4. Активні і пасивні методі регулювання зайнятості населення

Регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки здійснюється в основному державою у відповідності до прийнятої політики (концепції) зайнятості.

Зайнятість населення має регулюватися на трьох рівнях: на державному, ре­гіональному та на рівні підприємства (рис.2).

	Рівень		Перелік заходів регулювання
			Визначаються необхідні мінімальні нормативи
—►	Державний	—►	функціонування ринку праці, його загальні межі
			Складається програма зайнятості населення,
—►	Регіональний	—►	вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту та пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону
			Регулюються робочі місця і трудові процеси;
—►	Підприємства	—►	здійснюється планування у сфері кадрів, професійне навчання і соціальний захист
			працівників

Рис.2 . Схема регулювання процесів зайнятості населення

Метою державної політики зайнятості в Україні є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості та зменшення безробіття.

Подальше вдосконалення використання робо­чої сили, працевлаштування і зайнятості населен­ня регулюється законодавчими актами. Зокрема, Законами України «Про зайнятість населення», «Про охорону праці», «Про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги чле­нам їх родин», «Про сприяння соціальному ста­новленню і розвитку молоді в Україні». Чинне законодавство щодо зайнятості відіграє позитив­ну роль у механізмі регулювання ринку праці.

В умовах ринкових відносин істотно змінюється механізм державного регулювання зайнятості на­селення.

Основними важелями державного механізму ре­гулювання зайнятості є: законодавчо-нормативні, економічні, організаційні, соціальні, мотиваційні.

Законодавчо-нормативні важелі передбачають правове забезпечення зайнятості населення.

Економічні — проведення політики макроекономічної стабілізації, вплив на розміщення трудово­го потенціалу; діяльність державних органів у сфе­рі розподілу доходів, розробки і реалізації політи­ки створення нових робочих місць.

Організаційні — здійснення адміністративно-організаційних заходів щодо забезпечення ефек­тивної зайнятості.

Соціальні — створення цілісної системи соці­ального забезпечення населення України як пра­цюючого, так і непрацюючого.

Мотиваційні важелі передбачають створення ефективної системи мотивації використання тру­дового потенціалу.

Система цих важелів діє в усіх аспектах соціаль­но-трудових відносин. Від того, наскільки вони будуть ефективними, залежить розширення за­йнятості населення.

У питаннях сприяння зайнятості населення важли­ву роль відіграють Державні програми зайнятості на перспективу.

Відповідно до Державної програми зай­нятості до 2010 р. визначено такі головні завдання:

- підтримка створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості;

- формування ефективної структурної та регіо­нальної політики зайнятості;

- диференційований підхід до скорочення обся­гів виробництва та забезпечення допомоги звіль­неним працівникам;

- удосконалення схеми суспільних робіт із ме­тою забезпечення їх прийнятності і доступності для безробітних;

- сприяння самозайнятості і поліпшенню сис­теми надання грошової допомоги безробітним;

- легалізація тіньової зайнятості;

- впровадження нестандартних режимів робочого часу як тимчасового заходу призупинення зростання безробіття;

- впровадження на державному та регіональному рівнях механізму захисту вітчизняних товаровиробників;

- стимулювання державних і приватних роботодавців до створення нових робочих місць із мінімальними витратами.

Основними напрямками сучасної політики більшості розвинутих країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і надання допомоги в професійній підготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.

У відповідності до рекомендацій МОП і нормативних актів про зайнятість при розробці політики зайнятості держави керуються наступними принципами:

• забезпечення рівних можливостей всім громадянам, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, відношення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створенню нових робочих місць та умов розвитку підприємництва;

• добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість основана на вільному волевиявленні громадян. В основі цього принципу, крім права на працю, лежать й інші громадянські права, які розширюють свободу розпорядження працівником своєю робочою силою;

• сприяння трудовій мобільності, що пов’язано з розвитком знань, необхідністю постійного вдосконалення професійної майстерності при розвитку НТР;

• єдність відповідальності, яка означає поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченості зайнятості з централізованими заходами, міжнародне співробітництво, участь профспілок і спілок роботодавців у розробці і реалізації програм зайнятості.

