Лекція 1. Господарське право і господарські правовідносини

1. Предмет регулювання господарського права.

2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види.

3. Поняття господарського законодавства.

4. Система господарського законодавства.

Господарське право як і будь-яка інша самостійна галузь права визначається, передусім, за предметною ознакою. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають підприємства, організації, установи, що становлять народногосподарський комплекс, у процесі своєї господарської діяльності.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними категоріями: народне господарство та господарська діяльність.

Народне господарство - це всі розташовані на території України підприємства, установи, організації (ст. 1 Закону України "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р.) Тобто це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність, однак цим Законом не враховано участь здійсненні такої діяльності приватних підприємців.

Господарська діяльність як предмет господарського права - це

виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, яку здійснюють господарюючі суб'єкти. Підприємства, організації та установи, а також громадяни-підприємці як суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством.

Ознаки господарської діяльності:

• виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг не для власних потреб, а для потреб інших осіб;

• виконується на професійних засадах;

• результат такої діяльності реалізується за плату, тобто є товаром;

• поєднання приватних і суспільних інтересів.

Основним законодавчим актом, який регулює господарські відносини є Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року. Відповідно до положень ГК України господарська діяльність поділяється на комерційну та некомерційну діяльність. Комерційна діяльність (підприємництво) - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійсшоється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Некомерційна діяльність - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, яка спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Господарське право України розвивається як система норм, що регулюють три сектора економіки: державний; підприємства, засновані на колективні власності; приватний.

Як носій політичної влади і як власник значної частини засобів виробництва держава здійснює регулювання економіки такими шляхами:

- державне прогнозування та розроблення програм економічного розвитку (Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку» від 23 березня 2000 р.);

• управління - це прийняття компетентним органом юридично значимих рішень для суб' єктів господарської діяльності з оперативних питань господарського життя (державна реєстрація, ліцензування певних видів діяльності, встановлення лімітів використання природних ресурсів, квотування зовнішньоекономічних операцій тощо);

• контроль - це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності господарюючих суб'єктів встановленим державою правилам нормам і нормативам, а також виявлення порушень і вжиття заходів до їх усунення. Контроль за окремими видами господарської діяльності здійснюється органами ДПІ, контрольно-ревізійними органами, іншими державними органи, на які покладено здійснювати нагляд за безпекою виробництва, протипожежною, екологічною безпекою тощо;

• нормативне регулювання - встановлення компетентними органами правил здійснення певних видів господарської діяльності - економічні, адміністративні методи (при цьому враховуються особливості статусу суб'єкта господарювання, правового режиму їх майна, правових засад і гарантій підприємництва, правила конкуренції та антимонопольного регулювання, порядок укладання і виконання договорів, засад зовнішньоекономічної діяльності та митної справи)

2.

Господарсько-правова концепція і ГК України визначають господарські правовідносини як відносини між суб'єктами та органами управління, які виникають у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські правовідносини як предмет регулювання складаються з двох елементів - організаційного і майнового. Сукупність господарських правовідносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. У вказаному сенсі за предметом господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у сфері господарювання.

Сферу господарських відносин становлять такі: а) господарсько-виробничі - є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності; б) організаційно- господарські - це відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю; в) внутрішньогосподарські - це відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Ознаки господарських правовідносин:

• специфічний суб'єкт та спеціальний порядок набрання ним статусу (господарюючі суб'єкти і державні органи);

• поєднання організаційного і майнового елементів;

• матеріальний зміст: виробництво і реалізація продукції, надання послуг,

виконання робіт.

Класифікація господарських правовідносин:

За характером:

• щодо управління;

• щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності;

За суб'єктом:

• горизонтальні

• вертикальні;

За сферою дії:

• внутрішньогосподарські

• міжгосподарські;

За галузями:

• у галузі промисловості;

• у галузі с/господарства;

• у галузі транспорту;

• у галузі капітального будівництва;

• у сфері приватизації;

• у сфері здійснення фінансової діяльності;

• у сфері антимонопольного регулювання;

• у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

3.

Господарське законодавство - це система нормативно-правових актів, які регулюють господарські відносини у спеціальному розумінні.

