4. Ступінь підтримки користувача

Це міра допомоги, яку діалог надає користувачу при його роботі із системою. Трьома основними аспектами цієї підтримки є такі:

- кількість і якість інструкцій

- характер повідомлень про помилку

- підтвердження довільних дій системою

Інструкції для користувача виводяться у вигляді підказок або у вигляді довідкової інформації. Характер і кількість інструкцій мають відповідати досвіду роботи користувача з системою і його намірам. Нема сенсу видавати інструкції користувачу, які не мають відношення до його проблеми. Довідкове інформаційне повідомлення надається тоді, коли воно вимагається і в потрібній формі. Повідомлення про помилку має точне пояснення в чому полягає помилка і як її усунути. Повідомлення, які підтверджують довідкові дії системи, потрібні для того, щоб користувач міг ще раз переконатися, система виконала або виконуватиме потрібні дії.

В системах із складною ієрархічною структурою користувач може забути на якому рівні він є. Може бути корисним вивід повідомлень про стан системи. Сутність діалогу,який підтримує користувач, в тому, що користувачу треба надати адекватну підтримку. Діалог може не задовольняти цьому критерію через те, що розробник не зміг правильно оцінити потреби користувача у підтримці чи тому, що засоби підтримки не можуть відобразити всіх вимог користувача.

5.Гнучкість діалогу

Це міра того, наскільки добре він відповідає різним рівням підготовки та продуктивності праці користувача. Така гнучкість припускає, що діалог може адаптувати свою структуру.

Основна проблема не в тому, як організувати зміни в діалозі, а в тому, які ознаки треба використати для визначення необхідності внесення змін та суть цих змін.

4 традиційні структури діалогу в різній степені відповідають цим основним критеріям.

1. Діалог типу “питання-відповідь” (q&a)

Структура цього діалогу ґрунтується на аналогії із звичайним інтерв’ю. Система бере на себе роль інтерв’ювера і отримує інформацію від користувача у вигляді відповіді на питання. Це найвідоміша структура діалогу.

В кожній точці діалогу система виводить як підказку одне питання, на яке користувач дає одну відповідь. Взалежності від отриманої відповіді система може вирішити, яке наступне питання задавати. Якщо задавач дає неправильну відповідь, компю’тер повторює повідомлення, повідомляючи, що відправлено неправильне.

Відповідь, яку вводить користувач, може бути текстовим рядком , якщо вводиться з клавіатури. Він може бути або обє’ктом у списку можливих об’єктів, або довільними даними.

1. Критерії розробки “питання -відповідь”

Структура “питання -відповідь” надає природній механізм вводу як керуючих повідомлень (команд), так і даних.

Критерії:

1. Жодних обмежень на діапазон або тип вхідних даних, які можуть оброблятися, не накладається.

2. Природність діалогу в значній степені залежить від характеру питань, які задаються в процесі інтерв’ю. Якщо задаються занадто довгі питання, можна до кінця питання забути про те, що було на початку питання, треба також розбирати, що є питання, а що ні.

3. Для полегшення сприйняття довжину повідомлень треба обмежувати (40 символів), які виводяться в лівій частині екрану, яка складає, 2/3 ширини екрану. Питання системи мають чітко відрізнятися від відповіді користувач.

4. Ступінь підтримки користувача забезпечується самою структурою діалогу оскільки коротке питання може бути само пояснюючим. Якщо користувачу для відповіді на довге питання потрібно довідкова система може надати йому докладну інформацію.

Структура “питання-відповідь” не гарантує мінімального обсягу вводу, але при відповідному підборі скорочень можна зменшити довідкову надлишковість. Якщо ввід відбувається досить швидко, для користувача, який вже знає, які питання задає в певній ситуації, які відповіді треба на них давати , відповідати на всю серію питань –недоцільно.