117. . Основні напрями поліпшення умов праці на виробництві.

Умови праці – це сукупність взаємопов’язаних вир-чих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соц-х факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку прод-тивних сил суспільства, які визначають стан вир-чого серед-ща та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Умови праці – це сукупність сторін і зв’язків доцільної д-ності людини. Вони відіграють велику роль в її орг-ї. Несприятливі умови в значній мірі знижують прод-тивність праці і еф-ість д-ності орг-ї в цілому.

Планування роботи з охорони праці , поліпшення умов праці здійснюється в таких напрямах:*розробка довгострокових програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;*розробка перспективних планів підприємства;*поточних річних планів підприємств;*оперативних.

Поліпшення умов праці сприяє зростанню ек-них і соц-х показників роботи п-ства. Зокрема це стосується зростання загального об’єму вир-ва, зростанню прод-тивності праці, зниження захворюваності(кількості невиходів на роботу), зменшення витрат п-ства на додаткові відпустки, доплати до тарифних ставок, доплат за невідпрацьований скорочений робочий час. Загалом п-ства поліпшуючи умови праці для своїх працюючих сприяють збереженню здоров’я працівників, їх працездатності і трудової віддачі.

Підсумовуючи сказане, можна сказати, що соц.-ек-на еф-ість поліпшення умов праці включає в себе:

-зменшення захворюваності, збереження здоров’я працюючих і їх працездатності. Як правило в сер на 1-го працівника приходиться 9 днів непрацездатності на рік. Перевищення цього нормативу пов’язано з додатковими втратами п-ства і навпаки, відхилення в сторону зменшення – забезп-ня економії.

-зменшення травматизму та профзахворювань також сприяє зростанню ек-ної і соціальної еф-ості п-ства.

Виділяють такі напрями поліпшення умов праці на виробництві: удосконалення технологічних процесів; механізація та автоматизація виробничих процесів; впровадження дистанційного управління виробничими про­цесами для виведення людини з зони несприятливих умов праці; удосконалення конструкцій устаткування або заміна застарілого устаткування новим; раціональне планування та інженерне забезпечення виробничих процесів; улаштування та реконструкція діючих вентиляційних систем; виготовлення та установка ефективних інженерно-техніч­них засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю запобіжних пристроїв тощо); реалізація конструктивних рішень для доведення до норми рівнів шуму, вібрації, температурного режиму тощо; раціоналізація режимів праці та відпочинку; використання індивідуальних засобів захисту тощо.

Здійснення заходів з поліпшення умов і охорони праці чинить стимулюючий вплив як на економічні, так і на соціальні результати виробництва.

До економічних результатів впливу умов праці на людину, які мають позитивне значення, слід віднести підвищення продуктивності праці, раціональне використання основних виробничих фондів.

Сприятливі умови сприяють підвищенню продуктивності праці за рахунок раціональнішого використання робочого часу завдяки зниженню цілоденних втрат через тимчасову непрацездатність та виробничий травматизм.

Крім того, слід звернути увагу на соціальні результати впливу умов праці на працівників.

До позитивних соціальних результатів можна віднести ступінь сприятливого впливу процесу праці на стан здоров’я людини, її ставлення до праці, соціальну активність, а також максимальне задоволення умовами праці.

Негативним соціальним результатом є зниження творчої активності, зацікавленості в праці, трудової дисципліни, а також зростання плинності кадрів унаслідок несприятливих умов праці.

Для оцінювання результатів заходів з поліпшення умов та охо­рони праці, згідно з Методикою визначення соціально-економіч­ної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці, запропоновано чотири групи показників: зміна стану умов і охорони праці; соціальні; соціально-економічні та економічні.

Соціальні результати заходів з поліпшення умов і охорони праці визначаються такими показниками: збільшення кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам та зменшення кількості працюючих у незадовільних умовах; зниження рівня виробничого травматизму; зменшення кількості випадків професійної захворюваності, пов’язаної з незадовільними умовами праці; зменшення кількості випадків інвалідності внаслідок травматизму чи професійної захворюваності; зменшення плинності кадрів через незадовільні умови праці.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов і охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних зах­ворювань.

79. Науково-методичне та інформаційне забезпечення менеджменту персоналу – це сукупність документів організаційно-методичного, нормативно-технічного й техніко-економічного характеру, які визначають норми, правила, вимоги, характеристики та інші дані, що використовуються для вирішення завдань організації праці та менеджменту персоналу. Ці документи затверджуються в установленому порядку відповідним компетентним органом чи керівництвом організації.

Науково-методичне забезпечення менеджменту персоналу містить дві групи документів:

• документи, які визначають норми, правила, вимоги, характеристики та інші дані, розробляються і затверджуються відповідними компетентними органами (міністерствами, відомствами, іншими державними органами й міжнародними організаціями);

• документи, які розробляються для внутрішнього користування й затверджуються керівництвом організації.

• До першої групи документів науково-методичного забезпечення слід віднести:

  • Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників – систематизований за видами економічної діяльності збірник описів професій, які наведено в класифікаторі професій.

