3. Християнізація Європи

На момент падіння Західної Римської імперії більшість її населення були християнами. Проповідь християнства мала успіх і серед варварських племен. Так християнство прийняли вестготи, остготи, вандали та інші. Але у формі аріанства.

Лише франки христилися за західно римським зразком. Завдяки підтримці франських королів саме римська церква зміцніла і остаточно утвердилася на Заході. Карл Великий узаконив збирання на користь церкви десятину.

Велику роль у християнізації Європи також відіграли мандрівні ірландські ченці. Ченці створювали дивовижні за красою рукописні книги релігійного і світського змісту. Своє призначення вони вбачали в тому, щоби не лише зберігати, а й поширювати знання. На невеликих човнах із дорогоцінними книжками пливли ченці до далеких берегів Європи, несли Слово Боже до варварів, засновували монастирі та майстерні для створення книг.

Після завоювання Британії ірландські ченці стали навертати у християнство англосаксів. Саме вони охрестили північну частину країни і прагнули поширити свою діяльність на інші території, але їм бракувало сил, щоб охопити всю Британію. Зрештою римський папа перебрав на себе всю місіонерську діяльність серед варварських племен.

З новою силою християнізація Європи почалася у VІІІ ст. і тривало наступні два століття. До християнізації долучився і Константинополь. Так, завдяки діяльності проповідників Кирила і Мефодія у ІХ ст. християнство поширилося серед болгар, сербів і Великоморавську державу, а згодом і на Русь. У сфою чергу Рим поширив свій вплив на поляків, чехів, угорців, скандинавські народи.

4. Клюнійський рух. Схизма 1054 р.

Від часів, коли Піпін Короткий подарував Папі Римському землі в Італії, багатства церкви значно зросли. Однак її вплив на європейські справи був досить незначним. Церква залежала від світських володарів. Оскільки церковні посади забезпечували чималі прибутки, герцоги і графи надавали їх своїм родичам і друзям. Духівництво, як свідчили сучасники, набагато більше уваги приділяло примноженню свого багатства, ніж порятункові душ віруючих. У середовищі церкви було чимало невдоволених таким станом речей. Найсвідомішими серед них були ченці абатства Клюні, що розташовувалося на сході Франції. Вони здобули повагу своїм аскетизмом і прагненням змінити церковне життя. Клюнійці, зокрема, вимагали: звільнити церкву від підпорядкування світській владі; встановити сувору дисципліну для всього духівництва — від ченців до папи римського.

Клюнійський рух, як його назвали, поступово поширився. Деякі з клюнійських монахів ставали єпископами, абатами і почали наводити лад у церковному житті. Нарешті один із них став папою Григорієм VІІ. Він розгорнув боротьбу за втілення в життя ідей клюнійців. Впродовж 1073-1085 рр. ним були проведені наступні реформи:

·        Установив новий порядок обрання римських пап конклавом — зібранням кардиналів (вищих духовних осіб католицької церкви), що виключало можливість втручання у вибори світських осіб:

·        Запровадив целібат — заборону одруження для духовних осіб. Цим він забезпечував недоторканність земельних володінь церкви, що їх раніше дехто з духовенства намагався залишити у спадок своїм дітям;

·        Скасування інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади;

·        Заборона симонії — продажу і купівлі церковних посад.

У своєму прагненні зміцнити владу папства Григорій VII зустрів протидію світської влади. В історію увійшло протистояння Григорія VII та німецького імператора Генріха IV. Ця тривала і виснажлива боротьба, що мала перемінний успіх, хоча і завершилася смертю папи. Але реформи здійснені Григорієм VII заклали підвалени могутності папства у наступні століття.

Ще одна важлива подія в житті християнської церкви припала на ХІ ст. Суперечки між християнством Заходу і Сходу 1054 р. призвели до схизми (у перекладі з давньогрец. — тріщина, розкол). Римський папа і константинопольський патріарх прокляли один одного. Відтоді єдина християнська церква поділилася на римо-католицьку і православну. Слово “католицька” означає всесвітня, а “православна” — істинна, справжня.

Основні відмінності між католицькою і православною церквами

У догматах віри • вчення про головування папи і його непо­грішимість не визнається православ’ям;

                                            • використання індульгенцій (звільнення від гріхів за плату) православ’я відкидає;

                                            • православ’я визнає існування лише пекла і раю, а католицизм проголошує існування також чистилища (перехідний стан між пеклом і раєм).

В обрядах            • католики хрещення здійснюють обливанням, а православні — зануренням у воду; миро­по­мазання у католиків здійснює лише єпис­коп і тільки над дорослими;

                                 • у католиків у суботу піст;

                                 • у православних є ікони, у католиків немає, у них — живопис;

В управлінні   • заборона у католиків мирянам читати Біблію;

церквою               • існування посади кардинала у католиків;

                                 • целібат (заборона одружуватися) у католиків з IX ст. У православних чернецтво поді­ляється на біле (одружене) і чорне (неодружене);

 

У звичаях             • сидячі місця у католицькій церкві;

                                 • здійснення богослужіння лише латинською мовою у католиків і використання дзвінків для звертання уваги на найважливіші місця про­повіді.