2. Прийоми і засоби навчання історії

Складовою частиною кожного методу навчання є прийоми і засо­би навчання. Прийом навчання - спосіб взаємодії вчителя й учнів, що може бути виражений у переліку (алгоритмі) дій учителя, спрямо­ваних на організацію пізнавальної діяльності учнів за допомогою прийомів навчальної роботи, адекватних специфіці матеріалу, що вивчається. Коли застосовують термін «прийоми навчання», то мова йде про поєднання прийомів викладання (діяльність учителя) і при­йомів учіння (діяльність учня): у своїй сукупності вони складають прийоми навчання - найважливішу частину організації навчального процесу.

Внутрішньою розумовою (інтеріоризованою) стороною прийомів учіння є різноманітні пізнавальні процеси: пам'ять, мислення, уява, рефлексія тощо. Зовнішня (екстеріоризована) сторона прийомів - це матеріалізовані (тобто такі, що виражаються в усній чи письмовій відповіді, малюнку, таблиці та ін.) дії учнів, які обумовлюють про­тікання відповідних пізнавальних процесів, визначають відповідні розумові дії. Відповідно можна розрізняти прийоми розумової діяльно­сті (внутрішня сторона) та прийоми навчальної роботи (зовнішня сто­рона) учнів. Зовнішня і внутрішня сторони прийому завжди реалізу­ються у взаємодії: учень не може здійснювати ніякі навчальні операції, не обдумуючи їх, так само він застосовує розумову діяльність тільки з метою подальшої матеріалізації її результатів у слові чи дії. Вчитель, застосовуючи прийом навчання, керує розумовою діяльністю учнів (внутрішньою стороною учіння) через зовнішню сторону - організую­чи навчальну роботу учнів за допомогою відповідних прийомів.

Таким чином, продумане використання й удосконалення прийомів навчальної роботи у процесі шкільного навчання історії благотворно позначається на розвитку інтелектуальних умінь і здібностей учнів.

Отже, структуру методу можна представити схемою 6.

*Подумайте

Працюючи в парах, визначте, у чому полягає різниця між поняття­ми «прийом викладання», «прийом навчання» і «прийом учіння», «прийом навчальної роботи» та «прийом розумової діяльності». Запропонуйте академічній групі обґрунтовану відповідь.

Як уже зазначалось, прийоми навчальної роботи слугують не тіль­ки методичним інструментом учителя і учнів, але і є органічною час­тиною змісту навчання. Одночасно з основами історичних знань, учні опановують знання про способи навчальної роботи і застосовують їх

110

111

Схема 6. Структура методу навчання історії

на практиці спочатку за зразком (пам'яткою), а потім усе більш само­стійно. Здатність учнів свідомо і послідовно застосовувати всю сукуп­ність навчальних дій, що складають прийом, при вивченні нового історичного матеріалу чи при вирішенні оригінальних пізнавальних задач свідчить про високий ступінь сформованості прийому, що до­зволяє характеризувати його вже як уміння.

У визначенні прийому підкреслена і головна ознака цього поняття як категорії методичної: його адекватність (відповідність) навчально­му історичному матеріалу. Зміст прийомів навчальної роботи має від­бивати структуру навчального історичного матеріалу, відповідати їй.

Раніше в результаті аналізу навчального історичного матеріалу ми виділили два узагальнених компоненти, що якісно відрізняються один від одного: факти і теорію.

Відповідно до них прийоми навчальної роботи можна умовно роз­ділити на 2 групи: 1) прийоми формування уявлень (емпіричний рівень пізнання) - образів зовнішнього боку історичного факту у свідомо­сті учня; 2) прийоми засвоєння теорії (теоретичний рівень пізнання): історичних понять, зв'язків та тенденцій історичного розвитку.

Зауважимо, що саме ця класифікація прийомів на методичному рівні дозволяє описувати й аналізувати процес навчання конкретного предмета. Іноді одні й ті самі прийоми входять у різні групи цієї кла­сифікації: наприклад, картинний і аналітичний опис застосовується для формування образів навколишньої природи, матеріальних пред­метів, образів людей, статичних цілісних образів історичних фактів. Інформативне повідомлення - для вивчення неголовних статичних фактів і історико-статистичного матеріалу. Пояснення - для вивчення всіх чотирьох елементів теоретичного матеріалу і т. п. На наш погляд, це не порушує цілісності і раціональності даної класифікації, а гово-

рить про універсальність окремих прийомів і їх складну структуру. і іншого боку, така логіка дозволяє на практиці оцінити своєрідність структурних елементів навчального історичного матеріалу і нерозум­ність застосування тільки двох-трьох розбіжних прийомів (зазвичай, це розповідь і пояснення) для його вивчення.

Методичні засоби, так само як прийоми, можна визначити як скла­дові частини методів, тобто способів навчальної роботи вчителя й учнів, за допомогою яких досягаються цілі і завдання навчання кон­кретного предмета. У цю категорію входять усі види першоджерел і навчальних посібників, що можуть бути використані для вивчення істо­ричного минулого. Як методична категорія, засоби навчання історії теж адекватні різному за характером навчальному матеріалу і можуть бути об'єднані у дві групи. Деякі засоби успішно використовуються для вивчення декількох видів історичних фактів чи теоретичних поло­жень. Наприклад, карти і навчальні картини - для формування об­разів навколишньої природи і цілісних динамічних образів; навчальні пам'ятки - для складання характеристики історичних діячів і ви­значення причинно-наслідкових зв'язків; описи в документальній, науковій, художній і іншій літературах - для відтворення образів різних за змістом і структурою історичних фактів. У той же час деякі засоби: макети, моделі і муляжі матеріальних предметів; місця пам'ят­них історичних подій; скульптурні, фотографічні і словесні портрети, карикатури і шаржі та ін. адекватні елементам навчального історич­ного матеріалу.

Щодо методичних засобів також важливо відзначити, що це засо­би і викладання, і навчання. Тільки у поєднанні з адекватними прийо­мами навчальної роботи вони сприяють досягненню цілей навчання історії.