Тема 10. Робота психолога з педагогічним колективом та батьками. План

1. Взаємодія психолога з педагогічним колективом.

2. Характеристика видів діяльності, що використовуються у роботі з педагогічним колективом.

3. Взаємодія практичного психолога з педагогами та батьками.

4. Основні завдання та методи роботи з батьками

5. Напрями та форми роботи з батьками.

Тексти для лекцій викладено в посібниках:

Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. – К.: Либідь, – 2003. – 536 с.

Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. Брест, 1993.

Грановская Р. М. Элементы практической психологии. Ленинград, 1989.

Демчук О.А. Методика роботи практичного психолога. Умань – 2011. – 312 с.

1. Взаємодія психолога з педагогічним колективом.

Згідно з Положенням про психологічну службу, практичний психолог співпрацює у школі з усіма учасниками навчально-виховного процесу (педколективом, учнями та їхніми батьками), за потреби - з громадськими організаціями. Поле діяльності досить велике. Розглянемо проблеми взаємодії практичного психолога та педколективу школи

Працюючи з учителями, практичний психолог може і повинен використовувати всі види роботи (психодіагностику, консультування, корекційно-розвивальну та психологічну просвіту). Кожен із цих видів роботи має свою специфіку в роботі саме з учителями. Так, якщо зробити рейтинг цих видів робіт, то найбільше уваги приділяється психологічній просвіті, далі йде консультування, психодіагностика та корекційно-розвивальна робота знахо­дяться орієнтовно на одному рівні. Хоча, виходячи із завдань психологічної служби, це є не зовсім правильним.

Як відомо, однією з особливо важливих умов ефективності взаємодії будь-якого колективу є позитивний, сприятливий психологічний мікроклімат у його межах. Саме тому провідною функцією психолога в межах навчально-виховного закладу є налагодження і підтримка такого мікроклімату серед педагогів та адміністрації. Проте, прагнучи вирішити цю проблему, психолог зустрічається зі значними перешкодами.

Дуже часто вчителі, вихователі не розуміють, хто їм психолог - чи це їхній керівник, рівноцінний вступникові директора, чи це рівноправний за статусом колега, а можливо, й просто «хлопчик на побігеньках»? Як результат - присвоєння психологу адміністративних чи педагогічних функцій, тобто нав'язування обов'язків, які це відповідають його професійній діяльності. Наслідком цих обставин часто стає неготовність педагога, адміністратора та психолога до рівноправної співпраці та ефективної взаємодії.

Отже, головна проблема кожного шкільного психолога, а особливо психолога-початківця, - неадекватність очікувань щодо функціонування психологічної служби загалом і конкретної людини зокрема. Можуть бути такі моделі взаємодії:

Перша - прийде психолог і вирішить усі проблеми. При цьому чомусь забувається, що для вирішення багатьох проблем необхідні зусилля психолога і самої людини, яка звернулася до нього по допомогу. Коли ж людина раптом з'ясовує, що психолог - не чарівник і що фактично тільки вона сама може вирішити свою проблему, а психолог може лише допомогти їй об'єктивно проаналізувати її витоки й підказати можливі шляхи вирішення, - у неї формується негативне, недовірливе ставлення до самого психолога та скептичне щодо його можливостей і необхідності посади психолога взагалі.

Друга - психологічна некомпетентність педагогів і, як наслідок, - знецінення професійних можливостей психо­лога, ігнорування його діяльності та відмова від співпраці.

Що ж впливає на формування адекватного статусу практичного психолога в педагогічному колективі?

• Професійна придатність та компетентність

• психолога, його вміння правильно організувати свою діяльність у школі, чітке усвідомлення своїх прав та обов'язків.

• Особиста комунікативна майстерність самого психолога, уміння організувати доброзичливі стосунки з людьми найрізноманітніших характерів.

• Тільки за таких умов у педагогічному колективі успішно реалізуються всі завдання психологічної служби системі освіти, а педагоги, адміністрація та психологи взаємно доповнюють свою діяльність, мають при цьому спільні інтереси та ідеї, ефективно співпрацюють і, несуть однакову відповідальність за формування повноцінної та гармонійно розвиненої особистості.

