Тема 4. Якість продукції та методи її оцінювання

1. Поняття якості продукції. Показники якості.

2. Управління якістю продукції.

3. Регламентація якості продукції.

1. Поняття якості продукції. Показники якості.

Якість – це сукупність взаємопов'язаних характерис­тик продукції, що надають їй можливість задовольняти певні запити кон­кретних груп споживачів.

Поняття якості передбачає цілий комплекс характеристик товару: доступність, постачання, техніко-економічні характеристики, дизайн, надійність, ефектив­ність споживання і експлуатації, ремонтопридатність, ступінь екологічності і т.п. Цих характеристик товар набуває (і проявляє) упродовж всього часу виробництва, реалізації і споживання чи експлуатації. Вихідною точкою забезпечення і контролю якості є потреби і запити цільових груп споживачів. Звичайно, якість товару забезпечує товаровиробник (а також його торгові чи збу­тові посередники), але саме споживачі визнають або не визнають (прямо чи опосередковано) рівень якості товару і його відповід­ність ціні. З огляду на це об'єктивна оцінка якості товару, її окремих показників, а також загального рівня якості за усім комплексом показників є вкрай необхідною. Вона є основою роз­робки комплексу заходів, що групуються в межах товарної полі­тики як головної складової комплексу маркетингу.

Оцінювання якості є необхідним для визначення можливостей запровадження конкретного товару на ринок, установлення його ціни. При цьому з'ясовується також відповідність властивостей виробу (послуги) вимогам споживачів, визначаються головні напрямки їх поліпшення.

Оцінювання якості продукції передбачає вибір номенклатури показників, визначення їх значень і співвідношення з аналогічними показниками, що взяті за базу для порівняння. У практиці маркетингу використовують різні показники якості товарів, що характеризують ступінь задоволення потреб споживачів, їх класифікують за такими ознаками:

1. За кількістю характеристик якості, які ураховуються:

• одиничні, що вимірюють одну характеристику, наприклад, тер­мін зберігання продукту, потужність двигуна автомобіля;

• комплексні, які ураховують комплекс характерис­тик; комплексний показник може одно­часно враховувати усю сукупність характеристик товару, що ма­ють значення для споживача, звичай­но, з урахуванням їх вагомостей.

  2. За видом оцінки (за розмірністю відображення величин):

• абсолютні – оцінюють абсолютну величину певної характеристи­ки, наприклад, витрати палива на 100 км відстані для автомобіля;

• відносні – оцінюють певну характеристику відносно іншої;

• приведені,

• безрозмірні.

3. За видами характеристик якості:

• призначення - визначають можливу сферу застосування товару, наприклад, для легкового автомобіля: потужність двигуна, мак­симальна швидкість, час розгону до 100 км/год, місткість салону та багажника тощо;

• надійності - характеризують здатність виробу виконувати певні функції чи зберігати певні властивості протягом конкре­тного терміну. Вона визначається за допомогою показників безвідмовності, довговічності, ремонтопридатності. Особливе значення в маркетинговій діяльності мають показники пристосованості товару до зберігання. Термін зберігання — це визначена в днях тривалість збереження первинної якості товару під час його перевезень та утримання на складі. Показники надійності забезпечують порядок визначення термінів гарантійних зобов'язань виробників перед споживачами товарів. Гарантійні терміни експлуатації і збереження визначаються в роках і місяцях, а гарантована роботоздатність виробу — в годинах, циклах, кілометрах тощо;

• ергономічності - характеризують ступінь урахування у виробі біологічних характеристик людини: гігієнічні (рівень відповідності виробу санітарно-гігієнічним нормам життєдіяльності та працездатності людини (рівень освітленості, температури, вологості, токсичності, шуму, вібрацій тощо)), антро­пометричні (визначають пристосованість виробу до розмірів, форми і ваги тіла людини (відповідність крісла та панелі керування особливо­стям анатомії людини-пілота)), фізіологічні (оцінюють відповідність виробу фізіологічним властивостям людини та особливостям функціонування її органів чуття. Проектуючи, наприклад, ручні й ножні засоби керування легковим автомобілем слід виключити можливість безперервного напруження того самого м'яза протягом тривалого часу (статичне напруження)), психологічні показники (колір виробу, що спокійно сприй­мається людиною, відповідність інструментальних панелей ком­п'ютерних програм можливостям сприйняття інформації, що виводиться, тощо);

