- •1. Сутність менеджменту персоналу й напрями його розвитку
- •2. Об’єктивні та суб’єктивні чинники зміни потреб організації в персоналі.
- •3. Класифікація та оцінювання умов праці на виробництві
- •4. Професійно-кваліфікаційні вимоги до сучасного керівника служби персоналу.
- •5. Інформаційна база для визначення поточних і перспективних потреб організації у персоналі.
- •6. Значення та завдання регулювання трудової діяльності персоналу організації.
- •7. Засоби регламентування діяльності першого керівника організації та його заступників.
- •8. Регулювання режимів праці й відпочинку протягом зміни, доби, тижня та року.
- •9. Економічні та соціальні показники оцінювання ефективності заходів з удосконалення умов праці.
- •10. Функції та завдання служби персоналу.
- •10. Функції та завдання служби персоналу.
- •13 Зміст і завдання стратегії та політики менеджменту персоналу організації.
- •14. Призначення міжгалузевих норм та нормативів.
- •15. Сутність понять «ефект», «ефективність», «ефективність менеджменту персоналу».
- •16. . Роль служби персоналу у формуванні конкурентоспроможного персоналу.
- •17. Фактори умов праці та їх вплив на здоров’я, працездатність людини, продуктивність праці та інші економічні показники.
- •18. Класифікація систем заробітної плати
- •19. Розподіл ролей між лінійними керівниками та службою персоналу у вирішенні завдань менеджменту персоналу.
- •20. Сутність нормативного методу визначення потреб організації у персоналі.
- •21. Чинники ефективності діяльності організації.
- •22. Специфіка діяльності служб персоналу у ринкових умовах.
- •23. Типи переміщень працівників
- •24. Законодавство України про регулювання робочого часу і відпусток.
- •26. Права, обов’язки й відповідальність керівника служби персоналу.
- •27. Показники обороту, плинності та стабільності персоналу, методи їх визначення.
- •28. Цілі та функції мп.
- •29. Формування позитивного соціально-психологічного клімату.
- •30. Маркетинг ринку праці та ринку освітніх послуг.
- •31. Мета, завдання, предмет, об”єкт навчальної дисципліни мп.
- •32. Кодекс законів про працю України та його значення в менеджменті персоналу.
- •33. . Сутність і значення регламентування посадових обов’язків.
- •34. Комп'ютеризація кадрового діловодства.
- •35. Державне регулювання умов праці.
- •36. Суть та показники соціальної ефективності менеджменту персоналу
- •39. Суть та показники економічної ефективності менеджменту персоналу.
- •40. Кадрове діловодство. Документаційне забезпечення руху кадрів.
- •41. Методи аналізу ефективності використання робочого часу.
- •42. Суть та показники економічної ефективності менеджменту персоналу.
- •43. Какдрове діловодство. Номенклатура справ з кадрового діловодства.
- •44. Режим праці й відпочинку.
- •46. Відділ кадрів та його роль у менеджменті персоналу.
- •47. Правила внутрішнього трудового розпорядку.
- •48. Загальні засади ефективності в економіці та управлінні.
- •49. Служба персоналу в організації. Професійно-кваліфікаційні вимоги до сучасного керівника служби персоналу.
- •50. . Законодавче регулювання робочого часу та тривалості відпусток.
- •51. Виробнича демократія як складова форм соціального партнерства.
- •52. Соціально-психологічний клімат.
- •53. Робочий час як універсальна міра кількості праці.
- •54. Зміст колективного договору та відповідальність за його невиконання
- •55. Типи та основні причини конфліктів в організації.
- •56. Правила поведінки і дисциплінарні процедури.
- •57. Порядок ведення переговорів і укладення колективного договору.
- •58. Комунікації в управління персоналом.
- •59. Регламентування діяльності посадових осіб.
- •60.Колективний договір як форма оптимізації інтересів соціальних партнерів.
- •61. Соціально-психологічні фактори трудової поведінки персоналу.
- •62. Засоби регламентування діяльності структурних підрозділів.
