Методика. Визначення груп крові в системі аво за цоліклональними антитілами
На сухій фарфоровій тарілці на 4 сектори склографом зробити написи “анти-А”, “анти-В”, нанести у відповідний сектор по 1 краплі цоліклонів анти-А і анти-В. Куточком предметного сухого скла внести в десять разів меншу кількість крові в обидві краплі цоліклонів. Погойдуючи тарілку, спостерігати за перебігом реакції протягом 2,5 хвилини.
Результат: якщо аглютинації немає ні з цоліклоном анти-А, ні з цоліклоном анти-В, то кров належить до першої групи; якщо аглютинація відбулася лише з цоліклоном анти-А, кров належить до другої групи; якщо аглютинація відбулася лише з цоліклоном анти-В, кров належить до третьої групи. При аглютинації еритроцитів в обох краплях з цоліклоном кров буде належати до четвертої групи.
Резус-фактор. Резус-конфлікт
У 85% людей на мембрані еритроцитів є так званий резус-фактор. Він визначається наявністю в мембрані еритроцитів антигенів С, Д, Е.
Домінантним є Д-аглютиноген: якщо він присутній в еритроцитах, то така кров вважається резус-позитивною (Rh+), а при його відсутності - резус-негативною (Rh-).
На відміну від аглютиногенів системи АВО, резус-фактор плазми крові не має ні аглютинінів, ні антирезусних антитіл. Однак, якщо резус-негативному індивідууму повторно переливають резус-позитивну кров, то у відповідь на резус-аглютиноген, що вводиться, виробляються специфічні антирезус-аглютиніни. При цьому відбувається взаємодія аглютиноген-аглютинін і, як наслідок - аглютинація еритроцитів та їх гемоліз. Це призводить до розвитку гемотрансфузійного шоку.
Резус-фактор має велике значення для нормального перебігу вагітності. Якщо у резус-негативної матері розвивається резус-позитивний плід, то резус- аглютиногени плода проникають у кров матері, що призводить до утворення у крові матері антирезус-аглютинінів. Зазвичай це відбувається під час пологів, коли порушується плацентарний бар’єр. Перша дитина може народитися здоровою за умови, що титр антитіл не зростає під час вагітності. Але при повторній вагітності антирезус-аглютиніни з крові матері через плаценту потрапляють у кров плода і призводять до аглютинації та гемолізу його еритроцитів. При цьому плід народжується з гемолітичною жовтяницею або може навіть загинути.
ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ
Загальні принципи переливання крові
Люди, що здають кров, називаються донорами, а люди, яким переливають кров - реципієнтами. Під час переливання крові важливо, щоб аглютиногени еритроцитів донора не аглютинувалися аглютинінами крові реципієнта, що призводить до гемолізу і закупорки капілярів, порушень кровообігу і навіть смерті. При переливанні невеликої кількості крові необхідно враховувати лише аглютиногени еритроцитів донора. Аглютинінам крові донора не надають великого значення, тому що вони розводяться у крові реципієнта і втрачають здатність аглютинувати аглютиногени еритроцитів реципієнта. Внаслідок цього при переливанні невеликої кількості крові вважали, що кров І групи, в якій немає аглютиногенів, може бути перелита людям з будь-якою групою крові: І, II, III,IV. Тому людей з І групою крові називали універсальними донорами. Кров II групи можна перелити лише людям, що мають II або IV групи. Кров III групи - людям з III або IV групою. Кров IV групи, в якій знаходяться обидва аглютиногени, можна переливати лише людям з IV групою крові. Тому індивідуумів з IV групою крові називали універсальними реципієнтами.
На сучасному етапі в клініці, коли рекомендації до переливання крові обмежені і зазвичай вводиться (під час операцій, травми) значний об’єм крові, потрібно переливати лише одногрупну кров.
Для забезпечення потреб практичної медицини кров’ю широко застосовують донорство. Донорство - це здача невеликої кількості крові людьми для використання її з лікувальною метою. Це не шкодить здоров’ю донорів, а, навпаки, стимулює процеси кровотворення.
В медичній практиці для часткового заміщення крові або відновлення гемодинамічних констант використовують переливання кровозамінників. З цією метою використовують лише ізотонічні та ізоонкотичні розчини (розчини, що мають такий же осмотичний та онкотичний тиск, як і плазма крові).
Найпростішим кровозамінником є фізіологічний розчин - це 0,9 % розчин кухонної солі. Він є ізотонічним. Складнішим є розчин Рінгера, який містить таку ж концентрацію NaС1, СаС12, КС1,NaНС03, що і плазма. Розчин Рінгера- Локка ще більше наближається за своїм складом до плазми, бо він містить 15 % глюкози. Є кровозамінники, до складу яких входять не лише солі та глюкоза, а й білки. Такі розчини переливають людині з метою нормалізації кров’яного тиску. З плазми крові роблять сироватку. Сироватка - це дефібринована (тобто не містить фібрину) плазма. Саме тому сироватка не згортається.