Питання 2. Основні наукові школи та напрямки у сфері фінансів

• Австрійська

• Гарвардська школа економіки

• Класична школа

• Манчестерська

• Синтетичні школи фінансової науки

• Шведська

• Школа фізіократів

• Чекагська школа економіки

Напрямки теорії фінансів:

• Інституціоналізм

• Каталектика

• Класична економічна теорія

• Маржиналізм

• Марксистська політична економія

• Меркантилізм

• Монетаризм

• Неокласичний напрямок

• Нова інституціональна теорія

• Теорія грошей

• Теорія граничної корисності

• Теорія державних фінансів

• Теорія раціональних очікувань

• Теорія порівняльних переваг

• Чиста теорія державних видатків

Питання 3. Типи фінансових політик на різних етапах розвитку суспільства.

Аналіз фінансових політик, що знаходили своє застосування в практиці світової державної діяльності, дав змогу визначити три її характерних типи:

1) класична;

2) регулююча;

3) планово-директивна.

Класичний тип фінансової політики (А.Сміт, Д.Рікардо, їх послідовники)

Основні її напрямки це: *невтручання держави в економіку; *збереження вільної конкуренції; *використання ринкового механізму як головного регулятора господарчих процесів. Як наслідок, були зменшені державні витрати і податки, що забезпечувало умови для формування та виконання рівноважного (збалансованого) бюджету. Фінансовий механізм будувався виходячи з цілей фінансової політики. Держава намагалась зменшити витрати бюджету, які в основі складали витрати на військові цілі, виплати відсотків за державним боргом та його погашення й витрати на управління. Система оподаткування працювала на забезпечення необхідного надходження коштів для формування збалансованого бюджету. Система управління фінансовою діяльністю була досить простою і керувалася, як правило одним органом управління - міністерством фінансів (Казначейством).

Регулюючі типи фінансової політики (Дж.М.Кейнс)

Основний постулат регулюючої фінансової політики: необхідність втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки Фінансова політика поряд з традиційними завданнями починає переслідувати мету використання фінансового механізму для регулювання економіки та соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основним інструментом втручання в економіку виступають державні витрати, за рахунок яких відбувається формування додаткового попиту. Саме тому державні витрати забезпечують зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу та сприяють скасуванню безробіття через фінансування створення нових робочих місць. Замість єдиного органу управління виникає декілька самостійних спеціалізованих органів. Відокремлюються служби, що займаються плануванням бюджету та бюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за надходженням податків, управлінням державним боргом.

На зміну кейнсіанській політиці у 70-х роках прийшла неоконсервативна стратегія.

Вона базувалася на неокласичному напряму економічної теорії. Цей різновид фінансової політики не відмовляючись від регулювання як цілі, обмежив втручання держави в економіку та соціальну сферу. Регулювання економіки стає багатоцільовим. До сфери регулювання входять:* економічне зростання та зайнятість; * грошовий обіг; * валютний курс; *соціальні фактори економіки; * структурна перебудова господарства. Фінансовий механізм за цих умов працює на: 1) скорочення обсягу перерозподілу національного доходу через фінансову систему; 2) зниження бюджетного дефіциту; 3) стимулювання росту накопичень як джерела виробничого інвестування. Важлива роль надається податкам.

Планово-директивна фінансова політика застосовується в країнах, що використовують адміністративно-командну систему управління економікою. Планова система управління, що ґрунтується на державній власності на засоби виробництва, дозволяє здійснювати пряме директивне керування усіма сферами економіки та соціального життя, в тому числі і фінансами. Мета фінансової політики за цих умов - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів державою (в першу чергу центральними органами влади та управління) для їх наступного перерозподілу у відповідності до основних напрямів державного плану. Основним завданням фінансового механізму, що відповідає планово-директивній фінансовій політиці, було створення інструментів, за допомогою яких відбувалося вилучення всіх невикористаних у відповідності з державним планом фінансових ресурсів.