• естетичності, що характеризують зовнішній вигляд (дизайн товару). Дизайн має призначення полегшити спілкування людини з виробом, зменшити нервову напругу, забезпечити створення найсприятливіших умов для фізичної та розумової діяльності. Дизайн допомагає створювати фірмовий стиль, що характеризує товари конкретного виробника. На світовому ринку, де технологія, вартість виробництва та обслуговування приблизно однакові, дизайн допомагає виділити виріб серед інших подібних. Естетична якість товару оцінюється показниками інформаційної виразності, раціональності форми, цілісності композиції, досконалості виробничого виконання і стабільності товарного вигляду, відповідності стилю та моді. Інформаційна виразність свідчить про відображення у формі товару панівних естетичних ідей, а також про вдале розкриття вже в зовнішньому вигляді споживчої суті виробу. Раціональність форми засвідчує, наскільки зовнішні обриси і конструктивне вирішення виробу відбивають його головне призначення, особливості використаних матеріалів та технології виготовлення. Цілісність композиції дає змогу за організованістю ємнісно-просторової структури, за тектонічністю, пластичністю, упорядкованістю графічних зображальних елементів відрізнити товар від подібних до нього. Особливість естетичних показників якості полягає в тому, що їх об'єктивне вимірювання (здебільшого в балах) здійснюється з допомогою суто суб'єктивних методів спеціальними експертними комісіями;

• технологічності - це показник якості, що характеризує можливість оптимізації витрат матеріалів, праці, коштів і часу під час технологічної підготовки виробництва, виготовлення та використання товару. Показник технологічності виробу свідчить про його досконалість як об'єкта проектування, виробництва і експлуатації, та залежить від усього комплексу проектно-конструкторських робіт і здійснюється на всіх стадіях розробки конструкторської документації з урахуванням вимог зменшення трудомісткості, собівартості й часу виготовлення продукції, скорочення витрат на монтаж, технічне обслуговування і ремонт виробів. Велику увагу приділяють також зменшенню матеріаломісткості об'єктів виробництва, досягненню оптимальної наступності конструктивних і технологічних рішень. Найпоширенішими показниками технологічності є трудомісткість виготовлення, коефіцієнт уніфікації або коефіцієнт стандартизації, транспортабельність (пристосованість до транспортування пев­ними видами транспорту, а також операцій завантаження-роз- вантаження). Показники уніфікації дають змогу оцінити рівень досконалості конструкції виробу, наступності його технічних рішень. Наступність — одна із закономірностей розвитку матеріального світу, у тому числі й техніки, — має загальний і всеосяжний характер. Високий рівень уніфікації виробу сприяє скороченню термінів та трудомісткості проектних робіт, витрат на створення дослідного зразка, зниженню собівартості продукції. Оптимальний зв'язок між досягнутими (традиційними) і новими (оригінальними) технічними рішеннями створює сприятливі умови для застосування ефективної маркетингової цінової стратегії за впровадження товару на ринок. Показники транспортабельності товару в маркетинговій діяльності мають винятково важливе значення. Вони визначають пристосованість продукції до транспортування, підготовчих, початкових і кінцевих операцій перевезення. З їх допомогою оцінюють придатність виробів для тарування, вантажно-розвантажувальних операцій і доставки споживачам конкретним видом транспорту. Здебільшого ці показники мають вартісне вираження. До показників транспортабельності відносять: середню трудомісткість підготовки одиниці продукції до перевезень (з навантаженням та закріпленням включно); середню вартість пакування продукції в тару для перевезення; середню тривалість розвантаження партії товару з одиниці рухомого складу. Різноманітність продукції і видів транспортних засобів унеможливлює створення вичерпного переліку прямих показників транспортабельності.;

