Діяльність до революції

З міщан, син фельдшера, молдованина. Одружений на З. А. Поповій, дочці народовольця. Вперше познайомився з революційними ідеями в гуртку самоосвіти в гімназії в м. Вірному (тепер Алмати). У 1904 поступив в Петербурзький політехнічний інститут, вступив в Російську соціал-демократичну робочу партію. У листопаді вперше заарештований. У «Криваву неділю» 9 січня 1905 брав участь в маніфестації на Палацовій площі в Петербурзі, був поранений в руку. Пізніше Михайло Васильович визнавав, що саме ця подія привела його в «генерали від революції».

В період революції 1905-07 вів партійну роботу в Москві, з травня — в Іваново-Вознесенську і Шуї (під псевдонімом «Товариш Арсеній»), член комітету РСДРП. Один з керівників Іваново-Вознесенського загального страйку текстильників (травень-липень 1905). На чолі бойової дружини іваново-вознесенських та шуйських робітників брав участь у Грудневому озброєному повстанні 1905 в Москві. Делегат 4-го з'їзду РСДРП від Іваново-Вознесенської окружної організації.

24 березня 1907 арештований в Шуї, двічі (27 січня 1909 і 22-23 вересня 1910) засуджувався до страти, заміненої 10-ма роками каторжних робіт. Після 7 років ув'язнення у Володимирській, Миколаївській і Олександрівській каторжних в'язницях, у квітні 1914 вийшов на поселення в село Манзурка Іркутської губернії. У серпні 1915, після арешту за створення організації засланців, утік до Чити, де проживав за паспортом на ім'я В. Р. Василенка, працював у статистичному відділі переселенського управління і в редакції щотижневої газети «Забайкальський огляд». У 1916 переїхав до Москви, а потім на початку квітня з паспортом на ім'я М. А. Михайлова і скеруванням від Всеросійського земського союзу — до Білорусі. Створював підпільні партійні осередки в 3-й та 10-й арміях Західного фронту.

Після Лютневої революції начальник мінської міської міліції, організатор комітету РСДРП, Мінської Ради робочих депутатів і Ради селянських депутатів, редактор більшовицької газети «Зірка». З кінця серпня голова Шуйської Ради робочих, селянських і солдатських депутатів, голова земської управи повіту і міської думи; представник Шуї на Демократичній нараді в Петербурзі.

Діяльність після революції

В дні повстання в Москві в жовтні 1917 брав участь в боях у будівлі готелю «Метрополь». Депутат Установчих зборів від більшовиків Володимирської губернії. У першій половині 1918 голова Іваново-Вознесенського губкому РКП(б), губвиконкому, губраднаргоспу і військовий комісар Іваново-Вознесенської губернії, з серпня 1918 військовий комісар Ярославського військового округу. У лютому-травні 1919 командувач 4-ою, в травні-червні — Туркестанськими арміями, в березні-липні — також Південною групою військ Східного фронту, з липня — всім Східним фронтом; за здійснення успішних наступальних операцій проти головних сил адмірала О. В. Колчака нагороджений орденом Червоного Прапора. У серпні 1919 — вересні 1920 командувач Туркестанським фронтом. Виступав як прихильник «організації» революції в Бухарському еміраті шляхом вторгнення Червоної Армії, керував штурмом Бухари (30 серпня — 2 вересня 1920).

21 вересня 1920 згідно з наказом ЦК РКП(б), Реввійськрада утворила Південний (Кримський) фронт на чолі з Михайлом Фрунзе. До складу фронту увійшли 6-а, 13-а і 2-а Кінна армії. У жовтні 1920 уклав угоду з Н.Махном про спільні дії проти білогвардійських військ. До листопада 1920 Фрунзе командував Південним фронтом, став організатором вигнання військ генерала П. М. Врангеля з Північної Таврії і Криму. Після штурму Перекопу послав врангелівським військам телеграму, що пропонувала їм вільно покинути Крим в обмін на припинення опору; відозва, проте, не мала відгуку від Врангеля. У листопаді 1920 після розгрому ген. П.Врангеля Фрунзе, порушивши угоду з махновцями (за розпорядженням із Москви), провів операцію із знищення своїх недавніх союзників. 3 грудня 1920 призначений уповноваженим Реввоєнради в Україні і командувачем збройними силами України і Криму, одночасно вибраний членом Політбюро ЦК КП(б) У. З лютого 1922 заступник голови РНК УРСР.

З лютого 1922 до березня 1924 — заст. голови Раднаркому УСРР, одночасно працював заст. голови Української економічної ради. Фрунзе керував боротьбою проти повстанського руху в Україні. У квітні 1924 призначений начальником Штабу РСЧА і начальником Військової академії. З 25.1.1925 — РВР СРСР, нарком військових і морських справ СРСР, з лютого 1925 — член Ради праці і оборони СРСР.

У листопаді 1921 року очолював Надзвичайне посольство до Анкари для встановлення відносин між УСРР і Туреччиною, вів переговори з Мустафою Кемалем. 2 січня 1922 року від імені УСРР підписав україно-турецький договір.

З березня 1924 заступник голови Реввоєнради СРСР і наркома з військових і морських справ, з квітня 1924 одночасно начальник штабу Червоної Армії і начальник Військової академії. З січня 1925 голова Реввоєнради СРСР і нарком з військових і морських справ.

Під керівництвом Фрунзе проводилася військова реформа 1924–1925 — скорочення чисельності армії, введення принципу єдиноначальності, реорганізація військового апарату і політичного управління Червоної Армії, поєднання в структурі Озброєних Сил постійної армії і територіальних-міліційних формувань. Автор ряду військово-теоретичних робіт.

Військова доктрина, розроблена Фрунзе, побудована на прикладенні марксизму до військової теорії і приділяє особливе місце в армії політичним відділам і комуністичним осередкам.

Член ВЦВК, президії ЦВК СРСР. З 1921 член ЦК РКП(б), з 1924 кандидат у члени Політбюро ЦК.

Каменев Сергій Сергійович (4 (16) квітня 1881, Київ – 25 серпня 1936, Москва) – радянський воєначальник, командарм 1-го рангу (1935).

Народився в Києві 1881 р. Брав участь у 1-й світовій війні як командир полку, начальник стрілецького корпусу, полковник. Після Жовтневого перевороту 1917 р. був обраний начальником штаба корпусу, а згодом армії.

З вересня 1918 р. по липень 1919 р. командував Східним фронтом. З липня 1919 р. по квітень 1924 р. – командувач військовими силами республіки. У травні 1927 р. призначений заступником наркома по військовим і морським справам. Разом з тим ґрунтовно висвітлював в своїх працях історію і теорію військової справи.

Помер 25 серпня 1936 р. Урна з прахом вмурована на Красній площі в Кремлівську стіну.