Основним законодавчим актом у сфері здійснення господарської діяльності є ГК України, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами на іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Не є предметом регулювання ГК України:

• майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України;

• земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно- заповідного фонду, атмосферного повітря;

• трудові відносини;

• фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

• адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

з

Крім того, до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу.

Ознаки господарського законодавства:

• комплексний зміст;

• наявність моногалузевих актів господарського законодавства (наприклад, Положення про поставки продукції виробничо-технічного значення);

• поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами;

• існування локальних актів (статути, установчі договори).

4.

Система господарського законодавства обумовлена предметом регулювання. Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи зумовлена структурою органів державної влади, які мають нормотворчі повноваження.

Систему господарського законодавства складають такі блоки законодавства:

1. конституційні основи правового господарського порядку (норми Конституції України про власність, про компетенцію органів влади у цій сфері, про підприємництво);

2. господарські закони: загальні (ГК України, ЦК України); закони про види і правовий статус суб'єктів господарювання (Закон України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства"); закони про окремі види господарської діяльності ("Про зв'язок", "Про залізничний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства України);

3. акти Верховної Ради України і Декрети Кабінету Міністрів України;

4. підзаконні нормативні акти (УПУ, ПКМУ, накази міністерств і відомств, їх розпорядження, положення, інструкції, порядки)

Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє такі види актів:

• акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських відносин (ГК України, ЦК України, Водний кодекс України, Повітряний кодекс України);

• компетенційні акти (визначають права і обов'язки суб'єктів господарювання - Закон України «Про Антимонопольний комітет України»);

• нормативні документи, що регулюють технічні параметри, норми і правила (Державні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила);

нормативні акти, що виражають норми-завдання (програми і закони про їх затвердження)

.Лекція 2. Суб'єкти господарювання

1. Поняття суб'єкта господарювання.

2. Загальні положення щодо утворення та припинення суб'єкта

господарювання.

1.

Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єкт господарювання - це учасник господарських відносин, який здійснює господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання визначаються:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб'єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва, у тому числі до суб'єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб'єктами мікропідприємництва є:

а) фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ;

б) юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно- правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь- якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.

Суб'єктами малого підприємництва є:

а) фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ;

б) юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно- правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.

Суб'єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ. Інші суб'єкти господарювання належать до суб'єктів середнього підприємництва.

2.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, або факту набуття чи позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Реєстрація вказаних осіб проводиться відповідними посадовими особами - реєстраторами.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору такі документи:

а) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

б) примірник оригіналу чи ксерокопію, нотаріально засвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

в) два примірники установчих документів (у разі подання електронних документів - один примірник);

г) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи. У разі подання електронних документів для проведення державної реєстрації юридичної особи підтвердженням внесення плати за проведення державної реєстрації юридичної особи є примірник електронного розрахункового документа, засвідченого електронним цифровим підписом;

д) інформацію з документами, що підтверджують структуру власності засновників - юридичних осіб, яка дає змогу встановити фізичних осіб - власників істотної участі цих юридичних осіб.

У разі утворення юридичної особи на підставі модельного статуту в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи проставляється відповідна відмітка з посиланням на типовий установчий документ. Модельний статут - це типовий установчий документ, розроблений та затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення і здійснення господарської діяльності юридичної особи, в його основі міститися правила, які регулюють правовий статус, права та обов'язки, правовідносини, які пов'язані зі створенням, управлінням і проведенням господарської діяльності.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо вони не передбачені ст. 24 Закону.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи державним реєстратором видається (надсилається поштовим відправленням) засновнику або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та виписка з Єдиного державного реєстру.

За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов'язаний не пізніше трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису. У разі відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи реєстраційний збір не повертається. Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді

Для проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, засновники (учасники) або уповноважені ними орган чи особа крім документів, які передбачені ст. 24 Закону, повинні додатково подати примірник оригіналу (ксерокопію або нотаріально засвідчену копію) розподільчого балансу.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають:

а) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

б) копію документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків;

в) документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

г) нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації такої особи. Строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця державним реєстратором видається (надсилається поштовим відправленням) заявнику виписка з Єдиного державного реєстру.

Статтею 59 ГК України визначено дві підстави припинення діяльності суб'єкта господарювання:

шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення); шляхом ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК України, за рішенням суду.