• економічні, які характеризують економічність використання чи споживання товару, наприклад: витрати палива автомобілем у літрах на 100 км шляху, кількість енергії, яку споживає електро­побутовий прилад (кВт/год), витрати газу (м³/год) водонагріваль­ним котлом, витрати фарби на 1 м² площі;

• патентно-правові, що характеризують рівень патентно-право­вої захищеності конструкцій і технологій на державному чи міждержавному рівнях;

• екологічності, що характеризують наявність і ступінь екодест- руктивного впливу виробу на довкілля: концентрацію шкідли­вих домішок у виробі та викидах під час експлуатації виробу; імовірність викидів шкідливих частинок, газів, випромінювань під час збереження, транспортування та використання продукції; здатність до повторного використання чи переробки; можливість утилізації;

• безпеки, які характеризують безпечність і нешкідливість використання товару: наявність захисної автоматики, час спрацювання захисних пристроїв, наявність блокуючих пристроїв, ременів безпеки, аварійної сигналізації; електрозахищеність,теплозахищеність, захищеність від електромагнітного та радіа­ційного випромінювання, наявність аварійної сигналізації. Для засобів виробництва показники безпеки включають комплекс вимог щодо захисту працівників у разі аварійної ситуації від шкідливого механічного, електричного і теплового впливу, а також від вибухових та отруйних випаровувань, акустичних шумів, радіоактивних випромінювань.

4. За методом визначення:

• органолептичні - смак, запах, зовнішній вигляд;

• експериментальні - вага, твердість, швидкість, енергоспоживан­ня, напрацювання на відмову;

• розрахункові - імовірність аварії агрегату, фокусна відстань об'­єктива;

• експертні - ступінь відповідності запитам споживачів, конку­рентоспроможність, можливі обсяги споживання;

• соціологічні.

5. За стадіями визначення:

• проектні,

• виробничі,

• експлуатаційні.

6. За використанням для визначення рівня якості:

• базові,

• відносні.

7. За значущістю в оцінюванні рівня якості:

• основні,

• додаткові.

8. За рівнем залежності від інших показників:

• незалежні,

• скориговані.

9. За рівнем нормування або регламентації:

• нерегламентовані, наприклад, колір або зовнішній вигляд виробу;

• регламентовані, наприклад, стандартами підприємства (СТП);

• стандартизовані, тобто такі, що відповідають національним чи міжнародним стандартам.

За такий еталон можна взяти реальну продукцію або гіпотетичний товар, якість якого здатна максимально задовольнити потреби споживачів, а також вимоги міжнародних та національних стандартів. Для визначення номенклатури показників, що їх беруть до уваги, оцінюючи рівень якості, необхідно вивчити вимоги ринку до властивостей товару.

Джерелами такої інформації можуть бути:

• матеріали випробувань і обстежень зразків найліпших виробів;

• результати виставок, ярмарок, відвідувань фірм;

• офіційні публікації міжнародних, регіональних і національних організацій зі стандартизації, сертифікації і контролю якості;

• друковані матеріали економічних, науково-технічних, зовнішньо-торговельних, неурядових та інших регіональних і національних організацій, а також фірм;

• рекламні видання, прайс-листки, проспекти, каталоги;

• дані системи споживчої кооперації, спілок захисту прав споживачів, підприємств сервісного обслуговування;

• опитування потенційних покупців, щодо їхніх побажань до продукції, яку готують до випуску.

Слід зазначити, що джерела офіційної інформації дають тільки загально-доступні відомості, а тому не забезпечують стратегічних переваг. Такі переваги, як правило, дають неофіційні джерела або спеціальні маркетингові дослідження.

