Лекція №4
Тема: ПРОБЛЕМИ НАДР І ҐРУНТІВ.
План:
Стан земельних ресурсів світу і України.
Екологічні проблеми ґрунтів.
Хімічне забруднення грунтів.
Рекультивація, її види.
Охорона земних надр.
Література: 4,5,9,11,20,21,22,24,39,40,44.
1. Стан земельних ресурсів світу і України.
До земельних ресурсів належать землі, що використовуються або можуть бути використані для сільського чи лісового господарства, містобудування та ін. В Україні сільськогосподарські угіддя становлять 70 % площі всіх земель. Серед них орні землі займають в середньому 55 % площі, а в окремих областях понад 80%. Більша частина всіх сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель припадає на чорноземні ґрунти. Загальний рівень господарської освоєності території України високий.
Між землекористувачами землі України розподіляються нерівномірно. Найбільші площі займають землі сільськогосподарського призначення. Значна частина припадає на населені пункти. В населених пунктах 80 % земель становлять присадибні ділянки. Землі лісогосподарського призначення становлять 11,6 %.
На сільськогосподарських землях ведуться сільськогосподарське виробництво, садівництво і виноградарство, городництво, сінокосіння, випас худоби та ін. Землі населених пунктів розташовані в межах міст, селищ міського типу і сіл. Землі промисловості - ті, на яких розміщено основні, підсобні і додаткові споруди промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзні дороги, інженерні мережі, адміністративні і побутові будинки тощо. Землі транспорту і зв'язку та іншого призначення надано в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного, трубопровідного транспорту, а також тим, хто здійснює експлуатацію ліній електропередачі і зв'язку.
Землі природоохоронного призначення зайнято заповідниками, дендрологічними парками, ботанічними садами, пам'ятками садово-паркового мистецтва, заповідними урочищами, пам'ятками природи.
Землями оздоровчого призначення є ділянки з природними лікувальними ресурсами, що використовуються для лікування або профілактики захворювань. Землі рекреаційного призначення використовуються для відпочинку, туризму.
Землі історико-культурного призначення знаходяться під культурно-історичними заповідниками, меморіальними парками, архітектурними і археологічними пам'ятками, архітектурно-ландшафтними комплексами, похованнями.
На землях лісового фонду росте ліс, частину їх відведено для потреб лісового господарства.
Землі водного фонду зайнято річками, озерами, болотами, водоймами, водогосподарськими спорудами. Землями запасу є ділянки, які не передано у власність або не надано для постійного використання.
Усі землі України потребують дбайливого використання і охорони. Особливо це стосується ґрунтів. Більш як 65 % ґрунтового покриву України припадає на чорноземи. Непродумане господарське використання ґрунтів призвело до негативних наслідків. Загальний рівень господарського освоєння території України дуже високий: співвідношення площ орних земель і площі всіх сільськогосподарських угідь є найбільшим у світі - 80 %. Це свідчить про надмірне навантаження на ґрунт. Як наслідок на 33,6 % загальної площі сільськогосподарських угідь спостерігається водна ерозія, 51,7 %- схильні до видування, 30,8 %- є кислими, 5,2 %- заболоченими, 5,7 %- перезволоженими, 5,6 %- солонцюватими, 4,6 % - засоленими. Площа земель, що щорічно порушується, становить близько 200 тис. гектарів. Через незначну площу пасовищ ґрунтовий покрив не стійкий до впливу несприятливих природних процесів, сільськогосподарського використання і потребує охорони.
Більш як за сто років (з 1882 до 1992) орний шар ґрунту втратив близько 25 % гумусу. З 1 га ґрунтового покриву щорічно виносилося до 300 кг поживних речовин. Цю втрату не врівноважують сучасні агрохімічні заходи.
Сільськогосподарські угіддя на земній кулі займають приблизно 4 млрд. га (близько 30% площі суші). З них близько 1,5 млрд. га знаходиться під обробкою (пашня, плантації, сади та ін.), 2,6 млрд. га займають луки та пасовиська. За приблизними оцінками до 70% земельних ресурсів світу представлено малопродуктивними угіддями (20%- у надто холодному кліматі, 20% - у надто посушливому, 20% - на надто крутих схилах, 10% - має дуже малу потужність ґрунтового покриву), 20% зайнято пасовищами і сінокосами і лише 10% використовується для вирощування сільськогосподарських культур.
Україна входить до числа країн, де сконцентровані найбільші масиви земель сільськогосподарського призначення. При міждержавному порівнянні земельних ресурсів бралися до уваги, насамперед, розвинуті країни Європи та Північної Америки, а також країни колишнього соцтабору – ті, де сільське господарство було однією з провідних галузей національної економіки. Тому поза межами порівняння залишились країни Південної Америки (Аргентина, Бразилія та ін.), а також Азії (Індія і Китай) та Австралія.
