1.Вступ до психології. Предмет, завдання та проблеми психології. Визначення психології як науки.

Психологія – особлива галузь знань, що виділилася в самостійну наукову дисципліну в середині ХІХ ст. Бурхливий розвиток психологічної науки протягом ХХ – на початку ХХІ ст. став поштовхом до формування нових методологічних підходів до дослідження феномену людини, її психіки, свідомості, властивостей та особливостей розвитку творчої особистості, поведінки людей у процесі життя та різнобічної діяльності.

Термін психологія походить від грецьк. psyche – душа і logos – слово, вчення, що означає «наука про душу». Сучасна психологія – це наука про закономірності та механізми виникнення, розвитку і функціонування психіки якособливої форми життєдіяльності.

Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних явищ, фактів та механізмів.

Завдання психології

1-Аналіз формування та розвитку психічних явищ і процесів

2-Формування системи знань про особистість як найвищу цінність

3-Вивчення поведінки людини в ситуаціях міжособистісного та ділового спілкування

4- Вивчення фізіологічних механізмів як основи психічних явищ та процесів

5- Розробка науково обґрунтованих рекомендацій для самовдосконалення, особистісного зростання,адаптивності, оптимізації міжособистісних та ділових відносин

6-Підвищення ефективності професійної діяльності в умовах розвитку сучасних інформаційних технологій

Наукова психологія передбачає не лише якісний та кількісний опис психічного явища, а й розкриття його природи, закономірностей розвитку, перебігу, побудови та функціонування, виявлення психічного механізму, що стоїть за ним. Результатом наукового вивчення психічних явищ та фактів є нові поняття, якими узагальнюються та фіксуються особливості, закономірності, закони психіки.

Психологія як наука розвинулася з філософії. Перші психологи з’явилися у середовищі філософів, які досліджували психологічні проблеми та займалися питаннями душі. Вони робили спроби пояснити місце душевних (психічних) явищ у матеріальному світі, те, як вони співвідносяться з фізіологічними процесами в організмі, яким чином людина набуває знання про навколишній світ, від чого залежить місце індивіда в людському суспільстві і т.д.

2.Розвиток наукових знань про природу психіки. Донауковий період. Перші наукові уявлення про психіку у стародавньому світі. Поняття душі в роботах Аристотеля, Платона, Сократа. Наукові уявлення про психічне в середньовіччі. Внесок Р.Декарта: проблема співвідношення душі і тіла. Становлення сучасної психології як науки. Внесок у розвиток знань про психічне В. Вундта.

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу.

Основні функції психіки

1-Відображення

2-Регуляція поведінки і діяльності

Особливості психіки:

1-Кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного через суб’єктивне, через людську індивідуальність

2-У процесі активної діяльності психіка постійно вдосконалюється й розвивається

3-Психічне відображення має випереджальний характер,воно забезпечує функцію передбачення в діяльності таповедінці

4-Психічне відображення має активний характер, воно пов’язане з пошуком та добором способів, дій, що відповідаютьумовам середовища

Основні етапи становлення та розвитку психології як науки

Зачатки психологічних знань відносяться до періоду зародження людства, до тих часів, коли людина, щоб вижити, намагалася зорієнтуватися у поведінці інших людей, узгоджуючи з ними свою власну поведінку.

З розвитком культури побутовий психологічний досвід відображається у мистецтві, міфології, релігії. Наступним етапом стає спроба наукового аналізу психічних (душевних) явищ.

Психологія як наука розвинулася з філософії. Перші психологи з’явилися у середовищі філософів, які досліджували психологічні проблеми та займалися питаннями душі. Вони робили спроби пояснити місце душевних (психічних) явищ у матеріальному світі, те, як вони співвідносяться з фізіологічними процесами в організмі, яким чином людина набуває знання про навколишній

світ, від чого залежить місце індивіда в людському суспільстві і т.д.

Психологія як наука про душу Існувала ще до нашої ери. Усі незрозумілі явища в житті людини намагалися пояснити існуванням душі (Сократ,

Демокріт, Платон, Арістотель)

22. Вольова регуляція як особистісний рівень регуляції. Поняття про волю.

Творче життя і діяльність людей, вирішення практичних завдань у галузі економіки, науки, техніки вимагають від людини великої активності й напруги фізичних і духовних сил. Для здійснення задуманого кожен повинен мати необхідні вольові якості.

Воля – це процес свідомої організації і саморегуляції людиною своєї діяльності й поведінки, спрямований на подолання труднощів при досягненні поставлених цілей.

Функції волі

1.Спонукальна функція волі 2.Гальмівна функція волі

Вольова дія є усвідомленою, їй властива складна психологічна структура:

Фази вольової дії:

Постановка і вибір мети

Вибір засобів і прийомів досягнення мети

Обговорення й боротьби мотивів

Прийняття рішення

Виконання рішення

Способи здійснення вольових дій у різних людей індивідуальні. У

поведінці вони перетворюються на характерні вольові якості особистості.

Позитивні вольові якості:

Цілеспрямованість>Самовладання> Принциповість Самостійність>Рішучість> Самостійність >Наполегливість

Проблема свободи волі в теорії вирішується двома протилежнимитечіями: індетермінізмом і детермінізмом.

Індетермінізм – воля людини, її дії повністю вільні, нічим не зумовлені й не обмежені.

Детермінізм – закони розвитку природи й суспільства позбавляють індивіда можливості самостійно визначити свої дії та вчинки.

