Найвідоміші палеолітичні пам’ятки України доби палеоліту

До 70-х років нашого століття і зарубіжні й домашні історики України вважали, що освоєння наших теренів "почалося приблизно 150 тисяч років. В середині 70-х молодий київський учений Владислав Гладилін виявив поблизу селища Королеве, на Закарпатті, стоянку первісної людини. Результати досліджень проведені експедицією Археологічного музею АН України. Об'єкт глибиною в 12 метрів, де виявили 16 культурних шарів зі слідами матеріальної культури кількох палеолітичних епох. Число знахідок, серед яких - знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів, нині досягає вже ста тисяч. В колекції представлено ряд генетично пов'язаних між собою прадавніх "індустріальних" комплексів, що дозволяє простежити еволюцію первісних знарядь праці впродовж великого проміжку часу - близько мільйона років.

Розкопи унікальної Королівської пам'ятки у товщі нашарувань виявили архаїчні знаряддя праці – зубила, чопери, великі примітивні відщепи. Результати численних аналізів показали: вік нашарувань, у яких виявлено найдавніші знаряддя, обчислюється щонайменше мільйоном років. Відкриття українських археологів змусило науковців переглянути питання про термін і шляхи заселення Східної Європи. Археологічна пам'ятка у с. Королевому на Закарпатті докладно і всебічно вивчалася більше ніж десять років. Нині подібні розкопи запроваджені на Львівщині, Буковині, Поліссі й на теренах Молдови. Там виявлено чимало цікавих пам'яток кам'яної доби.

Мізинська стоянка — одна з найвизначніших археологічних пам'яток пізнього палеоліту в історії не лише України та Європи, а й світу. Стоянка розташована на Сіверщині, поблизу села Мізин, Коропського району, Чернігівської області. Датується віком близько 18 000 років до н.е. Однією з найхарактерніших особливостей діяльності носіїв культури стали неймовірно талановиті вироби з кісток мамута та перші відомі у світі орнаменти та символи, нанесені на вироби: перший у світі ансамбль музичних інструментів, браслети з кісток мамута, на яких, як вважають дослідники, вирізані перший зафіксований календар та ще низка неймовірних знахідок.

Археологічна розвідка показала, що тут знаходилося поселення кроманьйонців доби пізнього палеоліту. За сторічний період досліджень археологи відкопали п'ять круглих жител діаметром близько семи метрів і площею до 25-ти квадратних метрів. Ці куполоподібні житла були схожі на "чуми" північних народів: вони були споруджені з дерев'яних жердин, вкритих шкірами тварин, а ззовні обкладені тваринними кістками та рогами. Поблизу них знаходилися місця обробки каменю та кісток.

Крім житлових і господарських споруд на цій території знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамота: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені орнаментами. Один із браслетів вкритий першим відомим зображенням меандру, інший — вкритий першим відомим свастичним зображенням. Геометричні орнаменти, виконані червоною вохрою і глибоким різьбленням на кістках мамута. Вважається, що браслети були виготовлені із прямих пластин ікла мамута, зігнутих у невідомий науці спосіб.

Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є дивні вироби з кісток (також з орнаментом), після аналізу яких стало зрозуміло, що це – музичні інструменти, які застосовувалися під час ритуалів. До так званих звучних інструментів належить також "шумлячий" мізинський набірний браслет, який складається з п'яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти, які поки що є єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи. Тут же було знайдено і згодом розшифровано прадавні графічні записи музики, тобто тогочасні ноти.

Раніше найдавнішою пам'яткою перебування людей на території України вважалися матеріали палеолітичної стоянки, яка існувала понад 300 тис. років тому поблизу сучасного села Лука-Врублівецька на Дністрі (Хмельницька область). Але нещодавно українські археологи винайшли стоянку первісних людей поблизу села Королеве на високому березі річки Тиси на Закарпатті. Там, на глибині 12 м знайдено кам'яні знаряддя праці, вироблені людиною близько 1 млн років тому. Це найдавніша відома на сьогодні палеолітична пам'ятка в Європі.

Унікальною пам'яткою палеолітичної доби є також залишки перших в Європі наземних жител, що знайдені поблизу села Молодове (Чернівецька область) на березі Дністра. Учені встановили їхній вік — близько 44 тис. років. Споруда овальної форми була складена з велетенських кісток мамонтів і займала площу близько 40 кв. м. Каркас житла зводили з дерев'яних жердин, а зверху покривали шкірами тварин. Усередині збереглися сліди п'ятнадцяти багать і велика кількість уламків кременю, каменю та виготовлених з них знарядь праці.

2

Наприкінці ашельської епохи під впливом зростаючого похолодання у зв'язку з поширенням дніпровського (рісського) зледеніння, спочатку більш помітного у гірських зонах Європи і Кавказу, почалися інтенсивні пересування людських колективів по всій ойкумені Євразії. У Східній Європі середній палеоліт (мустьєрська епоха) охоплює величезний проміжок часу, який почався 100—120 тис. років і закінчився приблизно 40 тис. років тому.