У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання ліквідується: а) за ініціативою власника; б) у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети створення; в) у разі визнання його банкрутом; г) у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру.

Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог ГК України та подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».Лекція 3. Право власності

1. Загальне поняття власності.

2. Загальне поняття права власності та його складові.

3. Правовий режим майна суб'єктів господарювання. Корпоративні права.

1.

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Основоположне місце щодо питань власності важливе місце займає ЦК України. Існування людини забезпечується головним чином завдяки суспільному виробництву, заради досягнення тих чи інших цілей суспільного виробництва і задоволення таким чином своїх потреб вони змушені вступати у відповідні взаємовідносини (суспільні відносини) між собою, які набувають насамперед виробничого забарвлення.

Загалом власність - це відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, приналежності їх конкретній особі. Саме ці відносини є рушійною силою суспільного виробництва, є його сутністю. Для того, щоб було що привласнювати необхідно насамперед належним чином підготувати предмети природи, створити нові матеріальні блага. В ході привласнення суспільство обертає в свою користь багатства природи, створює нові матеріальні блага. Власність обумовлює необхідність суспільного розвитку, виробництва. Отже, економічні відносини власності включають наступні визначальні стадії їх реалізації:

а) заволодіння багатствами природи та створення нових матеріальних благ;

б) розподіл матеріальних благ між членами суспільства та їх колективами;

в) виробниче та особисте споживання матеріальних благ.

Зазначені стадії економічних відносин здійснюються безпосередньо учасниками (суб'єктами) цих відносин, які мають бути наділені для цього відповідними повноваженнями, а саме - повноваженнями «господаря» (власника).

2.

Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування власника над належними йому речами та його повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню цими речами. Зазначені повноваження власника є для нього найбільш значимими і в своїй сукупності складають зміст економічних відносин власності. Право власності регулює лише статику майнових відносин власності, тобто визначає стан приналежності матеріальних благ індивідам. Що ж до відносин по розподілу матеріальних благ індивідам та їх переходу від одних осіб до інших (тобто їх динаміка), то їх регулювання здійснюється іншими правовими нормами (наприклад, зобов'язально правовими).

В цивілістичній науці право власності має два значення: в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. В об'єктивному - це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють приналежність матеріальних благ конкретним суб'єктам (в тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ). Сукупність норм в цілому утворює цивільно- правовий інститут права власності

До інституту права власності відносяться ті норми, які:

а) встановлюють приналежність матеріальних благ власнику;

б) встановлюють підстави та умови виникнення у суб'єктів права власності;

в) визначають обсяг повноважень власника по володінню, користуванню та розпорядженню матеріальними благами;

г) встановлюють підстави та умови припинення права власності на приналежні суб'єкту матеріальні блага;

д) встановлюють правові засоби захисту (охорони) прав власника.

Зазначені критерії дають можливість виявити в різних галузях

законодавства ті норми, які мають бути віднесені до інституту права власності. Безумовно переважна їх частина є цивільно-правовими.

Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб'єкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, суб'єктивне право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо належного їй майна. Враховуючи традиції законотворення в Україні, вважаємо, що в чинних ЦК України і ГК України закріплені три правомочності права власності, кожна з них має своє призначення.

Володіння - це юридично забезпечену можливість власнику мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу. Право володіння у суб'єктивному розумінні - це закріплена у відповідних нормах права можливість фактичного володіння річчю - фізичного або господарського, оскільки однаково володіє річчю той, хто утримує її фізично, і той, ХТО В ЗМОЗІ впливати та цю річ.

Цивільним законодавством передбачається володіння законне і незаконне. Якщо особа здійснює володіння на законних підставах, то таке володіння визнається законним або титульним. Якщо відсутні будь-які підстави для володіння, то таке володіння визнається незаконним. Коли особа, що володіє майном без правових підстав, не знає і не повинна знати про його незаконність, то таке володіння визнається добросовісним незаконним володінням, а якщо володілець майна знає або повинен знати про незаконність свого володіння, воно визнається як недобросовісне незаконне володіння.

