Контрольні питання та завдання

1. Визначте поняття «громадянська війна».

2. Поясніть причини громадянської війни в Росії.

3. З’ясуйте періодизацію громадянськой війни

4. Охарактеризуйте головні вогнища громадянської війни у 1918 р. З’ясуйте головні осередки антибільшовицьких сил та їхні збройні сили.

5. Висвітліть заходи більшовицького державного центру із організації оборони радянської державності.

6. Розкрийте особливості формування радянських збройних сил

7. Простежте хід подій, пов’язаних іх перемогою «червоних» над військами О. Колчака й А. Денікіна.

8. З’ясуйте характер втручання іноземних держав у громадянську війну в Росії.

9. Охарактеризуйте події радянсько-польської війни та кампанію антиврангелівську кампанію РСЧА.

10.  Розгляньте підсумки громадянської війни.

11. Визначте причини перемоги червоних.

Концтабір. У Радянській Росії перші концентраційні табори були створені за наказом Троцького наприкінці травня 1918 року, коли передбачалося роззброювання чехословацького корпусу. Ці перші табори створювалися на місці таборів, що звільнилися після обміну військовополоненими у 1-й світовій війні, і ув'язнення у них було покаранням більш м'яким у порівнянні з тюремним. Як правило, застосовували ув'язнення у концентраційний табір не за конкретну «провину» перед новою владою, а за тим же принципом, за яким у роки 1-й світової війни інтернували осіб, що не були військовополоненими, а просто колишніми громадянами ворожої держави, що мали родичів за лінією фронту й т.п., — тобто до осіб, потенційно небезпечних через свої родинні та інші зв'язки. У роки Громадянської війни нерідко застосовувалася така міра, як ув'язнення у концентраційний табір не на певний термін, а «до закінчення громадянської війни».

23 липня 1918 року Петроградський комітет РКП(б), затвердивши рішення щодо червоного терору, ухвалив зокрема узяття заручників й «облаштування трудових (концентраційних) таборів». 15 квітня 1919 року був опублікований декрет ВЦИКА «Про табори примусових робіт», що припускав створення мінімум одного табору на 300 чоловік при кожному губернському місті. До кінця 1919 року існував вже 21 табір.

До кінця 1921 р. у РРФСР було вже 122 табори. При цьому у 117 таборах НКВС перебувало 60 457 ув'язнених, у таборах ВЧК більше 25 000 — разом близько 100 000.

Восени 1923 року було вже 315 таборів, з яких найвідоміший СЛОН (Соловецький табір особливого призначення) — послужив основою виниклої згодом системи трудових таборів ГУЛАГу.^[1] Інший відомий концтабір Береговий, який дислокувався в Магаданській області в період з 26 серпня 1948 року^[2] по червень 1954 року^[3], де знайшли свою холодну і голодну смерть тисячі політичних в'язнів із Західної України та Білорусі, Прибалтики та інших частин СРСР.

В розпалі радянського походу в Польщу 19 вересня 1939 Лаврентій Берія видав таємний наказ про утворення восьми концтаборів (до 10 тисяч кожний), серед інших в Осташкові, Юхновську, Козельську, Путивлі, Старобільську.

Персоналії

Колчак Олександр Васильович

(16(04).11.1874–07.02.1920) – рос. військ. і держ. діяч, адмірал (1918), дослідник. Народиася в с. Александровське С.-Петерб. пов. С.-Петерб. губ. в сім’ї офіцера мор. артилерії, який працював на Обухівському сталеливарному з-ді поблизу Санкт-Петербурга. Батько походив із дворян Херсонської губернії (за ін. даними – з Одеси), мати – уродженка Одеси. 1888–94 навчався в Мор. кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі, по закінченні якого вийшов служити на флот. 1900–04 – у північно-полярній експедиції з дослідження пн. морів. Учасник російсько-японської війни 1904–1905. Під час оборони м. Порт-Артур (нині м. Луйшунь, Китай) потрапив у япон. полон; за відвагу нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість». 1904 одружився з Софією Омировою (1876–1956), уродженкою м. Кам’янець-Подільськ (нині м. Кам’янець-Подільський). 1906 дослідницькі старання К. були оцінені Великою золотою Костянтинівською медаллю. Після утворення Мор. генштабу (1906) К. – нач. спочатку стат. від., потім – від. з розробки стратегічних ідей захисту Балт. моря; займався розробкою планів відродження мор. потенціалу Росії та буд-вом човнів. Лауреат двох премій Петерб. АН (1902, 1908). 1908–11 був в експедиціях з дослідження морів Арктики і Далекого Сх. За значні наук. відкриття його ім’ям названо один з островів Пн. Льодовитого океану – у пн.-сх. ч. Карського м. в Пясінській затоці (з кін. 1930-х – о-в С.Расторгуєва). Дійсний чл. Імператорського геогр. т-ва. 1911–12 – нач. оперативного від. по Балт. флоту Мор. генштабу. З 1912 – пом. командуючого Балт. флотом адмірала М.Ессена з оперативного планування мор. операцій.

