37

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………	3
РОЗДІЛ І. Теоретичні засади дослідження матеріального та процесуального права ……………………………………………………..	5
1.1. Поняття і система матеріального права …………………………	5
1.2. Предмет, функції, мета та завдання процесуального права ……	12
РОЗДІЛ ІІ. Аналіз співвідношення матеріального та процесуального права в окремих галузях …………………………………	20
2.1. Співвідношення матеріальної та процесуальної складових кримінального права …………………………………………………………	20
2.2. Взаємозв’язок матеріального права та процесуальних норм податкового права ……………………………………………………………	27
ВИСНОВКИ …………………………………………………………….	32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………	35

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Юридична наука завжди проявляла велику увагу до дослідження правової системи не тільки по окремих галузях і інститутах, але і у взаємодії структурних елементів права, що сприяє глибшому аналізу зв’язків, що існують між різними галузями права.

Однією з найбільш актуальних проблем правової науки є проблема співвідношення матеріального і процесуального права, яка досліджується як загальнонаукова проблема, як проблема співвідношення різних галузей матеріального і процесуального права, правових інститутів і окремих правових норм. Співвідношенню матеріального і процесуального права приділяється увага в загальній теорії права, в науці цивільного процесуального права.

Між тим дослідження співвідношення матеріального і процесуального права надзвичайно важливо, оскільки від правильного рішення даної проблеми залежить розвиток і вдосконалення процесуального законодавства; підвищення ефективності правового регулювання процесу розгляду суперечок в судах тощо.

Правові норми, які складають правову систему держави, регулюють суспільні відносини відповідно до завдань держави на сучасному етапі його розвитку. Систему права держави складають певні галузі, норми яких регулюють окремі види суспільних відносин. Залежно від сфери суспільних відносин, що регулюються, виокремлюють норми матеріального і норми процесуального права.

Дія норм матеріального права безпосередньо спрямована на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту, прав та обов’язків учасників правовідносин, структури й компетенції державних органів. Тобто матеріальне право складають правові норми галузей, що встановлюють правила поведінки, права та обов’язки суб’єктів. Це – конституційне право, адміністративне право, господарське право, трудове право та ін.

Норми процесуального права визначають юридичні засоби і порядок діяльності щодо здійснення та захисту норм матеріального права, тобто процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків, встановлені у нормах права. Це – адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та деякі ін.

Об’єкт дослідження – норми матеріального та процесуального права у правовій системі України.

Предмет дослідження – співвідношення норм матеріального і процесуального права.

Мета дослідження – уточнити поняття процесуального і матеріального права, визначити їх класифікуючі ознаки, дослідити співвідношення цих видів права у часткових випадках.

Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання дослідження:

• окреслити поняття і систему матеріального права;

• визначити предмет, функції, мета та завдання процесуального права;

• проаналізувати співвідношення матеріальної та процесуальної складових кримінального права;

• дослідити взаємозв’язок матеріального права та процесуальних норм податкового права.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність прийомів і методів наукового пізнання, а саме: діалектичного, історичного, порівняльно-правового, формально-юридичного, методу системного аналізу й синтезу та ін.

Джерельна база дослідження складена Конституцією України, законами України, працями вітчизняних і зарубіжних дослідників у наукових виданнях і матеріалами наукових конференцій.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 39 сторінок.

Розділ і. Теоретичні засади дослідження матеріального та процесуального права

1.1. Поняття і система матеріального права

Матеріальне право – це юридичне поняття, що визначає сукупність правових норм і принципів, які встановлюють права й обов’язки учасників правових відносин і за допомогою яких держава здійснює вплив на суспільні відносини шляхом прямого, безпосереднього правового регулювання, причому у механізмі правового регулювання системні та структурні принципи, а також принципи правоутворення, правореалізації і правоохорони стають принципами правового регулювання [8, c. 76].

Норми матеріального права закріплюють форми власності, визначають порядок створення і структуру державних органів, встановлюють правовий статус фізичних і юридичних осіб тощо.

Норми матеріального права:

1. регулюють фактичні зв’язки, що слугують змістом процесуального права;

2. є більш динамічними, ніж процесуальні;

3. зумовлені матеріальними обставинами суспільного життя;

4. мають на меті забезпечувати права і свободи людини, упорядковувати відносини в суспільстві, встановлювати правопорядок;

5. мають регулятивну, правоохоронну і правозахисну дію;

6. адресуються всім суб’єктам права;

7. скасовуються в офіційному порядку [17, c. 136].

До галузей матеріального права відносяться:

• конституційне право;

• адміністративне право;

• фінансове право;

• житлове право;

• сімейне право;

• природоресурсне право;

• екологічне право;

• трудове право;

• право соціального забезпечення;

• кримінальне право та інші [24, c. 290].