Користування - це закріплена юридично можливість господарського використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами. Законним користувачем може бути не тільки власник, а й інші особи, яким це право належить на правових підставах. Так, користувачем є і державне підприємство, що здійснює право користування як елемент права господарського відання, і державна установа внаслідок оперативного управління чи колектив орендарів на підставі договору оренди майна. Власник у здійсненні права користування належним йому майном обмежений лише загальними межами закону, а правомочності інших користувачів щодо користування майном мають ще й спеціальні обмеження, які встановлюються або власником, або випливають з призначення майна чи статутних завдань користувача.

Розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його статусу чи призначення. Якщо викладені правомочності щодо володіння і користування майна можуть належати не тільки власникові, то право розпорядження належить, як правило, лише йому. Винятки з цього правила становлять випадки примусового вилучення майна (націоналізація, конфіскація, реквізиція, примусовий поділ).

Правомочності з володіння, користування і розпорядження виникають у власника водночас із виникненням права власності. У сукупності тріада правомочностей, яка характеризує право власності в повному обсязі, може належати лише власнику.

Окремі з перерахованих правомочностей можуть належати й іншим особам, які не є власниками даного майна (орендареві, наймачу), але на відміну від них власник має монопольне право здійснювати зазначені правомочності.

3.

ГК України передбачає, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання та право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК України.

Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК України.

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника. До захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника

.Право оперативного управління - це речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених ГК України та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі її ліквідації, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом.

Лекція 4. Правовий статус підприємств

1. Поняття підприємства, його правові форми та категорії

2. Державні та комунальні підприємства.

3. Підприємства колективної та приватної власності.

1.

Підприємство займає домінуюче місце серед суб'єктів господарської діяльності, це обумовлено його функціями як товаровиробника. Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади органом місцевого самоврядування, або іншим суб'єктом для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної чи іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.

Матеріальні ознаки підприємства:

• організаційна єдність;

• внутрішня автономія.

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

1. приватне підприємство;

2. підприємство колективної власності;

3. комунальне підприємство;

4. державне підприємство;

5. підприємство, засноване на змішаній формі власності;

6. підприємство з іноземними інвестиціями;

7. іноземне підприємство.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні, комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства-господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

2.

Відповідно до ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні або казенні підприємства. Згідно із ст. 74 ГК України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких:

а) законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

б) основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції виступає держава;

в) за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

г) переважаючим є виробництво суспільно необхідної продукції, яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

д) приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, а майно такого підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно такого підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Чинне законодавство виокремлює підприємства колективної власності та інші види підприємств.

Підприємство колективної власності - це корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Виробничий кооператив - це добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності, (ст. 95 ГК України)

Споживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні (ст. 111 ГК України).

Підприємство споживчої кооперації - це унітарне або корпоративне підприємство, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

Підприємство об'єднання громадян чи релігійної організації - це унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань (ст. 112 ГК України).

Приватне підприємство - діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання-юридичної особи (ст. 113 ГК України).

Фермерське господарство - це форма підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (ст. 114 ГК України).

Орендне підприємство - це підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності (115 ГК України).

Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків і набуває статусу такого підприємства з дня зарахування інвестиції на

його баланс (ст. 116 ГК України).

Іноземне підприємство - це унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб (ст. 117 ГК України)

.Лекція 5. Правовий статус акціонерних товариств

1. Поняття та юридичний статус акціонерного товариства.

2. Порядок створення акціонерного товариства.

3. Статутний капітал акціонерного товариства.

4. Правовий режим акцій і дивідендів.

5. Органи управління акціонерним товариством.

6. Реорганізація та ліквідація акціонерного товариства.

1.

Відповідно до ст. 79 ГК України та ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" господарським товариством є підприємство або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Як вид господарського товариства в Україні діють акціонерні товариства. За змістом ст. 80 ГК України акціонерним є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Відповідно до ст. З Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерним є господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Особливості правового статусу АТ:

1. АТ не відповідає за зобов'язаннями акціонерів, а акціонери не відповідають за зобов'язаннями АТ і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій.

2. акціонери, які не повністю оплатили акції, відповідають за зобов'язаннями АТ у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

3. АТ створюється шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького товариства, державного, комунального та інших підприємств у АТ;

4. АТ, як правило, створюється без обмеження строку діяльності і вважається створеним та набуває прав юридичної особи з дати державної реєстрації.