На мустьєрську епоху припадає інтенсивне заселення людиною майже всієї південної частини Східної Європи. Основною територією, звідки йшло заселення, був Кавказ. Однак не виключене й проникнення сюди окремих груп мустьерців із Західної Європи через Карпати і з Балкан через Добруджу. З південних районів Європейської частини колишнього СРСР розселення відбувалося у північному напрямі, аж до басейну Десни.

На сучасній території України степи чергувалися з широколистими дібровами і хвойними лісами, де водилося багато різноманітної дичини. Дикі коні, бізони, гігантські олені, сайгаки, дикі осли були постійними промисловими тваринами. Людина полювала також на мамонта й шерстистого носорога. У лісових нетрях, степах і гірських ущелинах мисливською здобиччю (переважно заради хутра) ставали ведмеді, вовки, печерні гієни, леви, лисиці. Судячи по залишках фауни з багатьох середньопалеолітичних стоянок, люди в зоні свого мешкання полювали на певні види тварин — дикого осла, коня, зубра, печерного ведмедя; однак мисливці не залишали поза увагою і дрібних тварин. Збиральництво диких їстівних рослин також відігравало важливу роль у житті мустьєрської людини.

У мустьєрську епоху людина розселилася майже по всій сучасній території України. Середньопалеолітичні поселення досліджені у Донбасі, Криму, Подніпров'ї і на Десні, у Подністров'ї і західних областях України, по обидва боки Карпат. Відомо понад 80 мустьєрських місцезнаходжень.

Густота населення в мустьєрську епоху була більшою, ніж в ашельську. Найкраще вивчено середній палеоліт у Криму, де обстежено близько тисячі печер, гротів, скельних навісів. Лише у 10—12 з них знайдено культурні залишки мустьєрського часу, що свідчать про заселення близько одного процента всіх виявлених у Криму скельних пустот, які могли служити сховищем для людини. Кожне печерне поселення людина займала восени або взимку і, як правило, у закритих вузьких долинах гірських рік, біля виходу на низинні ділянки рельєфу — основні мисливські угіддя.

Площа скельних сховищ-жител, кількість і розміри знайдених тут вогнищ, а також інші дані вказують на те, що в печерних поселеннях одночасно мешкало дві—чотири сім'ї чисельністю шість-сім осіб кожна. Людина використовувала печери протягом десятків і сотень років. Є підстави вважати, що в мустьєрську епоху в Криму одночасно проживало 200—250 чоловік. Густота населення була приблизно такою: одна людина на 60 км² (враховуючи розміри корисних мисливських угідь). Крим у мустьєрський час мав багато переваг над іншими, північними районами, відрізняючись від них порівняно м'яким кліматом, тривалим вегетативним періодом рослин і сезонним збільшенням кількості копитних тварин, які мігрували сюди з півночі

У мустьєрську епоху зростали матеріальна забезпеченість і культура людських колективів. У зв'язку з наступом льодовикового похолодання вдосконалювалось і технічно ускладнювалося будівництво житла. Використовуючи великі кістки мамонта й інших ссавців, а також дерево для спорудження каркаса з наступним покриттям його шкурами, людина вже будувала наземні житла. За формою та інтер'єром вони дуже нагадують яранги північних народностей. Такі житла іноді споруджувалися біля печерних сховищ і були теплішими від них.

За виробничими навичками та інтелектом неандерталець залишив пітекантропа далеко позаду. Постійна боротьба з природою, боротьба за існування, виробила у неандертальця стійкість, здатність долати труднощі, посилила соціальну згуртованість, колективізм. Зоологічна рефлекторність на зовнішні подразники, властива тваринам, поступилася місцем свідомим реакціям, що визначили весь соціально-психологічний склад палеоантропа. Звукова мова неандертальця, навіть у найпримітивнішому її вияві, об'єднувала людей, зміцнювала соціальну суть общинної організації. Система конкретного мислення, що розвинулася за умов тісної взаємодії людини з природою, вже давала паростки абстрактних уявлень, пов'язаних насамперед з виробництвом, побутом, з необхідністю планомірності й цілеспрямованості дій. Отже, фізична й психологічна організація палеоантропів становила людський комплекс, який вже сформувався у багатьох відношеннях.

Незважаючи на низький рівень продуктивних сил і дуже слабкий розвиток позитивних знань, неандертальцю були властиві й ірраціональні форми мислення, що якоюсь мірою пояснювали суть деяких незрозумілих явищ. Нині, наприклад, немає сумніву в тому, що поховання палеоантропів у печерах супроводжувалися певними ритуалами, які свідчили про турботу за долю померлих (поховання небіжчиків безпосередньо у житлі, у середовищі родичів, поблизу вогнища). Під час розкопок мустьєрських поселень у гроті Киїк-Коба і під заскельними навісами поблизу с. Вишенного (обидва місцезнаходження — у східній частині Криму, неподалік від м. Білогірська), а також у скельному сховищі с. Старосілля поблизу Бахчисарая виявлено залишки кістяків щонайменше шести палеоантропів різного віку. Це найбільше зібрання кісток неандертальців на території колишнього СРСР. Вивчення кісток викопної людини з Криму, крім важливих висновків біологічного порядку, дало змогу встановити деякі риси, що мають соціальне значення.