- •63 Суб’єкти соціального партнерства.
- •65. Сутність і значення регламентування посадових обов’язків.
- •66. Сутність та значення соціального партнерства.
- •Зачення соціального партнерства
- •67. Фінансове забезпечення менеджменту персоналу. Джерела коштів на оплату праці та інші форми матеріального заохочення найманих працівників.
- •71. Значення ресурсного забезпечення трудової діяльності персоналу для підтримання встановленого ритму виробництва.
- •72.Методи нематеріальної мотивації трудової діяльності.
- •73.Кадрове та нормативно – правове забезпечення ефективності діяльності персоналу
- •75. Преміальне положення :структура,вимоги до побудови
- •77.Значення та завдання регулювання трудової діяльності персоналу організації.
- •78.Роль систем оплати праці в посиленні в посиленні мотивації трудової діяльності
- •70.Матеріально-технічне забезпечення менеджменту персоналу.
- •64.Особистісні якості керівника як передумова ефективного менеджменту персоналу
- •68. Методи управління персоналом
- •74. Створення умов для ефективної діяльності персоналу
- •80Оцінка витрат пов’язаних із заміною працівників
- •81.Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати
- •82.Нормативно-правова база менеджменту персоналу.
- •83..Підстави для припинення трудової угоди. Практика пристосування персоналу до економічних змін
- •84. Тарифна система оплати праці та її місце в мотиваційному механізмі.
- •85. Потреби та ціннісні орієнтації працівників, урахування їх у процесі мотивації трудової поведінки.
- •86. Основні процеси руху персоналу: уведення в посаду, адаптація, професійні переміщення, підвищення по службі, пониження посади, звільнення.
- •87. Основні складові організації заробітної плати за умов ринкової системи господарювання.
- •90. Сутність та функції заробітної плати.
- •91. .. Принципи стратегії та політики менеджменту персоналу.
- •92. .Створення й підготовка резерву на заміщення вакантних посад керівників.
- •93 Професійно-кваліфікаційні вимоги до сучасного керівника служби персоналу.
- •94 Напрями реалізації стратегії та політики менеджменту
- •95 Сутність, значення та організація планування трудової кар'єри.
- •96 Мотивація персоналу:сутність і значення
- •97.Чинники стратегії і політики менеджменту персоналу
- •98. Система неперервного навчання персоналу. Форми підвищення кваліфікації та перепідготовка робітників.
- •99. . Атестація керівників, професіоналів і фахівців.
- •100. Зміст і завдання стратегії та політики менеджменту персоналу організації.
- •101 Первинна професійна підготовка кадрів у профтехучилищах, вищих навчальних закладах та на виробництві.
- •102. Методи оцінювання персоналу.
- •103. Персонал організації та його структура.
- •104. Розвиток персоналу як засіб забезпечення його конкурентоспроможності.
- •105. Система оцінки персоналу та її види. Модель комплексної оцінки персоналу.
- •106. Організація як соціальний інститут і об'єкт менеджменту.
- •107. Методи професійного підбору персоналу.
- •109. . Менеджмент персоналу як предмет наукових досліджень.
- •111. Об’єктивна необхідність та значення оцінювання персоналу.
- •113. . Аналіз наявної чисельності та структури персоналу.
- •114. Засоби компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці.
- •115. Мета, завдання, предмет, об”єкт навчальної дисципліни мп.
- •117. . Основні напрями поліпшення умов праці на виробництві.
50. . Законодавче регулювання робочого часу та тривалості відпусток.
Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.
Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 15 роб днів, а для осіб мол 18 років – один календ місяць (ст.75).Щорічні дод відпустки надаються: 1)прац-м, зайнятим на роботах з шкідливими ум праці;2) прац-м, які зайняті в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві; 3)працівникам з ненорм роб днем тощо.Відпустка за перший рік роботи надається працівникам після закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи на даному підприємстві. За другий і наступні роки роботи відпустка може бути надана в будь-який час відповідного робочого року.Відпустки надаються протягом усього року. Черговість надання відпусток встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації.Поділ відпустки на частини допускається на прохання працівника за умови, щоб осн її частина була не менше 6 днів для дорослих і 12 днів для осіб молодше 18 років.