АТ поділяються на публічні й приватні, при цьому кількісний склад приватного АТ не може перевищувати 100 акціонерів. Публічне АТ може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій, а приватне АТ - тільки приватне. У разі прийняття загальними зборами приватного АТ рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться зміни про зміну типу товариства - з приватного на публічне. Але зміна типу товариства з приватного на публічне або навпаки не є його перетворенням.

За Законом України "Про акціонерні товариства" засновниками визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування. Засновник - це особа, яка виконує передбачені законом функції щодо заснування АТ.

Етапи створення акціонерного товариства:

1. прийняття зборами засновників рішення про створення АТ та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2. подання заяви та документів на реєстрацію випуску акцій до ДКЦПФР;

3. реєстрація ДКЦПФР випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4. присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5. укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6. закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7. оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8. затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства та прийняття інших рішень;

9. реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10. подання ДКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11. реєстрація ДКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12. отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13. видача засновникам документів, що підтверджують право власності на

акції.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут.

3

.Статутний капітал - це капітал товариства, що складається з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства. Статутний капітал товариства збільшується шляхом підвищення номінальної вартості акцій або розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості у порядку, встановленому Порядком збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства (рішення ДКЦПФР № 1181 від ЗО серпня 2011 р.). АТ вправі збільшувати статутний капітал після реєстрації звітів про результати розміщення всіх попередніх випусків акцій. Збільшення статутного капіталу АТ із залученням додаткових внесків здійснюється шляхом розміщення додаткових акцій, а без залучення - шляхом підвищення номінальної вартості акцій. АТ не має права збільшувати статутний капітал шляхом публічного розміщення акцій, якщо розмір власного капіталу є меншим, ніж розмір його статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу АТ не допускається в разі наявності викуплених товариством акцій та для покриття збитків. Статутний капітал АТ зменшується шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості. Зменшення АТ статутного капіталу нижче встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.

4.

Правовий режим акцій врегульований Законом України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р.

Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені ЦК України та Законом України "Про акціонерні товариства" і законодавством про інститути спільного інвестування.

Види акцій:

• прості акції - надають їх власникам весь комплекс прав акціонера згідно із Законом України "Про акціонерні товариства". Прості акції надають їх власникам однакові права, однак не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

• привілейовані акції - надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права, передбачені для акціонерів Законом України "Про акціонерні товариства". Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків. Такі акціє можуть бути конвертовані у прості акції та привілейовані акції інших класів.

Дивіденд - це частина чистого прибутку АТ, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу виключно грошовими коштами. За акціями одного типу/ класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Дивіденди виплачуються на акції після реєстрації звіту про результати їх розміщення. Виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку у строк не пізніше 6 місяців після закінчення звітного року. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства або спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями.

Елементи правового режиму дивідендів: а) розмір; б) строк виплат; в) форма виплати; г) початок нарахування; д) порядок виплати вибулим і новим акціонерам. Юридична підстава для отримання дивідендів - купонні листи, які є правовими актами на виплату дивідендів.

5.

Управління АТ ґрунтується на таких принципах: 1) розмежування функцій колективного власника і функцій централізованого управління діяльності товариства; 2) централізації керівництва поточною діяльністю товариства компетентним виконавчим органом в особі керівника, який без доручення діє від імені товариства; 3) вищого і постійного контролю акціонерів за управлінською і фінансово-господарською діяльністю.

Загальні збори є вищим органом АТ. Воно зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори) не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. Усі інші загальні збори вважаються позачерговими. Компетенція загальних зборів - ст. 33 Закону. У загальних зборах АТ можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники. Загальні збори АТ мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками не менш як 60 % голосуючих акцій. Одна голосуюча акція = один голос для вирішення. Це стосується і кумулятивного голосування - голосування під час обрання органів товариства, коли загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу АТ, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами.

Наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції контролює та регулює діяльність виконавчого органу. В АТ з кількістю акціонерів - власників простих акцій 10 осіб і більше створення наглядової ради є обов'язковим, а якщо таких осіб 9 і менше, то у разі відсутності наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами. Компетенція наглядової ради - ст. 52 Закону.