• Лише будучи впевненим у своєму статусі, практичний психолог може приступати до діагностичної та корекційної роботи в педагогічному колективі.

• Постає запитання: коли, де і як проводити діагностику педколективу? Беручи участь у проведенні педрад, нарад за участі директора, семінарів, психолого-педагогічних практикумів, засідань методичних об'єднані, психолог, крім психологічної просвіти, може вирішувати питання діагностики і частково корекційної роботи. Але перед цим потрібно добре вивчити річний план роботи школи, щоб заздалегідь спланувати діагностичні методики відповідно до тем засідань. Так, якщо тема педради пов'язана з питанням професійної майстерності вчителя, можна під час виступу запропонувати бліц-тест на педагогічну майстерність. Такий тест може слугувати стимулом до перегляду стилю взаємодії з учнями, результати такого тесту потрібні не стільки психологу, як особисто вчителям. Практикум для вчителів дає можливість не лише діагностувати, а й вирішувати певні проблеми за допомогою рольових та ділових ігор.

• Шкільний психолог може зробити багато, особливо за умілої взаємодії з педагогічним персоналом школи. Враховуючи, що в діяльності шкільного психолога центра­льне місце відводиться різним формам консультування (психотерапевтичному, методичному тощо), можливий варіант консультаційної психодіагностики вчителя (класного керівника) під керівництвом психолога.

• Конструктивна робота психолога в школі можлива тільки в тому випадку, якщо педагог виступає як союзник психолога:

• - рівноправна взаємодія психолога й педагога;

- формування установки педагога на самостійне

ми рішення проблеми;

• спільна відповідальність за загальні рішення;

• розподіл функцій між: психологом і педагогом.

Однією з найважливіших умов ефективності роботи психолога в школі є взаємозв'язок із учителем, у результаті якого може бути здійснений індивідуальний підхід до унія. Поняття «індивідуальний підхід» є домінуючим у педагогічній літературі, однак на ділі реалізується рідко. Більшість учителів не володіють технологією й методами індивідуального підходу до учнів, які базуються на знанні їхніх індивідуальних особливостей, розумінні їхніх проблем і труднощів.

Знання вчителя про учнів ґрунтуються звичайно не на конкретних фактах, а на суб'єктивних оцінках поведінки школяра, своєму відношенні до нього. Зміст цього знання можна оцінити як передбачуваність поведінки учня в типових навчальних ситуаціях. Характеристики внутрішнього світу особистості, у тому числі мотиваційні, як особливо значимі для навчальної діяльності, часто залишаються вчителеві невідомими. Для вчителів, які будують образ особистості учня залежно від академічної успішності й дисципліни, ці характеристики тим більше не відомі.

Саме ці характеристики можна виявити в ході аналізу конкретних спостережень учителя й зробити об'єктом спільного впливу вчителя й психолога.

У процесі взаємозв'язку психолог організує спостереження вчителя по спеціально розроблених схемам (анкетам, картам), аналізує отриману інформацію, зіставляючи з даними експериментального дослідження, робить психологічні висновки й разом із учителем розробляє практичні рекомендації для дитини, його батьків і вчителів.

Ефективність учительської праці залежить від багатьох факторів, у тому числі таких, які вчитель сам у змозі регулювати. Це загальний психічний стан учителя, його самопочуття як відчуття психологічної комфортної або дискомфорту.

До числа факторів, що визначають комфортність відносяться: загальний життєвий тонус, емоційність і стабільність, працездатність, воля в спілкуванні, уміння вирішувати складні ситуації.

Іноді проблеми вчителя не дають йому можливості правильно організувати спілкування з дітьми. У таки випадках необхідна допомога психолога.

Діяльність психолога при роботі із вчителем та клієнтом ведеться у двох напрямках: визначення індивідуальних особливостей (властивості ЦНС, функціональний стан людини); діагностика взаємин з іншими людьми.