Учасник Першої світової війни. За успішні дії Балт. флоту в Ризькій зат. нагороджений орденом св. Георгія 4-го ст. 28 черв. 1916 призначений командуючим Чорномор. флотом з підвищенням до віце-адмірала. У перший день прибуття до Севастополя одразу вийшов у море і дав бій кораблям противника. З листоп. 1916 по черв. 1917 за наказом К. поблизу Босфорських укріплень Туреччини було поставлено більше 5 тис. мін, на яких підірвалося 6 ворожих підводних човнів. Активними і вмілими заходами, широко застосовуючи мінування та чергування рос. підводних човнів, фактично звів до мінімуму свободу дій ворожого флоту на Чорному м.

Лютневу революцію 1917 у Росії і падіння монархії сприйняв як можливість довести I світ. війну до переможного кінця. Тривалий час завдяки особистому авторитетові К. вдавалося підтримувати дисципліну, стримувати розклад та анархію на флоті. Шукаючи шляхів підвищення боєздатності флоту, у квіт. 1917 відбув до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), де просив урядові кола підтримати жорсткі і рішучі заходи для наведення порядку у війську. Після наказу Севастопольської ради депутатів флоту, армії і робітн. мор. частин від 6 черв. 1917 про роззброєння офіцерів він демонстративно викинув у море золоту шаблю, отриману за оборону Порт-Артура. (Пізніше матроси дістали шаблю з дна моря і повернули власнику.) Очікуючи вирішення питання про свою долю, у черв.–лип. 1917 перебував у розпорядженні уряду в Петрограді. У серп. 1917 через Норвегію і Англію відбув до США, де знайомився з функціонуванням амер. військ.-мор. флоту. У груд. 1917 на особисте прохання прийнятий на брит. військ. службу, проте до місця призначення (на Месопотамський фронт на Бл. Сході) не дістався. Засудив Брестський мирний договір РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918. У 1-й пол. 1918 у Пекіні і Харбіні (обидва міста в Китаї) К. займався об’єднанням рос. антибільшовицьких військ на Далекому Сході.

З метою включитися в боротьбу з рад. владою вирішив приєднатися до Добровольчої армії. По дорозі на пд. Росії 13 жовт. прибув до Омська (нині місто в РФ), де 4 листоп. призначений військ. і мор. міністром Тимчасового всерос. уряду (Директорії). 18 листоп. 1918 указом Ради міністрів Директорії отримав диктаторські повноваження та чин адмірала, іменуючись «Верховний правитель Росії і Верховний головнокомандуючий усіма сухопутними і морськими збройними силами Росії».

Режим Колчака сягнув апогею в 1-й пол. 1919, коли білі армії (бл. 150–170 тис. осіб) захопили Перм та підійшли до Самари (нині міста в РФ) і Казані (нині столиця Татарстану, РФ). Як верховний лідер Білого руху навесні–влітку 1919 був визнаний Є.Міллером, М.Юденичем та А.Денікіним. 24(11) черв. 1919 призначив А.Денікіна своїм заст. як Верховного головнокомандуючого.

У сфері внутр. політики відновив вільну торгівлю та законодавство Тимчасового уряду. Аграрна політика спрямовувалася на створення міцних приватновласницьких селянських госп-в. У пром. політиці намагався відновити пром. вир-во, підвищити продуктивність праці, знайти консенсус між «працею і капіталом»; водночас заборонив страйки, обмежив право профспілок втручатися у вир-во. Принципово дотримувався ідеї вірності союзникам Росії по Антанті. В укр. питанні з метою координації дій антибільшовицьких військ у верес. 1919 радив А.Денікіну встановити з С.Петлюрою демаркаційну лінію і налагодити «локальну співпрацю, не визначаючи наперед майбутню будову Росії». Вирішення найважливіших загальнодерж. питань відкладав до скликання нових установчих («національних») зборів, котрі мали бути скликані після перемоги над більшовиками.

Агонія режиму К. розпочалася восени 1919, коли білі залишили Урал. 12 листоп. К. залишив Омськ і вирушив на схід. 4 січ. 1920 передав А.Денікіну як Верховному правителю цивільну владу. 15 січ. заарештований в Іркутську (нині місто в РФ). Розстріляний без суду Іркутським військ.-революц. к-том на р. Ушаківка (прит. Ангари).