Ревізійна комісія (ревізор)

Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності АТ загальні збори обирають ревізійну комісію (ревізора). В АТ з кількістю акціонерів - власників простих акцій товариства до 100 осіб запроваджується посада ревізора (або обирається ревізійна комісія), а з кількістю більш як 100 осіб обов'язково обирається ревізійна комісія. Члени ревізійної комісії в таких АТ обираються виключно шляхом кумулятивного голосування з числа фізичних осіб, які мають цивільну дієздатність. Голова ревізійної комісії обирається її членами з їх числа простою більшістю голосів. Не можуть бути членами ревізійної комісії (ревізором): 1) член наглядової ради; 2) член виконавчого органу; 3) корпоративний секретар; 4) особа, яка не має повної цивільної дієздатності; 5) члени інших органів товариства. Крім того, член ревізійної комісії (ревізор) не може входити до складу лічильної комісії товариства.

Припинення акціонерного товариства

АТ припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим підприємницьким товариствам-правонаступникам (шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Злиття - це виникнення нового АТ-правонаступника з передачею йому згідно з передавальними актами всіх прав та обов'язків двох або більше АТ одночасно з їх припиненням. АТ може брати участь у злитті лише з іншим АТ. Не підлягають конвертації акції товариств, що припиняються внаслідок злиття, які викуплено товариством-емітентом або власником яких є товариство, що бере участь у злитті разом з товариством-емітентом. Такі акції підлягають анулюванню. При злитті товариств усі права та обов'язки кожного з них переходять до товариства-правонаступника відповідно до передавального акта.

Приєднання - це припинення АТ (кількох товариств) з передачею ним (ними) згідно з передавальним актом усіх його (їх) прав та обов'язків іншому АТ- правонаступнику. АТ може приєднатися лише до іншого АТ.

Поділ - це припинення АТ із передачею усіх його прав та обов'язків більше ніж одному новому АТ-правонаступнику згідно з розподільним балансом. АТ може ділитися лише на акціонерні товариства. Товариство-правонаступник несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями АТ, діяльність якого припиняється шляхом поділу. Якщо АТ-правонаступників, які несуть субсидіарну відповідальність, два чи більше, то вони несуть таку відповідальність солідарно.

Виділ - це створення одного чи кількох АТ із передачею йому (їм) згідно з розподільним балансом частини прав та обов'язків АТ, з якого здійснюється виділ, без припинення такого АТ. З АТ може виділитися лише АТ.

Перетворення - це зміна організаційно-правової форми АТ з припиненням та передачею всіх його прав і обов'язків підприємницькому товариству- правонаступнику згідно з передавальним актом. АТ може перетворитися лише на інше господарське товариство або виробничий кооператив.

Ліквідація акціонерного товариства

Добровільна ліквідація здійснюється за рішенням загальних зборів, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який товариство створювалося, або після досягнення мети створення. Ліквідація АТ вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення товариства в результаті його ліквідації.

Закон імперативно визначає питання розподілу майна АТ - платоспроможної юридичної особи:

І черга - вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2. черга - вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3. черга - вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4. черга - виплати нарахованих, але не виплачених дивідендів за привілейованими акціями;

5. черга - виплати за привілейованими акціями, які підлягають викупу відповідно до статті 68 цього Закону;

6. черга - виплати ліквідаційної вартості привілейованих акцій;

7. черга - виплати за простими акціями, які підлягають викупу відповідно до статті 68 цього Закону;

8. черга - розподіл майна між акціонерами - власниками простих акцій товариства пропорційно до кількості належних їм акцій;

черга - розподіл майна між акціонерами - власниками простих акцій товариства пропорційно до кількості належних їм акцій.Лекція 6. Правове становище господарських товариств,

які не є акціонерними

1. Правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю.

2. Повне товариство і солідарна відповідальність.

3. Командитне товариство як товариство змішаного типу.

1.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Максимальна кількість учасників ТОВ може досягати 100 осіб.

У ТОВ створюється статутний капітал, який підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства. Якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень:

а) про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;

б) про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;

в) про ліквідацію товариства.

Зміни до статуту, пов'язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку. Статутний капітал може бути зменшений або збільшений. Рішення про зменшення статутного капіталу товариства надсилається поштовим відправленням всім кредиторам товариства не пізніше триденного строку з дня його прийняття. Зменшення статутного капіталу ТОВ допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів, які мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків. Збільшення статутного капіталу ТОВ допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі.