• Довідник складається з випусків і розділів випусків, які згруповано за основними видами економічної діяльності, виробництва й робіт.

• Кожен випуск або розділ випуску містить обов’язкові частини, співвідносні з розділами класифікації професій за класифікатором професій. Зміст випуску або розділу випуску складається зі вступу та кваліфікаційних характеристик, розташованих в абетковій послідовності з порядковими номерами, а також допоміжних покажчиків переліків професій з діапазонами розрядів.

• Кваліфікаційна характеристика професії працівника має такі розділи:

• Завдання та обов’язки. Цей розділ подає опис робіт, властивих для даної професії. Для визначення професійних завдань та обов’язків застосовано посилання на галузь необхідних знань, устаткування, машини, інструмент, сировину, матеріали, деталі, продукцію та послуги.

• Повинен знати. Цей розділ містить описи знань, умінь, навичок, методів і прийомів безпечного виконання робіт, засвоєння та застосування робіт тісно пов’язуються з напрямами необхідної для цього освіти, практичною підготовкою у вигляді професійної спеціалізації відповідно до досягнень науки, техніки, технології, організації праці на виробництві чи у сфері послуг.

• Кваліфікаційні вимоги. У цьому розділі визначено рівень спеціальної підготовки працівника, необхідний для виконання покладених на нього обов’язків, і вимоги до стажу роботи.

• Спеціалізація. Розділ подає дані про похідні назви професій, характеристики робіт, галузеву віднесеність, а також посилання на товари, послуги, устаткування, механізми та інструменти, які вказують на особливості застосування професії.

• Приклади робіт. У розділі наводяться назви робіт, пов’язаних з ними машин і устаткування, безпечних та нешкідливих умов виконання зазначених робіт, засобів оснащення технологічних процесів.

  • Міжгалузеві норми та нормативи призначені для нормування однакових трудових процесів на підприємствах різних галузей виробництва. На багатьох підприємствах існують роботи, які виконують робітники однакових професій. Окремі види верстатних, слюсарних, ремонтних та інших робіт виконуються майже на всіх підприємствах різних галузей промисловості. Міжгалузеві норми та нормативи з праці розробляються відповідними науково-дослідними або проектно-технологічними організаціями з урахуванням організаційно-технічних умов і прогресивного досвіду організації виробництва та праці.

  • Конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці (МОП) – це форма міжнародних норм з питань, які належать до компетенції МОП. Конвенції та рекомендації МОП призначено для використання державами-членами МОП і міжнародним співтовариством. Їх приймають на Міжнародній конференції праці, яка проходить щороку в штаб-квартирі МОП у Женеві (Швейцарія). У складі делегацій країн-членів два представника підприємців і найманих працівників.

- Рекомендації та конвененції, міжнародні договори підлягають ратифікації членами МОП. Коли держава ратифікує конвенцію, вона зобов’язується застосовувати її положення. Рекомендації не потрібно ратифікувати. Вони розширяють зміст конвенції або торкаються питань, які не потребують формальних зобов’язань.

- Конвенції та рекомендації містять міжнародні норми в галузі праці, які стосуються:

- прав людини на працю;

- заборони дискримінації та примусової праці;

- зайнятості;

- соціальної політики;

- колективних трудових відносин;

- умов праці, оплати праці, безпеки й гігієни праці, охорони праці;

- соціального забезпечення;

- професійної орієнтації та професійної підготовки;

- часу роботи й відпочинку;

- праці жінок, дітей і підлітків, літніх працівників, працівників-мігрантів, корінного населення та окремих категорій працівників.

- Поширеним типом документів, що належать до науково-методичного забезпечення менеджменту персоналу, є відомчі технологічні розробки, інструкції, правила виконання певних процесів і процедур, які використовуються в різних галузях економіки. Наприклад, у Державній службі зайнятості використовується «Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України», на митницях застосовуються затверджені типові технологічні схеми митного оформлення вантажів у різних умовах (аеропортах, морських портах, пунктах пропуску автомобільного транспорту).

Єдину технологію обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України розроблено Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості. Цей документ містить методи надання соціальних послуг незайнятими громадянами та роботодавцями, які звертаються до державної служби зайнятості.

Серед них такі:

• залучення безробітних до самостійної зайнятості;

• організація профінформаційного обслуговування незайнятого населення;

• організація семінарів з навчання безробітних техніці пошуку роботи;

• процедури та операції щодо надання послуг з пошуку й підбору роботи громадянам, які зареєстровані безробітними, та громадянам, які працюють і бажають змінити місце роботи або шукають додаткову зайнятість;

• обслуговування керівників та співробітників служб персоналу підприємств, які звернулись у центр зайнятості за допомогою в підборі персоналу та ін.

Друга група документів, які розробляються й затверджуються керівництвом організації для внутрішнього використання, охоплює:

• положення про формування кадрового резерву в організації;

• положення про організацію адаптації працівників;

• рекомендації щодо організації підбору персоналу;

• положення про оплату та стимулювання праці;

• інструкції з правил техніки безпеки та ін.