Серед усіх галузей системи права провідне місце займає конституційне право, інтегруюча галузь права. Це пояснюється специфікою суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання цієї галузі. Такими є відносини, що становлять основу суспільного і державного ладу. Конституційне (державне) право – сукупність правових норм, що регулюють правове положення особи, основи організації суспільного і державного ладу, системи органів держави і місцевого самоврядування, механізми здійснення державної влади. Крізь призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища [25, c. 44].

Метод правового регулювання – переважно імперативний і спрямований на забезпечення стабільності в суспільстві, передбачуваності соціально – політичних процесів, створення належних умов для реалізації прав і свобод людини. Конституційне право виконує в основному регулятивну статичну функцію. Регулятивна динамічна функція конституційного права виражається у формуванні і встановленні компетенції вищих органів влади, здійсненні політичної влади президентом і представницькими органами держави, розмежуванні компетенції між органами державної влади і місцевого самоврядування. Основне джерело конституційного права в Україні – Конституція України [16, c. 303].

Адміністративне право – система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що формуються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації, охорони і захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також у процесі здійснення ними управління соціально – економічним і адміністративно – політичним розвитком. Регулюванню адміністративного права підлягає державна влада, що реалізується як у формі державного управління (власне управлінська діяльність), так і в різноманітних інших формах державної діяльності, тобто регламентація адміністративного права поширюється на державне управління, що здійснюється не тільки у межах, а й поза межами діяльності органів виконавчої влади, а саме: всередині апарату інших органів державної влади (парламенту, судів, органів міліції тощо); всередині апарату державних підприємств, установ та ін. В адміністративному праві переважає імперативний метод правового регулювання з властивою йому субординацією суб’єктів управлінських відносин [25, c. 61].

Адміністративне право України є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері реалізації державної виконавчої влади. Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, які виникають у зв’язку з реалізацією функцій державної виконавчої влади. Адміністративне право як галузь публічного права покликане, насамперед, регулювати управлінські відносини в сфері реалізації публічної влади. Таким чином, з огляду на зміст його предмета адміністративне право слід визначити як галузь права (систему правових норм), яка з метою забезпечення належного захисту прав і свобод людини і громадянина, виконання функцій держави регулює суспільні відносини.

Адміністративне право України – це галузь права (система правових норм), яка з метою забезпечення прав і свобод громадян та реалізації завдань і функцій держави регулює суспільні відносини управлінського характеру та відповідальності. Від адміністративного права як галузі права України слід відрізняти адміністративне законодавство, яке є складовим елементом законодавства України. Якщо адміністративне право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини в сфері державного управління, то під адміністративним законодавством мається на увазі система правових актів, в яких ці норми знаходять свій зовнішній вираз [10, c. 131].

Цивільне право – система правових норм, що регулюють майнові і пов’язані з ними особисті немайнові відносини й особисті права та охороняють особисті права суб’єктів права шляхом створення умов для оцінки і відшкодування заподіяної шкоди в майновому еквіваленті [25, c. 64]. Стосовно матеріальних благ цивільне право виконує регулятивну динамічну функцію, пов’язану з володінням, користуванням, розпорядженням речами. Щодо нематеріальних благ воно здійснює регулятивну охоронну функцію. Цивільному праву властивий диспозитивний метод правового регулювання. Цивільні відносини складаються між фізичними і юридичними особами на основі рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін. У разі, якщо учасники правовідносин самі не дійшли до угоди, їх відносини регулюються за допомогою імперативного методу. Цивільне право – одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземних держав та інших суб’єктів публічного права.

Протягом свого життя ми не часто вступаємо у відносини з кримінальним, кримінально-процесуальним, адміністративним, виправно-трудовим правом, однак з цивільним правом наш життєвий уклад пов’язаний дуже тісно.

Кожен день ми купуємо в магазинах продукти харчування, користуємося транспортом, здійснюємо підприємницьку діяльність, будуємо дачі, позичаємо гроші, приватизуємо квартири, ремонтуємо свої автомобілі, видаємо довіреності, складаємо заповіти тощо. Крім того, кожному з нас від народження належать особисті немайнові права, які встановлені Конституцією України. Всі ці особисті немайнові права та суспільні відносини, пов’язані з матеріальними благами, і регулює цивільне право.

Цивільне право України, як і будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання. Предмет регулювання цивільного права відповідає на запитання, що регулює ця галузь права, а метод – як здійснюється це регулювання [25, c. 80].

За цими ознаками можна визначити особливості цивільного права, які дають змогу виділити його з єдиної системи права України.