Основою успішної реалізації товару, як було вже сказано, є висока оцінка його якості споживачем. Останнє значною мірою залежить від витрат на споживання виробу. Вони складаються з витрат на придбання та на експлуатацію продукції. Споживач обов'язково порівнюватиме співвідношення «ціна-якість» з пропозиціями конкурентів, здійснюючи вибір оптимального варіанта з переліку аналогічних чи подібних товарів. Покупець також бере до уваги строк служби виробу, указаний у технічній документації. В експлуатаційних витратах ураховуються витрати, які пов'язані з використанням виробу (витрати користувача): на профілактичне обслуговування, ремонт, витрати на електроенергію і т.п. За сучасних умов не менш важливою є також якість обслуговування користувача товару: швидкість реагування на запити, наявність запасних частин, кваліфікація фахівців служби сервісу. З урахуванням всіх чинників споживання вищу якість з погляду покупця матиме товар, що пов'язаний з мінімальними витратами для придбання права власності на нього.

Отже, якість є важливою ринковою характеристикою товару, проте остаточне рішення щодо його придбання або відмови від нього приймає тільки споживач. Тому якісним можна вважати товар, котрий задовольняє певні очікування споживача і має придатну для нього ціну. Якщо товар задовольнятиме бажання покупця і матиме нижчу ціну, ніж він передбачав, покупець схильний уважати його високоякісним. Але виробник має завжди намагатися випускати тільки високоякісний товар, на думку відомого американського вченого X. Дж. Харрінгтона, коли фірма виготовлятиме просто якісну продукцію, а її конкурент – високоякісну, то банкрутство першої є неминучим. На велику увагу заслуговують також наукові розробки японських учених з цього питання. На думку д-ра Г. Тагуті, за умов ринкової економіки філософія якості має базуватися на таких засадах:

1) обов'язкова оцінка тієї шкоди, котру може завдати неякісна продукція суспільству. Це стосується як готового виробу (імовірність аварії, травмування, псування), так і технології його виготовлення (витрати енергії, зусиль, токсичність);

2) постійна необхідність підвищення якості і зниження собівартості продукції для забезпечення її конкурентоспроможності. Це треба брати до уваги тим, хто розробляє стратегію підприємництва;

3) обов'язкове розуміння того, що за сучасних умов вимоги замовника повсякденно зростають, а програма підвищення якості на фірмі має орієнтуватися на постійне зменшення розходжень між реальними експлуатаційними характеристиками виробу і характеристиками, визначеними замовником, оскільки шкода, якої зазнає замовник через такі розбіжності, збільшується пропорційно квадрату їхньої кількості.

Усе це свідчить, що якість є постійною складовою здатності продукції брати участь у конкурентній боротьбі.

2. Управління якістю продукції. Якість продукції визначається не тільки її технічним рівнем (якість проекту, якість моделі), а й добротністю виготовлення (якість матеріалізації та тиражування моделі). Що вищою є якість виготовлення, то більше якість продукції наближається до якості моделі. Коли якість моделі є еталоном для порівняння, то будь-яке відхилення від допустимих меж свідчить про погіршення властивостей виробу. Наприклад, якщо у пральному порошку вміст шкідливих домішок перевищує заданий стандартом, то якість продукції вважається незадовільною.

Якість виготовлення можна оцінити з допомогою індексів дефектності. З терміном «дефект» пов'язують кожну окрему невідповідність продукції встановленим вимогам. За ступенем впливу на працездатність виробу дефекти можуть бути критичними, значними, малозначущими. Під показником дефектності продукції розуміють середньозважену кількість дефектів, що припадає на один виріб або одиницю продукції. Для розрахунків індексу дефектності певного виду продукції потрібно заздалегідь скласти перелік усіх дефектів, що можуть виникнути у виготовлених виробах, і визначити їхню значущість (вагу). Остання встановлюється експертним або вартісним методом. Експертний метод базується на математичній обробці відповідних коефіцієнтів вагомості, запропонованих групою фахівців-експертів. Застосовуючи вартісний метод, коефіцієнти вагомості беруть такими, що дорівнюють витратам на усунення дефекту. Показник (коефіцієнт) дефектності визначається за формулою:

де М_і - кількість дефектів і-го виду; п - кількість одиниць продукції вибірки; Q_і, - коефіцієнт вагомості і-го дефекту; d - кількість дефектів, що трапляються.

