Тема зайнятість та безробіття
Роль Фонда загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Нині в Україні діє Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Джерелами його утворення є: асигнування з державного і місцевого бюджетів; обов’язкові внески підприємств, найманих працівників, підприємців – фізичних осіб (у % до заробітної плати); добровільні внески; штрафи підприємств, які не створюють робочих місць для неконкурентноспроможних верств населення, не проводять перепідготовку або підвищення кваліфікації; кошти державної служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам.
Основні напрями удосконалення політики зайнятості населення в ринкових умовах мають бути спрямовані на:
збереження ефективних і створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності:
сприяння самостійній зайнятості населення, розвитку підприємництва;
підготовку робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам економіки та ринку праці:
> підвищення якості робочої сили, розвиток системи професійного навчання кадрів протягом періоду трудової діяльності з урахуванням потреб ринку праці;
посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;
забезпечення зайнятості громадян, що потребують соціального захисту і не спроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці:
сприяння професійній підготовці та зайнятості осіб із обмеженими фізичними та розумовими можливостями;
> повернення зареєстрованих безробітних до продуктивної зайнятості;
> детінізацію відносин у сфері зайнятості населення.
2.Види зайнятості, форми
Слід розрізняти види зайнятості, які характеризують розподіл економічно активного населення за сферами і галузями народного господарств тощо. Класифікація видів зайнятості за ознаками:
За характером діяльності: робота на підприємствах; виконання державних і громадських обов’язків; служба в армії; навчання в денних навчальних закладах; виховання дітей і т. ін.
За соціальною належністю: робітники; службовці; фермери; підприємці.
За галузевою незалежністю зайняті в:
матеріальному виробництві;
невиробничій сфері;
окремих великих галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво і т. ін.);
територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах та економічних районах.
За рівнем урбанізації: зайняті в міській та сільській місцевості.
За професійно-кваліфікаційною ознакою: працівники у розрізі професій і рівнів кваліфікації.
За статево-віковою ознакою:
працюючі чоловіки й жінки;
працююча молодь, особи середнього й похилого віку;
За формами власності: зайняті на підприємствах державної, приватної і змішаної власності.
У межах кожного виду зайнятості виділяють окремі форми зайнятості, тобто організаційно – правові способи та умови використання людської праці. Класифікація основних форм зайнятості населення наведена на рис.1.
Рис.1. Класифікація основних форм зайнятості населення
Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня яка приносить дохід в нормальних розмірах.
Неповна зайнятість – це зайнятість певної особи або протягом певного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю. Виділяють видиму і невидиму форми неповної зайнятості.
Видима неповна зайнятість – це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових досліджень.
Отже, незайнятими вважаються працівники, які не на добровільній основі працюють менше нормативної тривалості робочого часу; шукають додаткову роботу і можуть її виконувати.
Невидима (прихована) неповна зайнятість – переважно аналітичне поняття, яке відображає фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої) неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, або низька продуктивність праці персоналу.
Конвенціями МОП визнано, що вимушена неповна зайнятість із скороченням заробітної плати в зв’язку зі зниженням ділової активності підприємства вважається скороченим робочим днем або частковим безробіттям. При цьому відбувається відшкодування або допомога особам, зайнятість яких частково скорочена.
Добровільною називається неповна зайнятість, обумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров’я, вихованням дітей, необхідністю зміни професії або іншими соціальними потребами.
За статусом зайнятості розрізняють:
первинну зайнятість, тобто основну зайнятість за місцем роботи або навчання;
вторинну зайнятість, пов’язану з сумісництвом та діяльністю осіб, які старші або молодші працездатного віку та інше.
За стабільністю трудової діяльності розрізняють:
постійну зайнятість (відносно стабільну);
тимчасову зайнятість (періодичну або сезонну).
За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють:
стандартну зайнятість (робота у виробничому приміщенні роботодавця, при стандартному навантаженні, нормованому робочому часі). Стандартна (основна) зайнятість регулюється діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджені колективами підприємств, галузевими правилами, статутами підприємств;
нестандартну (спеціальну) форму зайнятості – з режимом неповного робочого дня і неповного робочого тижня; на умовах надомництва; за сумісництвом; у трудових семестрах учнів денного відділення; на умовах гнучкого робочого часу; вахтовим способом.
За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють:
регламентовану (легальну) зайнятість;
нерегламентовану (нелегальну) зайнятість – це діяльність громадян, яка здійснюється без укладення трудового договору і сплати податків.
Продуктивна зайнятість – це така зайнятість населення, яка за рахунок високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає кожному працівникові дохід, не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, для простого відтворення робочої сили.
Аналіз продуктивної зайнятості свідчить, що:
чим більше економічне навантаження на працівників матеріальної сфери, тим вище має бути продуктивність праці в цій сфері, щоб забезпечити належний рівень життя;
зниження продуктивності суспільної праці нижче вказаного рівня означає, що зайнятість не є продуктивною і тому необхідно знизити мінімальний споживчий бюджет і загальнодержавні витрати, можливо до межі малозабезпеченості;
подальший суспільний розвиток можна забезпечити тільки в умовах продуктивної зайнятості за рахунок впровадження новітніх технологій і техніки.
Концептуально (тобто з позиції держави) виділяються наступні види зайнятості: повна та глобальна, примусова та добровільна зайнятість працездатного населення.
Під концепцією повною зайнятості розуміється використання всіх придатних до участі у виробництві трудових ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, повинен бути забезпечений роботою. Ефективність використання трудових ресурсів забезпечується їх раціональним розподілом в територіальному і галузевому розрізах. Концепція повної зайнятості працездатного населення протягом довгого часу використовувалася в різних країнах. Структурна перебудова виробництва, оновлення матеріальної бази новими технічними засобами, зниження темпів зростання обсягів виробництва загострили проблему безробіття. Це обумовило перехід до концепції глобальної зайнятості, базою якої є більш широке розуміння сфери прикладення праці. При цьому зайнятістю вважається не тільки участь у суспільному виробництві на постійній основі, але й тимчасова зайнятість, робота домогосподарок і т. ін.
Примусова зайнятість зустрічалась в країнах з різними способами виробництва.
За умов добровільної зайнятості не існує будь - яких форм примусу до праці.