Україна входить до п'ятірки держав, в яких на 100 жителів припадає понад 50 га ріллі. Після таких великих за територією країн світу, як США, Росія та Канада, Україна посідає четверте місце і володіє 41,9 млн. га сільськогосподарських угідь, з яких 33,3 млн. га зайнято безпосередньо під ріллею. В Україні показник розораності сільськогосподарських земель один з найвищих у світі. Дещо інша ситуація у високо розвинутих країнах Заходу, де розораність земель менша завдяки заходам щодо її зниження. Слід зазначити, що проводити заходи щодо вилучення земель з обробітку можуть дозволити собі країни з високо розвинутим аграрним сектором економіки. У сучасних умовах Україна не може стимулювати зменшення розораності сільськогосподарських угідь, але такий процес все ж відбувається через неможливість повноцінного обробітку земель сільськогосподарськими підприємствами, через складність у залученні в аграрну сферу необхідних фінансово-матеріальних ресурсів.
Щодо забезпеченості громадян України землею, на 1.01.1996р. на душу населення припадало 0,80 га сільськогосподарських угідь і 0,64 га ріллі. Порівнюючи Україну з невеликими за територією державами, такими як Бельгія, Швейцарія, Великобританія, де на 100 тис. населення припадає ріллі в декілька разів менше, ніж у нас, чинник малоземелля відчувається гостро саме в Україні.
Серед визначальних чинників малоземелля слід відзначити насамперед нерівномірність розподілу сільського населення щодо земельних ресурсів, зокрема в Західному регіоні України, та нерозвиненість у сільській місцевості інших виробництв – легкої промисловості, різноманітних обслуговуючих підприємств тощо. Нині в малоземельних регіонах домінуючою галуззю є сільське господарство, кризовий стан якого може бути джерелом соціального напруження через необхідність звільнення значної кількості працівників колишніх радгоспів та колгоспів. Тому, на нашу думку, головною проблемою малоземельних регіонів є стимулювання розвитку підприємств несільськогосподарського напрямку.
Такі підприємства акумулюють надлишок робочої сили і сприятимуть рівномірній зайнятості жителів сіл протягом року. Зрозуміло, що розвиток підприємств несільськогосподарського призначення в селах безпосередньо пов'язаний з ринковими реформами сільськогосподарського виробництва. Одним із наслідків цих реформ буде зміна структури зайнятості сільського населення в напрямі зменшення працюючих безпосередньо в сільськогосподарському виробництві. Поки що за цим показником Україна, як і більшість постсоціалістичних країн, належить до держав аграрно-індустріальної економіки. У країнах такого типу 20-30% населення зайнято в сільському господарстві. У країнах індустріальної економіки кількість зайнятих у сільському господарстві є в межах 10% (у Великобританії – лише 2%).
Порівняння кількості населення, задіяного в сільському господарстві, проводилось щодо деяких країн Європи, США, Канади. Для детальнішого порівняння взято Австрію та Францію. Австрія поєднує в собі риси малих та середніх країн Європи, а Франція схожа за своїми розмірами та кількістю населення до показників України.
В Австрії та Франції кількість населення, зайнятого в сільському господарстві, значно менша, ніж в Україні (відповідно 8%, 6% і 19%). Водночас густота населення на 1 м2 в Україні менша – відповідно на 8 та 21%. Це свідчить про те, що в сільській місцевості цих країн несільськогосподарські підприємства розвинуті набагато краще, ніж в Україні, і саме вони займають домінуюче становище в сільських поселеннях, а не сільськогосподарські підприємства. В Україні поки що спостерігається протилежна картина. Серед причин, що зумовлюють таку невідповідність між природним продуктивним потенціалом земель і рівнем його використання в регіонах, слід назвати екологічну неузгодженість структури територіального розміщення підгалузей сільського господарства із зональними ґрунтово-кліматичними умовами, невідповідність ґрунтових умов біологічним вимогам культур у сівозмінах, високу сільськогосподарську освоєність та розораність агроландшафтів, деградацію екосистем ґрунтового покриву. Порівняльний аналіз даних показує, що продуктивність землекористування визначається не стільки за рівнем забезпеченості кожного мешканця землею, зокрема орними землями, скільки ефективністю її використання у землеробстві. Так. у США під культурами, що вирощуються для виробництва продуктів харчування, у розрахунку на 1 жителя зайнято 0,6 га, під технічними культурами – 0,4 га. Однак індекс урбанізації та індустріалізації території в середньому в країні не перевищує 0,2.
Площа ріллі що припадає на одного мешканця, у Німеччині та Великобританії складає всього 0,12; у Нідерландах і Бельгії – 0,14 га. Проте ці країни не тільки сповна забезпечують себе продуктами харчування, але й експортують їх у значних обсягах. У табл. 3.3. наведено виробництво сільськогосподарської продукції на душу населення. Найбільше виробляють на душу населення зернових і зернобобових культур (1602 кг), цукрових буряків (619 кг), картоплі (351 кг) – Данія, соняшнику (35,6 кг) – Франція.