Померлих ховали у скорченому положенні, на боці, в спеціально підготовлених ямах (Киїк-Коба, Заскельне VI). Навмисний характер таких поховань у поєднанні з певним ритуалом не викликає сумніву. Це свідчить про те, що у палеоантропів уже склався поховальний ритуал (або обрядовість), пов'язаний, можливо, із виникненням анімістичних уявлень, ідей відродження, зворотності, властивих майже всьому давньому людству. Поховання померлих у межах житла передбачало збереження їхнього кровно спорідненого зв'язку із живими й було позбавлене почуття жаху перед тими, хто помер (або, за стародавніми уявленнями, заснув). Цікаво, що подібна поховальна обрядовість характерна майже для всіх ареалів розселення неандертальця. Поки що не з'ясовано, чи це є наслідком трансконтинентальних міграцій палеоантропів, чи наслідком стадіальності в розвитку ірраціонального, вотивного мислення.

Аналізуючи склад неандертальських поховань на території Європи за статтю і віком, можна помітити тенденцію до поховання у скельних сховищах та на місці житла переважно дітей і жінок. Оскільки кількість визначених індивідів незначна, можна говорити саме про тенденцію до такої вибірковості, виражену в пропорції 20 (діти): 8 (жінки): 4 (чоловіки). Поховання в Криму представлено трьома жіночими і трьома дитячими похованнями. Можна припустити, що традиція поховання жінок на місці житла та в скельних сховищах відбиває матрилокальні (матрилокальність — оселення чоловіка в родовій комуні дружини) й матрилінійні (матрилінійність — лічба споріднення по материнській лінії) соціальні риси, необов'язково гінекократичні, в середовищі палеоантропів. Поховання жінок і дітей на місці проживання великої родини або малого роду було освячене матрилокально-родовими соціальними нормами, в основі яких лежала екзогамія. В умовах екзогамних суспільних відносин чоловік належав до чужорідної половини общини.

Як уже відзначалось, середньопалеолітичні неандертальські угруповання були невеликими і складалися звичайно з двох—чотирьох родин, з яких приблизно третина їх членів могла брати участь у полюванні.

Соціальна організація палеоантропів грунтувалася, таким чином, на кровно споріднених відносинах всередині общини. Остання складалася з малих родин і керувалася порядками великої родини або малого роду. Головною ознакою такого соціального об'єднання лишався колективний характер основного виробництва, тобто полювання; розподіл здобичі міг бути породинним. Локалізація окремих вогнищ на місцях мустьєрських поселень (на певній відстані одне від одного) підтверджує сказане.

Мустьєрські общини розташовувалися поблизу одна від одної, і тому між ними повинні були скластися постійні зв'язки, які грунтувалися не стільки на підтриманні економічних контактів, що, певно, виникали в критичні періоди нестачі їжі, скільки на родинно-шлюбних відносинах. Проте важко сказати, чи тоді були групові шлюбні відносини, чи вже складалася парна родина в її класичному розумінні, тобто як цілком незалежний осередок, що входив до общинного колективного господарства.

Для мустьєрської общини неодмінним був природний поділ праці за статтю і віком. Схематичний поділ двох основних знарядь праці — гостроконечника і скребла — за їх чоловічою і жіночою трудовою належністю є лише натяком на фактичне обгрунтування поділу праці у палеоантропів за статевою ознакою. Такий поділ повинен був існувати внаслідок біологічних статевих відмінностей і необхідності виконувати різну за характером роботу, щоб підтримувати життя родини, роду. Анатомічне і рентгенологічне вивчення кісток жінки з Киїк-Коби встановило в неї патологічні зміни в колінних суглобах. В ділянці наколінника помітне розростання кісткової речовини, що сталося, як вважають анатоми, внаслідок тривалого стояння на колінах під час важкої праці. Це явище пов'язують з трудовою домашньою діяльністю жінки. Все, що стосувалося полювання, належало чоловікові. У хатньому господарстві, вихованні дітей, зберіганні вогню використовувалася жіноча праця.

Найбільш відомим в Україні і за її межами районом поширення мустьєрських місцезнаходжень є Крим. Тут зосереджені печерні поселення, де збереглися шари з культурними залишками палеоантропів, які залягають у стратиграфічному порядку, тобто у горизонтах, що послідовно відкладалися від найдавніших до пізніх. У цих шарах часто помітні лінзи вогнищ з попелом і вуглинами, кістки тварин, плями червоної вохри, що використовувалася для розпису тіла. Мікроскопічним аналізом вмісту культурних шарів виявлено і пилок стародавніх рослин, занесений вітром і немовби законсервований у сухих суглинистих відкладеннях печер.

Матеріальна культура мешканців верхнього культурного шару Киїк-Коби, з яким, до речі, пов'язують обидва виявлені тут поховання, досягла досить високого рівня. Про це свідчить майстерність обробки кременю, вміння надавати знаряддям потрібної форми, незважаючи на те що кремінь дуже твердий, малопластичний і крихкий мінерал.

3