Оскільки якість не може проявлятися сама по собі, то нею необ­хідно управляти. В цьому процесі повинні бути задіяні всі еко­номічні контрагенти, що взаємодіють у процесі виробництва то­вару і його просування на ринку до споживача. Вони складають ланцюжок якості (рис. 1). Відносини між показаними на схемі економічними контрагентами, а також між внутрішніми підроз­ділами товаровиробника (як, до речі, і між підрозділами інших контрагентів) можна представити як відносини постачальника і споживача (елементарні ланки ланцюжка якості). Нездатність задовольнити потреби споживача у будь-якій ланці може спри­чинити мультиплікаційний ефект погіршення якості і призвести до втрати конкурентоспроможності товару.

Рис. 1. Ланцюжок і ланки якості.

Управління якістю з цих позицій передбачає такі дії: визначення ланок, що складають ланцюжок якості; виявлення потреб (запитів) споживачів у кожній із ланок; представлення потреб споживачів у вигляді формалізованого комплексу вимог споживачів до показників якості товару; формулювання вимог до системи постачання, системи просування товару на ринок, системи обслуговування споживача з погляду дотримання і контролю за якістю; оцінка можливості сформувати ці системи відповідно до сфор­мульованих вимог; формування системи управління якістю (аналіз, планування, організація, контроль) на всіх етапах виробництва і просування продукції на ринок, а також сервісного обслуговування.

Система управління якістю розробляється з урахуванням виробничої діяльності підприємства та особливостей конкретної продукції, що випускається. Це означає, що коли на підприємстві виробляють кілька видів товарних пропонувань, для кожного з них створюють відповідну систему управління якістю.

Система управління якістю має охоплювати всі стадії життєвого циклу товарів. Процес створення, розподілу, реалізації та використання продукції складається з багатьох елементів і має назву «петля якості (спіраль якості)».

До основних елементів «петлі якості» належать:

1) маркетинг, пошук та вивчення ринку;

2) розроблення технічних вимог, проектування продукції;

3) матеріально-технічне постачання;

4) підготовка та розроблення виробничих процесів;

5) виробництво;

6) контроль, здійснення випробувань та обстежень;

7) пакування та збереження;

8) реалізація і розподіл продукції;

9) монтаж і експлуатація;

10) технічна допомога та обслуговування;

11) утилізація після використання.

Забезпечення якості — це сукупність запланованих і систематично здійснюваних заходів, які створюють необхідні умови для виконання кожного елемента «петлі якості» так, щоб продукція задовольняла визначені вимоги. Інакше кажучи, система має забезпечувати впевненість у безвідмовному функціонуванні всіх її складових. Це стосується вимог до обладнання, сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, метрологічних засобів і виробничого персоналу. Особливе місце з-поміж усіх заходів належить тим, які спрямовано на запобігання будь-яким відхиленням від стандартів. Система має функціонувати в такий спосіб, щоб забезпечувати впевненість у тому, що проблеми буде своєчасно розв’язано.

Рис. 2. Петля якості

Запобіжні дії можуть передбачати заміну технологічного осна­щення та інструменту, планово-запобіжний ремонт обладнання, технічне обслуговування, забезпечення необхідною документацією всіх робочих місць. Своєчасне усування невідповідностей та їх причин у продукції, виробництві або в самій системі якості забезпечується управлінням системою, тобто постійною діяльністю, спрямованою на задоволення вимог щодо якості. Управління якістю можна також визначити як регулювальну діяльність за відхиленнями. Вихідною позицією цієї діяльності є визначення будь-якого відхилення в продукції, в елементах виробничого процесу або в системі якості. Відтак здійснюється аналіз причин, нагромадження, облік і оцінювання зібраної інформації, ухвалення і реалізація рішень щодо усунення причин дефектів і відхилень. До такої діяльності, наприклад, відносять статистичне регулювання технологічних процесів. Заходи з виявлення та усу­вання невідповідностей та їхніх причин у вітчизняній економічній літературі, присвяченій проблемам якості, мають здебільшого назву «замкнутий цикл управління» (рис. 3).