В цілому методи та заходи щодо регулювання зайнятості поділяються на активні і пасивні.

Основними функціями держави, яка реалізує активну політику на ринку праці, є:

• створення державних служб зайнятості, у тому числі центрів соціальної допомоги молоді;

• сприяння створенню нових робочих місць у державному секторі, у тому числі шляхом організації суспільних робіт;

• стимулювання розвитку приватного малого і середнього підприємництва як джерела робочих місць;

• надання позик безробітним, одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації ними підприємницької діяльності;

• професійна підготовка та перепідготовка робочої сили;

• вирішення проблеми безробіття молоді;

• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

• субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників;

• сприяння застосуванню гнучких форм зайнятості.

Праця замість допомоги – такий стислий зміст активної політики держави на ринку праці.

В системі державних заходів щодо забезпечення продуктивної зайнятості велика увага приділяється гнучким формам зайнятості та використання робочого часу, які відіграють роль буферної зони між зайнятим і незайнятим населенням.

Переваги гнучких форм зайнятості та використання робочого часу:

• надають можливість вибору працездатному населенню між робочим часом і відпочинком;

• допомагають підприємцям маніпулювати кількістю і якістю робочої сили, виходячи з потреб розвитку виробництва та економічної ситуації без звільнення кваліфікованих працівників;

• дозволяють ефективно вирішувати проблеми праці жінок, пенсіонерів, студентів, іммігрантів тощо;

• допомагають збільшити число зайнятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць;

• створюють можливість періодично поновлювати знання, проходити професійну перепідготовку;

• на індивідуальному рівні дають можливість задовольнити потреби окремих громадян в поєднанні роботи з виконанням інших соціальних обов’язків або з оздоровленням.

За даними статистики західних країн, зараз приблизно 35 % зайнятих працюють в нестандартних режимах робочого часу (скорочений тиждень, розподіл робочих місць між двома працівниками і т. ін.).

Пасивна політика держави реалізується за допомогою двох основних методів:

• введення трудової повинності;

• надання допомоги по безробіттю.

Перший метод є непридатним для ринкової економіки, тоді як другий метод використовується у всіх країнах світу. Причому більш ніж у 80% з них матеріальна допомога надається на основі систем страхування з безробіття, які в кожній країні мають свою специфіку. Наприклад, в Швеції не існує державної системи забезпечення допомогою по безробіттю. Тут працівники добровільно вступають у страхові фонди, які управляються профспілками і підтримуються державою. Інші працівники, а також ті, хто втратив право на допомогу з фонду, можуть звернутися за допомогою до держави. На державну допомогу по безробіттю можуть претендувати безробітні США, Бельгії, Німеччини, Греції, Італії, Норвегії, Великобританії, Японії та інших країн. В більшості з них фонди страхування з безробіття формуються із внесків підприємств і самих працівників.

Активна політика зайнятості передбачає розробку програм сприяння зайнятості. У відповідності до Закону України “Про зайнятість населення” республіканська та територіальні програми зайнятості населення направлені на: сприяння розвитку і структурну перебудову економіки, створення умов для направлення вивільнених працівників в першу чергу на рентабельні підприємства і пріоритетні галузі, запобігання розвитку безробіття шляхом зацікавленості підприємств у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості, сприяння зайнятості сільського населення, осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Тривалість дій таких програм від шести місяців до двох років.

Фінансування програм сприяння зайнятості може здійснюватися:

• за рахунок коштів державного бюджету через державні служби, які контактують безпосередньо з учасниками програми;

• у формі субсидій місцевим органам влади;

• через податкову систему (податковий кредит, податкові відрахування, повернення податків);

• шляхом скорочення внесків підприємств у фонди соціального забезпечення;

• за рахунок утримання спеціальних податків з роботодавців.