Учасник ТОВ може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому, погодженому між ними розмірі.

У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково. Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

Будь-який з учасників має право вийти з товариства зі сплатою його вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі.

Вищим органом ТОВ є збори учасників, що складаються з учасників або призначених ними представників, до компетенції яких належить:

1. визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

2. внесення змін до статуту товариства;

3. обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

4. затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

5. створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

6. винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

7. затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення його організаційної структури;

8. встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

9. вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

10. виключення учасника з товариства;

11. визначення умов оплати праці посадових осіб товариства;

12. затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства;

13. прийняття рішення про припинення діяльності товариства.

З питань, зазначених у пунктах 1, 2 і 10, у вищому органі необхідна одностайність. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів (учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді). Збори учасників ТОВ скликаються, як правило, не рідше як два рази на рік і вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (їх представники), які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, що потребують одностайності, - всі учасники.У ТОВ створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб, її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства".

Правовий статус, аналогічний статусу ТОВ, має ТДВ. Особливість його і головна відмінність від ТОВ полягає в тому, що учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

2.

За змістом ст. 66 Закону України «Про господарські товариства» повним товариством є товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. ПТ створюється і діє на підставі установчого договору (статуту цей вид товариства не має). Крім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, установчий договір про ПТ повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства.

Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, виконувані від імені та в інтересах товариства. Учасник ПТ має право передати свою частку або її частину іншим учасникам товариства або третім особам тільки за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі до останньої переходять всі права та обов'язки, що належали учасникові, який вибув. Учасники ПТ займаються спільною підприємницькою діяльністю і не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цієї вимоги, учасник товариства зобов'язаний компенсувати збитки, заподіяні товариству.

Статтею 71 Закону України "Про господарські товариства" встановлено порядок виходу учасника з ПТ. Якщо товариство було створено на невизначений строк, його учасник може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше як за 3 місяці. Вихід з товариства, створеного на визначений строк, можливий лише з поважних причин та з попередженням не пізніше як за 6 місяців. Учаснику, який вибув, сплачується вартість його частини прибутку, одержаної товариством у цьому році.

Учасники ПТ несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Механізм такої відповідальності конкретизовано у ст. 74 Закону України "Про господарські товариства": якщо при ліквідації повного товариства виявиться нестача наявного майна для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Важливим є те, що учасник товариства відповідає за борги останнього незалежно від того, чи виникли вони після або до його вступу до товариства.

Якщо борги товариства повністю сплатить один з учасників, він має право звернутися з реґресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

3.

Командитне товариство можна кваліфікувати як товариство змішаного типу, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повні учасники), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників або командитистів). Якщо у КТ беруть участь два або більше повних учасників, вони несуть солідарну відповідальність щодо боргів товариства.

Правовий статус КТ визначається законодавством про ПТ з урахуванням особливостей, передбачених статтями 78-83 Закону України "Про господарські товариства". Так, установчий договір про КТ, крім відомостей, які містить установчий договір про ПТ, має відображати участь вкладників у такому товаристві, а саме: стосовно вкладників вказується тільки сукупний розмір їхніх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Вкладники командитного товариства мають право:

• діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;

• вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства;

• вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Вкладники КТ повинні вносити вклади й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передбаченими установчим договором, проте сукупний розмір їхніх часток має не перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації КТ кожний з вкладників повинен внести не менш як 25 відсотків свого внеску. Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності командитного товариства лише своїми вкладами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки повними учасниками. Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами він здійснює самостійно.

За загальним правилом, відповідальність вкладника обмежується вкладом у майні товариства, але в окремих випадках (ст. 82 Закону України "Про господарські товариства"), він також несе повну відповідальність. Так, якщо вкладник здійснює угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій КТ він разом з повними учасниками відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення. Якщо ж він не дістане схвалення, то відповідатиме перед третьою особою самостійно усім своїм майном.

Крім загальних підстав припинення діяльності ГТ, КТ припиняється також у разі вибуття всіх повних учасників. При вибутті з товариства всіх вкладників повні учасники мають право замість ліквідації КТ перетворити його на ПТ.