Отже, управління якістю — це контроль, облік, аналіз (оцінювання), прийняття та реалізація рішення.

Рис. 3. Замкнутий цикл управління якістю

Поліпшення якості, як було вже сказано, пов’язують із по­стійною діяльністю, яка має на меті підвищення технічного рівня продукції, якості її виготовлення, удосконалення всіх елементів виробництва. Цей напрямок у системному управлінні якістю склався під впливом світового досвіду. Завданням такої діяльності є поліпшення параметрів продукції, підвищення якості виготовлення виробів, зниження виробничих витрат та цін, тобто досягнення результатів, досконаліших за передбачені чин­ними нормами, а отже, підвищення якості за більш низьких цін. Поєднання цих переваг сприяє зростанню конкурентоспроможності продукції.

Програму поліпшення якості можна зобразити у вигляді тривимірної моделі (рис. 4).

Рис. 4. Тривимірна модель програми поліпшення якості

Як видно з рис. 4 ключовими компонентами програми є: бажання, підтримка, знання.

Бажання безперервного поліпшення якості має бути притаманним не тільки організації в цілому, а й кожному її працівникові. Це бажання треба постійно підтримувати й розвивати. Така підтримка необхідна як виконавцям, так і вищому керівництву. Розуміння необхідності постійного руху наперед і змісту дій, пов’язаних з цим процесом, забезпечується регулярним оновленням знань. Головними чинниками конкурентних переваг у вік інформації та інтегрованої у світову систему економіки є здатність учитися і швидше за конкурентів застосовувати нове на практиці. Рівновага цих трьох елементів (прагнення постійного руху наперед, оновлення знань і своєчасної їх реалізації) дає змогу досягти відповідності організації вимогам ринку, поєднати досвід і знання спеціалістів з їхнім бажанням підтримувати програму поліпшення якості.

Специфічною організаційною формою роботи поліпшення якості є діяльність груп якості («гуртки якості»). Традиційно велике значення має також організація раціоналізаторської діяльності, створення тимчасових творчих колективів. Постійне поліпшення властивостей продукції може стати частиною загальної політики підприємства стосовно якості.

Функціонування системи якості регламентується міжнарод­ними стандартами ISO 9000. Стандарти ISO 9000 висувають ви­моги до окремих елементів петлі якості (маркетингу, постачання, виробництва, збуту, сервісної системи тощо), а також всієї систе­ми якості у цілому (табл. 1).

Таблиця 1. Система стандартів ISO 9000

Зірочками в табл. 1 позначені етапи процесу, на яких зна­ходять застосування відповідні стандарти. Стандарти ISO 9000 і ISO 9004 містять вказівки щодо їх застосування у виробничому процесі, відповідно інструкції для вибору і використання стандартів управління якістю і стандартів гарантії якості та стандартів, що регламентують елементи системи якості. Стандарти ISO 9003 застосовують на стадії приймальних випробувань і перевірок про­дукції у кінці виробничого процесу.

Стандарти ISO 9000 стали відправною точкою еволюції управління якістю:

• контроль якості: контроль відповідності продукції технічним вимогам, зазначеним у технічній документації;

• забезпечення якості: управління якістю і підвищення надійнос­ті продукції на основі вимог ISO 9000;

• загальний контроль якості (ТQC): задоволення потреб спожива­чів і залучення до цього постачальників;

• загальне управління якістю (ТQМ): культурний стрибок, ство­рення структур управління якістю, планування з урахуванням запитів споживачів, проектування виробництва, розгортання фун­кції якості, спрощення процесів.

Якість продукції закладається ще на етапі проведення мар­кетингових досліджень, у результаті яких серед іншого форму­люються на основі аналізу запитів споживачів, конкурентів, сис­теми просування продукції і т.д. основні вимоги до параметрів якості товару, що повинні бути зазначені у звіті з маркетингових досліджень, а також у програмі маркетингу.

