Тема1 Поняття про с.Г

1.Історія розвитку с.Г екології

В епоху феодалізму основною формою людської діяльності було сільське господарство. В Європі знаходиться дві зони, спри­ятливі для розвитку сільськогосподарського виробництва: лісо­степ і лісова зона. Основними культурами були жито, ячмінь, льон. У степовій зоні спалювали цілину, потім розорювали і зас­івали. На наступний рік це поле вже не оброблялося, воно за­ростало бур'янами. Коли виникала гостра нестача землі, селя­ни поверталися до нього. Таким чином формувалася перело­гова система землеробства. Термін повернення до запустілої землі становив один рікКрім землеробства, важливу роль у сільському господарстві країн Європи відігравало полювання і рибальство. В другій половині І тисячоліття винищення диких тварин стало ката­строфічним. Це було наслідком не лише господарської діяль­ності, а й піднесенням ролі полювання в житті феодалів.

Починаючи з XI ст. сільське господарство країн Західної Європи вступає в нову стадію свого розвитку. Основною ви­робничою одиницею залишалися дрібні селянські господарства, хоч і феодальні вотчини відігравали певну роль в економічно­му житті. Важливим чинником, що сприяв розвитку сільсько­господарського виробництва у XI — XIII ст., було збільшення чисельності населення, зростання ролі міст, які потребували продуктів і сировини.

Удосконалюються сільськогосподарські знаряддя. На зміну ралу прийшов плуг. Він знаходив широке застосування в пе­ріод масового освоєння цілини і лісів. Впровадження плуга з відвалом відбувалось поступово: у Франції - в XIII ст., в Англії - в XIV - XV ст.

Наприкінці XIII ст. виникають більш складні сівозміни. У Фландрії практикуються посіви кормових культур по пару; в Англії в окремих частинах велося більш раціональне госпо­дарство із значним удобренням. В XIV — XV ст. в Англії сіяли по пару ярі культури, залишалися маргінальні землі, краще удобрювались інші. В деяких районах Німеччини деякі ділян­ки поля використовувались то як пасовище, то як поле

З XIV ст. у деяких європейських країнах відбувається спе­ціалізація районів на вирощуванні окремих сортів садово-го­родніх культур. Розвивається приміське промислове городниц­тво і садівництво. З'являються великі сади і городи в Німеч­чині, Франції, Італії. В країнах Середземномор'я садівництво і городництво набирає експортного характеру.

2.Грунт

Ґрунт (рос. почва; англ. soil; нім. boden) — самостійне природно-історичне органомінеральне тіло, що виникло у поверхневому шарі літосфери Землі в результаті тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, що створюють для росту і розвитку рослин відповідні умови.

Сучасна наука про ґрунти — ґрунтознавство

Ґрунт є найважливішим компонентом біогеоценозів і виконує в ньому біогеоценотичні функції. Ґрунт це умова існування і еволюції організмів:

• життєвий простір, житло і притулок, механічна опора, депо насіння;

• джерело елементів живлення; депо вологи, елементів живлення та енергії; стимулятор та інгібітор біохімічних та інших процесів;

• адсорбатор речовин із атмосфери і ґрунтових вод;

• сигнал для сезонних та інших біологічних процесів, пусковий механізм для деяких сукцесій;

• регулятор чисельності, складу і структури біоценозів;

У грунті акумулюються і трансформуються речовини і енергія, що знаходиться чи поступає до нього. Ґрунт виконує санітарні функції. Ґрунт є буфером і захисним біогеоценотичним екраном.