3.Стисла характеристика напрямків сучасної психології: біхевіоризм (Концепції Дж. Б. Уотсона, Б.Ф.Скінера), психоаналіз ( теорія З. Фрейда ( З. Фройда) ), основні положення гештальтпсихології, погляди представників когнітивної психології, основні положення гуманістичної психологї.

Біхевіоризм ( Дж. Уотсон,Е. Торндайк,Б. Скіннер та ін.)-20-ті рокиХХ ст.

Психологія як наука повинна займатися непсихічними явищами,недоступними для наукового спостереження, а поведінкою. Основна формула класичного біхе-віоризму: S→R, де S –стимул (ситуація), R –реакція (поведінка).

Завдання психології –наперед передбачити, якою буде поведінка людини за певної стимуляції.

Психоаналіз (З. Фрейд, К. Юнг,А. Адлер,Е. Берн та ін.)ПочатокХХ ст.

Психіка людини включає всебе не лише свідомість, а йпідсвідомість. Джерелопсихічної енергії, рушійнісили поведінки, причининеврозів та психічних травмзнаходяться упідсвідомості.

Когнітивна Психологія(Ж. Піаже,У. Найссер,Дж. Келлі,В. П. ДружинінО. Р. Лурія та ін.)-СерединаХХ ст.-Завдання когнітивної психології – дослідження вирішальної ролі знання і організації когнітивних процесів у поведінцісуб’єкта. Основне поняттякогнітивної психології –«когнітивна схема» – являє собою існуючий у голові людини план збору і програму переробки інформації щодо об’єктів і подій. Сприймання,пам’ять, мислення визначаються схемами.

Неправильні когніції Спричиняють непродуктивну поведінку,змінюючи їх, можна поліпшити поведінку

Гуманістична психологія(К. Роджерс,Г. Олпорт,А. Маслоу, Ф. Перлз та ін.) -СерединаХХ ст.

Людина народжується доброю, з тенденцією до максимальної реалізації своїх можливостей.Основний предмет дослідження психології – особистість як унікальна цілісна система, яка становить «відкриту можливість» самоактуалізації, властиву тільки людині. Людина володіє певною мірою свободи від зовнішньої детермінації завдяки цінностям, якими вона керується у виборі.

Гештальт-психологія -Початок XX ст.(М. ВертгейМер К. Келлер К. Левин)-Ціле становить щось більше від суми його складових Вивчення через сприймання

4. Розвиток психології в Україні ( погляди Г.Сковороди; внесок в розвиток психології О.О.Потебні; теорія вольової уваги М.М.Ланге; погляди В.Вернадського; психологічна концепція О.Ф. Лазурського; внесок у розвиток психології в Україні Г.С.Костюка). Розвиток експериментальної психології.Експеримент вимагав організації спеціальних лабораторій. Психолог Н. Н. Ланге організував лабораторію в Новоросійському університеті (Одеса).лабораторією психології відав А. Ф. Лазурський (1874-1917), лікар за освітою. Останній розробляв характерології як вчення про індивідуальні розходження. Пояснюючи їх, він виділив (спільно з С. Л. Франком) дві сфери: ендопсіхіку як природжену основу особистості і екзосферу, що розуміється як система відносин особистості з навколишнім світом. На цій базі Лазурський побудував класифікацію особистостей. Незадоволеність лабораторно-експериментальними методами спонукала його виступити з планом розробки природного експерименту як методу, при якому навмисне втручання в поведінку людини поєднується з природної і порівняно простою обстановкою досвіду. Завдяки цьому стає можливим вивчати не окремі функції, а особистість в цілому.

концепція психології народів один із напрямків у соціальній психології, який виник у Німеччині (середина ХІХ століття) була розвинута в також і в Україні. Головним дослідником цього напрямку був вчений О. Потебня (1835 - 1891) та інші.

Згідно з цією концепцією, головною рушійною силою історії є народ, "дух цілого", що виражає себе в мистецтві, релігії, вихованні, мові, міфах, легендах, звичках, тощо. Представники цієї концепції виходять з того, що індивідуальна психіка, свідомість особистості є продуктом такого цілого, ланкою в соціально - психологічному зв'язку цілого. Психологію народів вони вважали окремою наукою.

Видатний український психолог Г. С. Костюк (1899-1982) зробив значний внесок у психологічну теорію особистості. За його концепцією, індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

Вернадський був засновником антропокосмізму, теорії, в якій природно-історична, природна (у широкому смислі - космічна), і соціально-гуманістична, людська, тенденція розвитку науки гармонійно зливаються в єдине ціле. В розвитку психіки розглядався фактор, що обмежував чуже живій речовині середовище, який тиснув на неї, змінюючи розподіл хімічних елементів і т. ін. Як розмноження організмів проявляється в тиску живої речовини в біосфері, так і хід геологічного прояву наукової думки тисне створеними ним засобами на закостенілу, стримуючу середовище біосферу, створюючи ноосферу - царину розуму.

Сенс буття вступає в усвідомлювану суперечність із реальною поведінкою людини, що змушує її коригувати свої вчинки. Г. Сковорода вбачав його у самопізнанні, розкритті людиною себе. Завдяки цьому реалізується стратегія людського життя, стимулюються «сердечні веселощі», породжується «душевна міць». Воно є підставою для спокою думки, формування справжнього серця, оживотворення душі.

Отже, Г. Сковорода обстоював ідею гармонії тілесного і духовного в людині, необхідність самопізнання й осмислення сенсу життя, можливість переходити завдяки мудрості та особистісній рефлексії від буденного до вищого буття.