоносців почергово переправили до Малої Азії. У червні вони захопили Нікею і рушили далі. Вирішальна битва сталася поблизу долини Дорилеї 4 липня 1097 р., де сельджуки зазнали цілковитої поразки. Шлях на схід було відкрито.

Після тяжкого переходу через гірське плато під палючим сонцем хрестоносці підійшли до Антіохії, яку називали “столицею Сходу”. Сім місяців тривала облога неприступної фортеці. Хрестоносці страждали від голоду і хвороб та майже втратили надію захопити місто. Лише завдяки зраді вони взяли Антіохію. Оскаженілі від голоду хрестоносці грабували місто, аж раптом самі опинилися в облозі.

Антіохію оточила велика армія сельджуків. Надії на порятунок не було, і всі занепали духом. Лише диво могло врятувати хрестоносців, і воно сталося. Один із воїнів заявив про своє видіння під час сну, ніби апостол Андрій сказав йому, що хрестоносці врятуються, коли знайдуть наконечник списа, яким римський воїн простромив тіло розіп’ятого Ісуса, і вказав місце, де сховано цю реліквію. Наконечник було знайдено, і натхнені цим дивом хрестоносці розбили величезну армію сельджуків. Щоправда, дехто запідозрив ошуканство, бо наконечник виглядав занадто новим…

Пройшовши узбережжям моря і захопивши приморські міста, червневого ранку 1099 р. хрестоносці побачили Єрусалим. Після тривалого підготування і кількох невдалих штурмів 15 липня 1099 р. місто було взяте. Три дні потому грабували хрестоносці місто, вбивали десятки тисяч людей — християн, іудеїв, магометан. На Заході, у Європі, загарбання Єрусалима викликало небачену радість, а мусульмани та іудеї надовго запам’ятали єрусалимську різанину, влаштовану християнами.