4. Державна експертиза проекту програми. Проект дцп підлягає обов'язковій державній експертизі.

5. Затвердження програми. Загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля за поданням Кабінету Міністрів України затверджуються законом. Інші ДЦП за поданням державних замовників затверджуються урядом України.

6. Проведення конкурсного відбору виконавців заходів і завдань програми.

Державна цільова програма виконується шляхом здійснення її заходів і завдань органами державної влади, а також виконавцями, передбаченими цією програмою. Виконавцями державної цільової програми можуть бути підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що визначаються державним замовником для виконання заходів і завдань програми.

Основним елементом організаційно-економічного механізму реалізації завдань програм є механізм державних закупівель. Державний контракт (договір) є основним документом, який урегульовує економічні, правові та організаційні відносини між державним замовником і виконавцем. У контрактах мають бути зазначені вимоги щодо обсягів, номенклатури та якості продукції (робіт, послуг), а також чітко визначені строки поставок продукції (виконання робіт, надання послуг) конкретним споживачам.

Укладання державних контрактів (договорів) здійснює державний орган, який несе відповідальність за виконання певних заходів, передбачених програмою. Він повинен здійснити, виходячи з державних інтересів, вибір учасників процедури закупівлі способом конкурентного відбору. З метою відбору найліпшого з потенційних виконавців державного контракту кожного з них треба «оцінити» за допомогою відповідних критеріїв. Такими критеріями можуть бути, наприклад: реальні можливості претендентів виконати завдання; якісні характеристики продукції (робіт, послуг) підприємств-претендентів; обсяги ресурсів, необхідних виконавцям для досягнення певного соціально-економічного результату, тощо.

7. Організація виконання заходів і завдань програми, здійснення контролю за їх виконанням.

На стадії виконання заходів ДЦП відбувається виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) згідно із завданнями, що їх передбачено державними договорами.

Аналіз існуючих в Україні ДЦП показує, що під час розробки багатьох із них було допущено серйозні прорахунки на стадіях формулювання проблем, цілей, побудови цілереалізуючої системи, контролю. Значні недоліки мали місце і в процесі забезпечення програмних заходів наявними ресурсами. Подолання цих вад потребує чіткого додержання всіх правил і процедур програмно-цільового методу планування, а також удосконалення діяльності державного апарату.

4. Координація та реординація в управлінському процесі.

Координація (лат. coordinazio – розташування в певному порядку) – складовий елемент державного управління, що виражає узгоджену дію та прийняття рішень суб’єктами управління стосовно необхідності вирішення відповідної проблеми. В основі координації покладено об’єктивно визначені функціональні взаємозв’язки між структурними органами державного управління, дія яки направлена на вирішення окремих питань, як в своїй логічній єдності направлені на досягнення відповідних цілей. Координація в управлінні означає узгодження діяльності суб’єктів управління (державних міністерств, комітетів, комісій і т.п.).

Між суб’єктами й об’єктами відношення можуть носити субординаційний та координаційний характер. Підпорядкування одного інтересам іншого приводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків — субординації. Ці відношення розрізняються за видами: пряме підпорядкування, непряме підпорядкування, подвійне підпорядкування та ін. Поєднання двох і більше дій одного рівня, які спрямовані на досягнення запланованого результату, приводить до встановлення горизонтальних зв’язків — координації. Ці відношення розрізняються за видами: узгодження, предметно-технологічна взаємодія тощо.

Між суб’єктами й об’єктами виникають управлінські відносини лише завдяки тому, що суб’єкти наділені відносно об’єктів владними повноваженнями, які дають змогу їм здійснювати свій управлінський вплив. Державно-управлінські відносини — це особливий вид суспільних відносин, які виникають у процесі державного управління, діяльності свідомо-вольового та організаційного характеру, що встановлюються в ході взаємної діяльності, в яких їхні учасники відчувають на собі державно-управлінську дію, що відповідає меті держави, визначається економічними та політичними основами суспільного устрою. Ці відносини можуть мати різний характер залежно від повноважень суб’єкта, ступеня самостійності об’єкта та інших чинників. Вони можуть бути формальними (субординації) й неформальними (координації), галузевими, міжгалузевими, територіальними тощо. Взаємне спілкування здійснюється за допомогою прямих (від суб’єкта до об’єкта) і зворотних (від об’єкта до суб’єкта) зв’язків. Прямий зв’язок сприяє процесу ухвалення рішень і забезпечує їх передачу на об’єкт, що управляється. Зворотний зв’язок, який несе інформацію про стан об’єкта і його реакцію на керівні рішення, підказує найбільш доцільні шляхи і засоби організації процесу регулювання його діяльності. Він сприяє підвищенню ефективності обміну управлінською інформацією.

Централізовано визначена система вертикальних та горизонтальних зв’язків базується на координації та реодинації діяльності. Реординація – процес реорганізації координації за ініціативою суб’єктів управління. Мова йде про те, що всякий координаційний зв’язок може вступати в свою суперечність внаслідок невідповідності завданням, що виникли перед державним управлінням. Так, наприклад, при виникненні техногенних катастроф, на державному рівні може бути створений координаційний комітет по ліквідації наслідків стихійних лих ( паводків, пожарів, епідемів тощо). Координаційні комітети можуть створюватись як на державному так і на міждержавному рівнях. Так було в 2006 році при виникненні в Китаї свинячого грипу, для локалізації якого було сформованому міжнародну координаційну комісію. На постійній основі діє Координаційний комітет з експортного контролю, метою якого є координація обсягів експорту товарів та технологій в окремі країни, в яких порушуються права людини. В систему контролю означеної організації підпадають передові технології, які можуть бути використання для воєнних цілей. Сюди відносяться озброєння та військова техніка, устаткування, що використовується в ядерній енергетиці, тощо.