51. Виробнича демократія як складова форм соціального партнерства.
Розвиток виробничої демократії реалізується за 2 напрямами: —застосування різних форм участі персоналу в управлінні виробництвом; —участь персоналу організацій у розподілі результатів виробництва.
Новий тип сучасного працівника — висококваліфікованого, відповідального, ініціативного — потребує задіяння нових стимулів, що передбачають реалізацію не лише матеріальних, а й трудових, статусних потреб.
Потреба в якомога ширшому розвитку виробничої демократії зумовлена також низкою причин економічного характеру, серед яких виокремимо: нагальну потребу для суб'єктів господарювання підвищення своєї конкурентоспроможності, що потребує залучення персоналу до опрацювання й реалізації організаційно-управлінських рішень; необхідність зменшення для власників капіталу економічних «видатків» соціально-трудових конфліктів; подолання відчуження персоналу від власності й процесів прийняття управлінських рішень та підвищення на цій підставі результативності трудової діяльності. Соціальна спрямованість розвитку дає змогу стверджувати, що розвиток виробничої демократії пов'язаний передусім з необхідністю вдосконалення відносин між працею і капіталом, з потребою повнішого задіяння потенціалу соціального партнерства.
За критерієм змісту виробничої демократії остання може розвиватися й розглядатися у вузькому й широкому значеннях. За першого варіанта має місце застосування різних форм, інститутів, видів участі персоналу та його представницьких органів в управлінні виробництвом. За другого — форми, види виробничої демократії, зазначені вище, доповнюються участю персоналу та його представницьких органів у розподілі результатів. Залежно від ступеня, масштабів участі персоналу в управлінні виробництвом і розподілі його результатів є: співучасть, спільне управління, робітничий контроль, самоуправління. За критерієм джерела права участь у зазначених процесах може бути на базі: —реалізації трудових прав; —реалізації прав власності (у разі, коли працівники є водночас акціонерами підприємства, володіють паєм у колективній власності тощо);— одночасної реалізації трудових прав і прав власності.
За критерієм правових засад можна виокремити інституціональні й нормативно-договірні форми розвитку виробничої демократії. Перші застосовуються відповідно до норм чинного законодавства, другі — згідно зі статутом підприємства (фірми, корпорації"), угодами між соціальними партнерами, колективним договором.
Участь в управлінні виробництвом може реалізовуватися за певними основними напрямами. 1. працівники отримують право самостійного рішення щодо таких аспектів діяльності, як вибір засобів реалізації трудового процесу, режим роботи й відпочинку, запровадження нових методів роботи. 2. працівники можуть бути залучені до постановки цілей, яких їм належить досягти, визначення завдань, що потребують вирішення. 3. працівникам надається право контролювати якість продукції та водночас встановлюється відповідальність за кінцевий результат. 4. партисипативне (спільне) управління дає працівникам право формувати склад робочих груп (бригад) зі членів організації та визначати, з ким вони кооперуватимуться в процесі групової діяльності. 5. працівники залучаються до різних творчих груп, органів управління на низовому рівні й рівні організації. 6. створюються представницькі органи найманих працівників, які діють на правових засадах і беруть безпосередню участь у вирішенні різних проблем соціально-трудового характеру. 7. наймані працівники та їхні представницькі органи контролюють дії роботодавця (представника роботодавця) без безпосереднього залучення до управління підприємством (фірмою, корпорацією). 8. працівникам і їхнім представницьким органам надається право накладати вето на рішення з певного кола питань, які приймаються роботодавцем (представником роботодавця) без погодження з представницькими органами персоналу. 9. працівники мають паритетне з роботодавцем (представником роботодавця) представництво в органах управління підприємством (фірмою, корпорацією) і відповідне право на участь у вирішенні завдань виробничого й соціально-трудового характеру.