Зародження скульптурного різьблення на теренах України.

Перші вияви художньо-образної творчості людини на території України археологи відносять до пізньопалеолітичної епохи. Причиною її виникнення були умови господарського, суспільного життя, а також релігійні уявлення та вірування.

Утворення уявлень, мислення, духовні стосунки людей є тут ще безпосереднім породженням матеріальних відносин людей. З творів тієї епохи найчастіше зустрічаються скульптурні зображення людини, зокрема жінки, або тварин реалістичного чи умовного трактування. Вони виготовлені з глини і бивнів мамонта або різних порід каменю. Що скульптура була досить поширеною на вказаній території в ті та наступні часи, свідчать постійні знахідки творів цього виду мистецтва.

Зразки дерев'яної скульптури, як і вироби з дерева, із згаданого часу до нас не дійшли. Проте високохудожні твори первісного мистецтва, виявлені в Мізинській, Кирилівській, Добраничівській та Межиріцькій стоянках.

Мислення пластичними образами було властиве людям від початку їх трудової діяльності. Велике поширення мало виготовлення скульптурних зображень у численних племен на території України, передусім — скіфів та сарматів, що жили в І тис. до н. е. і на початку І тис. н. е. в лісостеповій та причорноморській частині території України.

Про високий рівень творчості древніх слов'ян, зокрема в галузі скульптури, свідчать не тільки пам'ятки, що дійшли до нас, а ще в більшій мірі літописи, хроніки, перекази. Вони доносять описи поганських слов'янських святилищ-капищ, їх інтер'єрів з багатим, пишним, як для свого часу, оздобленням і передусім фігур божеств, їх складну композицію10

(згадати хоча б Перунів горб у Києві). Давньослов'янські зображення ідолів мали стовпоподібну форму, були переважно дерев'яними. Відомо, що кам'яна скульптура древніх слов'ян технологічно наслідувала дерев'яну пластику, була ніби її продовженням, тому особливий інтерес становлять також і численні пам'ятки кам'яної рельєфної та статуарної пластики, що дійшли до нашого часу. Для розуміння генезису давньоруської дерев'яної скульптури, а саме: її початки губляться в епосі протослов'янської (чи праслов'янської) народності, майстри якої передали давньоруським майстрам глибоке розуміння реальних

форм та вміння втілити їх в дерев'яні скульптури.

Скульптура знаменитого збруцького Святовнта має в зв'язку з цим першорядне значення. Сам факт її існування спростовує ненаукові, расистські теорії про відсутність у давніх слов'ян будь-якої культури, підтверджує широке побутування різьбярства на давньоруських землях.

Найважливішими пам'ятками з усіх художніх виробів слов'ян домонгольського періоду відомий дослідник М. Макаренко вважає скульптуру і різьбу, насамперед по дереву. Він твердить, що на руських землях того часу різьбярство було у великій пошані, широко побутувало і що у Києві постійно жила й працювала численна група різьбярів . Про їх

мистецькі твори історія залишила нам переважно писемні відомості, а якщо іі збереглись вироби прикладного мистецтва, то з довговічного матеріалу. Вони доносять до нас світоглядні, соціальні моменти життя тогочасних людей, їх високий мистецький смак, віртуозне володіння різцем і матеріалом.

Відомості про скульптурні твори XII—XV ст. дуже скупі, а самих творів — іще менше (та й ті лише металеві або кам'яні). Виявлений на південних землях України єдиний, чи не найстаріший зразок дерев'яної різьби —11 рельєфна ікона «Святий Георгій з житієм», що датується XII — початком XIII ст., має риси, характерні для візантійського мистецтва. Про те, що на землях, на яких пізніше сформувалась українська народність, не зникала давньоруська традиція різьби по дереву, свідчить і такий пам'ятник, як рельєфи Галицького Євангелія XIV ст., пластична мова яких запозичена з дерев'яного різьблення.

Отже, в Древній Русі пластичне мистецтво не завмирало ніколи. Воно продовжувало розвиватись, зазнаючи лише тих чи інших змін. Як і в попередні віки, тут використовувались традиційні матеріали — глина, камінь і, передусім, дерево. В епоху Київської Русі традиції скульптури не зазнали значної трансформації, а збагатились новою тематикою, наповнились новим змістом, тобто розвинулись далі, ввібравши нові, незнані раніше форми пластичного виразу.

З кінця XIV — першої половини XVII ст., тобто часу формування української народності, початку процесу творення нації, а разом з тим і становлення її культури, в тому числі культури художньої. Боротьба українського народу проти соціального і національного гніту, що знайшла своє відображення як в професіональному мистецтві, так і в народній творчості. Все це накладало відбиток на розвиток української культури і її складової частини — народне мистецтво. Пам'ятники монументального будівництва, народного малярства та інших видів народної художньої творчості, зокрема дерев'яної скульптури, є красномовними свідками цього.