державні (комунальні) господарські об'єднання (об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або за рішенням міністерств чи інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання, або за рішенням органів місцевого самоврядування. Державні (комунальні) господарські об'єднання - це статутні об'єднання.

3. За юридичним критерієм:

   1. договірні об'єднання

• асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Банківська асоціація - це об'єднання, створене без мети одержання прибутку з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності.

У статуті асоціації зазначається, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації;

• корпорація це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих чи інших інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

  2. Статутні об'єднання:

• концерн - це статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

• консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети. Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел відповідно до статуту. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

4. За організаційно-правовою формою:

державні; недержавні; змішані.

4. За галузевим чи територіальним принципом:

компанії; виробничі об'єднання; комбінати; трести; інші об'єднання (Південно-Західна залізниця, Українська державна авіакомпанія «Авіалінії України» тощо).

Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки, материнському банку якої має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.

Фінансова холдингова група - це об'єднання установ, що надають фінансові послуги (її членом має бути щонайменше один банк, а материнська компанія має бути фінансовою установою, якій належить більше 50 % акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи і вона відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

3.

Специфічним суб'єктом господарювання є асоційовані підприємства (господарські організації) - це групи суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Холдингова компанія - публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності). Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства. Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України "Про холдингові компанії в Україні" від 15 березня 2006 р. та іншими нормативно- правовими актами.

Лекція 8. Загальна характеристика господарських договорів

1. Поняття та ознаки господарського договору.

2. Класифікація і функції господарських договорів.

3. Форма, порядок укладання і виконання господарських договорів.

1.

Відповідно до ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договір ними зобов'язаннями. Зазначені зобов'язання виникають на підставі господарських договорів.

На даний час така правова категорія як "господарський договір" в Україні регулюється загальними статтями ГК України про зобов'язання і спеціальними статтями ГК України та ЦК України про майнові відносини між суб'єктами господарсько-правових відносин (поставки, підряду тощо). У такому розумінні господарський договір - це господарські правовідносини між двома чи більше суб'єктами, змістом яких є їх договірні майнові зобов'язання діяти певним чином.

Ознаки господарського договору:

а) регулюється господарським законодавством як угода, що має визначену економічну і правову мету;

б) стосовно господарських договорів діють певні правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань;

в) законом обмежено коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів - тільки юридичні особи і громадяни-підприємці.

Виходячи з наведених ознак господарський договір - це майнова угода господарюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює, змінює чи припиняє зобов'язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності, при виробництві, реалізації продукції, виконанні робіт чи наданні послуг.

Отже, з одного боку - господарський договір це часткова підстава для виникнення господарського зобов'язання, а з другого - це сукупність господарських зобов'язань сторін, їх взаємних прав і обов'язків.

2.

Правовому регулюванні підлягає велика кількість господарських договорів. Класифікація:

1.3а суб'єктним складом:

двохсторонні і багатосторонні (договір поставки, договір перевезення)

2. За юридичною підставою укладання:

- господарські договори, що укладаються на підставі державного замовлення (договори поставки продукції, надання послуг державним організаціям та установам)

• господарські договори, що укладаються внаслідок реалізації господарських намірів господарюючих суб'єктів, юридично виражених істотними умовами договорів (регульовані договори).

3.3а способом виникнення:

• формальні (необхідно два документи - консенсус (узгодження намірів) і вираження волі у визначеній формі)

• реальні(необхідно консенсус (узгодження намірів), вираження волі у визначеній формі та передача речі)

• консенсуальні виникають у момент намірів сторін, виражених словами чи конклюдентними діями (обов'язкова письмова форма)

  4. За способом оферти і визначення змісту:

• договори приєднання (одна сторона наперед визначає істотні умови договору, а інша приєднується до них)

• договори, зміст яких сторони визначають при укладанні (прості - коли визначається елементи тільки одного договору (міни, поставки), складні - поєднання майнових елементів кількох і більше договорів)

5. За регулятивною функцією:

• попередні - визначають умови, на яких сторони мають намір укласти договір

• основні - сам договір

• генеральні - укладаються на весь період діяльності

• поточні - на певний час

5. За предметною ознакою:

• договори на передачу майна (господарське відання, оперативне управління)

• договори на передачу майна в строкове оплатне користування (оренда)

• на виконання робіт тощо.

Функції господарських договорів: ініціативна; програмно-координаційна; інформаційна; гарантійна; правозахисна; правового забезпечення економічних потреб; правового засобу реалізації державних замовлень; правового інструмента децентралізованого планування.

3.

Відповідно до ст. 179 ГК України при укладанні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на підставі: а) вільного волевиявлення; б) примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання; в) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України; г) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути

досягнута згода.

Істотні умови господарського договору:

• предмет (визначають найменування, кількість продукції (робіт, послуг) та вимоги до якості);

• ціна, яка визначається в порядку, передбаченому ГК України, іншими законами та актами Кабінету Міністрів України і встановлюється в гривнях. Стаття 180 ГК України допускає, що за згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (товари, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними;

• строк дії (час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору).

За загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Принципи виконання господарських договорів:

• належне виконання;

• реальне виконання;

• виконання у встановлений строк;

відповідність виконання вказівкам закону;Лекція 9. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання

1. Загальні правила відповідальності учасників господарських правовідносин. 2 Відшкодування збитків у сфері господарювання.

3. Штрафні, оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції.

1.

З метою запобігання порушенням у сфері здійснення господарської діяльності і усунення їх наслідків встановлено господарсько-правову відповідальність у вигляді певних санкцій.

Принципи господарсько-правової відповідальності:

а) потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

б) передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

в) сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

г) у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Межі господарсько-правової відповідальності (ст. 219 ГК України):

1. За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном.

2. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.

3. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

4. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Загальною підставою для ГПВ є господарське правопорушення. Суттєво, що ГПВ має свої специфічні ознаки: а) винність; б) караність (така відповідальність передбачена або законом, або умовами договору); в) заподіяння шкоди або збитків. Ознака винність означає, що майнова відповідальність покладається на боржника лише при наявності його вини у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання, крім випадків, коли чинним законодавством або договором прямо передбачена відповідальність незалежно від вини.

Відповідно до ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню включаються:

1. вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

2. додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

3. неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

4. матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до статті 196 цього Кодексу. У разі порушення грошового зобов'язання учасник господарських відносин не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції.

3.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій:

• за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад ЗО днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

• допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

• збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

• за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Зменшення розміру штрафних санкцій визначено ст. 233 ГК України:

а) якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

б) якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Оперативно-господарські санкції — це заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов' язання в односторонньому порядку. Види:

1. одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

• відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

• відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2. відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3. встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4. відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Цей перелік не є вичерпним

.За порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно- господарські санкції - це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій (ст.ст. 240 - 248 ГК України):

1. безоплатне вилучення прибутку (доходу) - прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом;

2. адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності;

3. стягнення зборів (обов'язкових платежів) - у разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету

4. зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання - у разі відмови органів управління або посадових осіб суб'єкта господарювання у проведенні документальної перевірки чи у допуску працівників податкових органів для обстеження приміщень, що використовуються для здійснення господарської діяльності, ненадання податковим та іншим органам чи їх посадовим особам встановленої законом звітності, розрахунків, декларацій чи інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів), операції цього суб'єкта за його рахунками в установах банку зупиняються;

5. застосування антидемпінгових заходів - у разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція, що завдало шкоди економіці України або причинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи;

6. припинення експортно-імпортних операцій - у випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом;

7. застосування індивідуального режиму ліцензування;

8. зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

9. анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

10. обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

11. скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання;

12. інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГК України та іншими законами.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.Лекція 10. Правове регулювання банкрутства

1. Поняття банкрутства. Суб'єкти відносин банкрутства.

2. Організаційно-правові питання запобігання банкрутству

3. Підстави для застосування банкрутства

4. Провадження у справах про банкрутство

5. Ліквідаційна процедура

6. Мирова угода

1.

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється нормами ст. ст. 209-215 ГК України, а порядок і умови визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) регулює Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від ЗО червня 1999 р).

Положення Закону не підлягають застосуванню щодо:

• до юридичних осіб - казенних підприємств;

• юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо щодо них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення щодо цього.

Окремі відносини щодо провадження у справах про банкрутство регулюються ГПК України, а щодо банкрутства банків - Законом України "Про банки і банківську діяльність". Порядок продажу майна банкрута регулюється з урахуванням вимог законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю суб'єкта продовжувати свою підприємницьку діяльність внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Юридичний аспект банкрутства - у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника.

Закон регулює дві групи суспільних відносин:

• матеріальні, які пов'язані з відновленням платоспроможності боржника і складаються при здійсненні заходів щодо запобігання банкрутству боржника;

• процесуальні, пов'язані з визнанням боржника банкрутом .

Кредиторами у відносинах банкрутства визнаються:

• юридичні або фізичні особи, які мають підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника,

• органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів,

• органи місцевого самоврядування або центральні органи виконавчої влади; державні органи з питань надзвичайних ситуацій, з питань екологічної та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр, у справах нагляду за страховою діяльністю та з питань регулювання ринку цінних паперів.

2.

Законом передбачено два види позасудових процедур, які можуть провадитися з метою запобігання банкрутству:

Фінансова допомога боржнику в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів, може бути надана власником майна державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами.

Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів Державного бюджету.

3.

Підстава для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва -

це економічний фактор - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше як через відновлення платоспроможності.