Предметом регулювання цивільного права є:

1) особисті немайнові права, які поділяються на дві групи:

• особисті права, не пов’язані з майновими (життя, здоров’я, ім’я, таємниця особистого життя, таємниця листування, честь, гідність, ділова репутація, право на вибір роду занять і свободу пересування, право на мирні зібрання тощо);

• особисті права, пов’язані з майновими (права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі науки, літератури, мистецтва, винаходів, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропози-цію, селекційних досягнень тощо);

2) майнові відносини, що випливають з підстав належності, користування і переходу майна (власності і товарообігу), які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників [14, c. 97].

Цивільні відносини, що не врегульовані цивільним законодавством, регулюються іншими актами законодавства. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав’язувати свою волю один одному, а тому їх відносини повинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно предмета, кількості, якості та ціни товару).

Отже, цивільне право – це галузь права, що на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності учасників регулює особисті немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, які складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також охорони і захисту цих немайнових та майнових благ.

Загальними принципами цивільного права є:

• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, прямо передбачених законом та встановлених Конституцією України;

• свобода договору;

• свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом;

• судовий захист будь-якого цивільного права та інтересу;

• справедливість, добросовісність та розумність [19, c. 357].

Основний нормативний акт цивільного права – Цивільний кодекс.

Кримінальне право – це система правових норм, що охороняють від злочинних зазіхань права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності, установлюють міру кримінальної відповідальності за їх вчинення . Кримінальне право виконує охоронну і захисну функції, лише окремі норми мають регулятивний (погашення судимості) або рекомендаційний (необхідна оборона) характер. Критерієм, що зумовлює кримінально – правове регулювання, є суспільна небезпека, її характер і ступінь. Відповідно до Конституції України кримінальні закони видаються лише Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми кримінального права’. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права – навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах [10, c. 158].

Трудове право – система юридичних норм, що регулюють відносини, засновані на угоді між працівниками і роботодавцем про особисте виконання працівником за оплату роботи з певної спеціальності, кваліфікації або посади, а також відносини, безпосередньо пов’язані з трудовими. У сучасних умовах цілями трудового права є: встановлення державних гарантій трудових прав і свобод громадянина, створення сприятливих умов праці, захист прав та інтересів працівників і роботодавців. Особливості методу регулювання трудового права виражаються в рівні регулювання (поєднання централізованого і локального) та характерні регулювання (поєднання державного(законодавчого) і договірного).

Метод регулювання трудового права здійснює єдине і водночас диференційоване регулювання:

• єдине – певні трудові права й обов’язки поширюються на всіх працівників;

• диференційоване – на цій підставі встановлюються особливості регулювання праці окремих категорій працівників залежно від факторів: об’єктивних (умови праці) і суб’єктивних (особистість працівника) [8, c. 411].

Основний чинний нормативний акт трудового права – Кодекс законів про працю (підготовлено проект Трудового кодексу).

Земельне право – це сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, що пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням землею. Це питання землекористування і землеустрою, зберігання і розподілу земельного фонду, визначення правового режиму різних видів землі відповідно до їх адміністративно-господарського призначення (державні, фермерські, орендні тощо). Головні методи правового регулювання – дозвіл, спеціальний дозвіл, заборони [8, c. 433].

Екологічне право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері освоєння, використання і охорони суспільством, державою, господарськими суб’єктами і громадянами природного середовища з метою зберігання природних багатств, запобігання екологічно шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на середовище проживання людини. Норми цієї галузі права встановлюють механізм охорони природи, порядок проведення екологічної експертизи і екологічного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства і нормативів якості навколишнього природного середовища. Ця галузь сприяє і служить реалізації конституційного права громадян на безпечне природне навколишнє середовище. Дискусія щодо назви галузі права точилася в еколого-правовій літературі ще за часів Союзу РСР; під час представницької всесоюзної конференції, а також «круглого столу» журналу «Вестник Московского университета», які відбулися в 1987 році і були присвячені обговоренню концепції екологічного права, науковці дійшли згоди називати цю молоду галузь права екологічним, незважаючи на умовність вживання цього терміна і відхилення від визнаних догм теорії права.

Сімейне право регулює особисті і майнові відносини, що пов’язані зі шлюбом та спорідненістю людей, регулює порядок і умови реєстрації шлюбу, права й обов’язки подружжя, порядок розірвання шлюбу, права й обов’язки батьків і дітей, опіку і піклування [8, c. 439].

Фінансове право регулює фінансові відносини. Норми цієї галузі регламентують формування і виконання державного бюджету, порядок стягування податків, кредити, позики тощо.

Особливу галузь права становить міжнародне право. Міжнародне право – система правових норм і принципів, що регулюють публічні відносини між державами (міжнародне публічне право) або приватноправові відносини між громадянами різних країн і їх об`єднання (міжнародне приватне право). Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тісно пов’язані, оскільки норми цих двох галузей права слугують меті оформлення мирного міжнародного співробітництва в різних галузях.