3. Регламентація якості продукції. Параметри якості продукції знаходять своє відображення й у технічному завданні (ТЗ) на розробку продукції, а також у розроб­лених на його основі технічній пропозиції, ескізному і робочому проектах. Останній містить такі комплекти документів:

• конструкторську документацію - креслення окремих деталей, вузлів і виробу в цілому, специфікації до виробу і вузлів;

• технологічну документацію - маршрутні і операційні техноло­гічні карти, карти наладок, операційні ескізи;

• експлуатаційну документацію, що регламентує порядок монта­жу, експлуатації та технічного обслуговування виробу;

• ремонтну документацію, що регламентує його порядок.

Параметри якості в цих документах відображаються у вигляді розроблюваних технічних умов (ТУ) до виробів чи їх складових частин. Вони містять:

• технічні вимоги - до параметрів деталі, вузла чи виробу, напри­клад, до паралельності чи перпендикулярності певних їх повер­хонь; маркування; термічної обробки чи фарбу­вання (фарбувати фарбою...); упаковки тощо;

• правила випробування та приймання виробу - наприклад, під яким тиском здійснювати гідровипробування;

• методи вимірювання та контролю - наприклад, якими прилада­ми чи інструментами слід здійснювати контроль певних розмі­рів, хто, з якою періодичністю і яким чином здійснює контроль певного виду (вхідний, операційний, приймальний тощо);

• основні вимоги до зберігання та транспортування - так, зобра­ження парасольки на упаковці означає, що виріб слід зберігати від дощу;

• експлуатаційні вимоги - зокрема, вимоги до монтажу та екс­плуатації;

• вимоги до сервісного обслуговування споживача, порядок якого може зазначатися в паспорті на виріб.

Контроль якості здійснюється як відділом технічного конт­ролю виробника, так і замовниками. До нього можуть залучати­ся сторонні організації, що можуть провести незалежну експер­тизу якості. Така експертиза є обов'язковою для окремих видів виробів, зокрема, для газового і електрообладнання, обладнання теплоелектроцентралей, для літаків, суден тощо. Існують націо­нальні і міжнародні організації, що здійснюють експертизу, а також сертифікацію продукції. Експертиза і сертифікація продукції прово­дяться відповідно до міжнародних стандартів ISO 9000 і ISO 14000 (вимоги до систем управляння якістю в галузі захисту довкілля), а також розроблених на їх основі вітчизняних стандартів.

В Україні існують нормативні документи, які регламентують параметри та рівень якості продукції:

• державні стандарти України (ДСТУ). Їх розробляють на основі міжнародних стандартів, коли необхідно уточнити їх дію, а та­кож за відсутності міжнародних стандартів;

• галузеві стандарти України (ГСТУ). Розробляють за відсутності державних стандартів або за потреби уточнити їх вимоги;

• стандарти науково-технічних і інженерних товариств і спілок України (СТТУ). Розробляють, коли виникає потреба поширити та впровадити в практику результати фундаментальних і при­кладних досліджень, отриманих у певних галузях знань чи сфе­рах діяльності;

• стандарти підприємств (СТП). Їх розробляють самі підприємст­ва на свою продукцію. СТП не повинні суперечити обов'язко­вим вимогам ДСТУ і ГСТУ.

• технічні умови України (ТУУ). Вони регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (за­мовником) продукції і встановлюють певні вимоги до якості продукції, порядку її здачі і приймання.

В Україні також застосовуються міждержавні стандарти і ре­спубліканські стандарти колишньої УРСР (ГОСТ).

Усі стандарти (державні, галузеві, науково-технічних, інженер­них товариств і спілок України), а також зміни до них підляга­ють державній реєстрації в Держстандарті України. Технічні умови реєструються в обласних центрах стандартизації і метрології.

Слід зазначити, що забезпечення належного рівня якості на етапах петлі якості потребує постійного навчання і перепідготовки персоналу: вивчення вимог стандартів; прийо­мів роботи, що забезпечують якість виконання; освоєння сучас­них вимірювальних приладів і методів їх застосування; передо­вого досвіду щодо формування і удосконалення системи якості.