Фактична підстава для порушення справи про банкрутство - письмова заява до господарського суду, з якою може звернутися будь-хто з кредиторів і боржник за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат. Боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду із заявою за таких обставин:

1. задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

2. орган боржника, уповноважений прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі

.Провадження у справах про банкрутство здійснюють органи правосуддя у господарських відносинах - господарські суди. Стадії провадження у справах про банкрутство: 1) порушення провадження у справі; 2) підготовче засідання господарського суду; 3) виявлення кредиторів та інвесторів; 4) попереднє засідання господарського суду; 5) проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів; 6) винесення ухвали про санацію; 7) визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; 8) припинення провадження у справі про банкрутство.

1. На стадії порушення провадження у справі господарський суд розглядає заяву, і при позитивному вирішенні якої не пізніше 5 днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, яка направляється сторонам та державному органу з питань банкрутства. Повернення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню з нею до суду.

2. У підготовчому засіданні суддя виноситься ухвала, в якій визначаються:

а) розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про

банкрутство; б) дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який має бути складений та поданий до господарського суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду; в) дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду; г) дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду; д) дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.

3. Господарський суд вправі за клопотанням сторін або учасників провадження у справі чи за своєю ініціативою вжити заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а також ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів шляхом введення процедури розпорядження майном боржника та призначає з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банккрутства як арбітражні керуючі, розпорядника майна (правовий статус - ст. 13 Закону).

4. Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше З місяців після підготовчого, в якому розглядається реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Результатом розгляду є ухвала із зазначенням розміру всіх визнаних судом вимог кредиторів та вказівкою дата проведення зборів кредиторів.Протягом 10 днів після винесення такої ухвали розпорядник майна повідомляє згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організує їх проведення. їх компетенція: вибори членів комітету кредиторів; визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів тощо.

Комітет кредиторів приймає рішення про: вибори голови комітету; скликання зборів кредиторів; підготовку та укладення мирової угоди; внесення пропозицій до господарського суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном чи санації боржника; звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого та про призначення нового арбітражного керуючого, надання згоди на укладення ним значних для боржника угод.

5. Суд вправі винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше 1 року, який може бути подовжений до шести місяців або скорочений. З дня винесення ухвали про санацію: припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керуючого санацією; припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи; арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

6. Здійснення санації боржника організовує керуючий санацією, який складає план санації (правовий статус - ст. 17 Закону). До закінчення санації чи за наявності підстав для дострокового її припинення керуючий санацією надає зборам кредиторів звіт і повідомляє їх про час і місце їх проведення, які приймають одне з таких рішень: а) схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду; б) відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; в) відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією.

7. Відповідно до ст. 40 Закону суд припиняє провадження у справі, якщо:

   1. боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

   2. подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

   3. у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

   4. затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;

   5. затверджено мирову угоду;

   6. затверджено звіт ліквідатора;

   7. боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

   8. кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена у порядку ГПК України.

5.

Відповідно до Закону господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі якщо:

• комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

• протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника до суду не подано план санації боржника;

• якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі і мирова угода кредиторами не укладена;

• за результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

• за результатами розгляду звіту керуючого санацією зборами кредиторів не прийнято жодне рішення або таке рішення не подано до суду протягом 15 днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення;

• суд відмовив у затвердженні звіту керуючого чи такий звіт не був поданий у встановлений строк;

• у встановлені судом строки не проведені розрахунки з кредиторами.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 1 року, але може

бути продовжений судом на шість місяців.

Наслідки визнання боржника банкрутом:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

• строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків вважається таким, що настав;

• припиняється нарахування неустойки, відсотків та інших санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

• відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

• укладення угод щодо відчуження майна банкрута чи передачею його третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом;

• скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника;

• накладення нових арештів або обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури

;Відповідно до постанови суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора (ст. 25 Закону). Ліквідатор проводить продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна, та забезпечує через ЗМІ оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна, погодивши де з комітетом кредиторів. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем.

Черговість спрямування коштів, одержаних від продажу майна банкрута, на задоволення вимог кредиторів (ст. 31 Закону):

1. Перша черга: а) вимоги, забезпечені заставою; б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі, право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; в-1) вимоги кредиторів за договорами страхування; г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

2. Друга черга: задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників.

3. Третя черга - вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4. Четверта черга - вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5. П'ята черга - вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6. Шоста черга - інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатністю майна.

6.

Мирова угода у справі про банкрутство - це домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Суд відмовляє в затвердженні мирової угоди в разі порушення порядку її укладення, або якщо умови такої угоди суперечать закону. Затвердження судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство і моментом припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

За заявою кредитора мирова угода визнається судом недійсною, якщо:

• боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі;

• виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства;

• існують інші підстави для визнання угоди недійсною, передбачені ЦК України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку, встановленому законом.

Підстави для розірвання мирової угоди судом:

• невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів;

У разі винесення судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною.