2.4. Локальні нормативно-правові акти як джерела аграрного права

Сучасні аграрні перетворення в Україні відкрили нові можливості для підвищення ролі і значення локальних, насамперед внутрішньогосподарських, нормативних актів.

Однак локальні нормативно-правові акти необхідно відрізняти від локальних індивідуальних актів, які містять індивідуальні приписи, стосуються конкретних осіб і вичерпуються, як правило, разовим застосуванням. Індивідуальні акти відіграють роль юридичних фактів, на підставі яких виникають, змінюються, припиняються відповідні правовідносини.

Внутрішньогосподарські локальні нормативно-правові акти – це нормативно-правові акти, які приймаються різноманітними організаціями для регулювання своїх внутрішніх питань і поширюються на членів цієї організації (обмежене коло осіб).

Локальні нормативно-правові акти приймаються у достатньо широких сферах суспільного життя (статути, положення тощо). Вони належать до категорії підзаконних джерел права, які стоять на нижчому рівні правового регулювання. Вони мають обмежену сферу дії і не повинні суперечити законам та іншим підзаконним нормативно-правовим актам.

Норми локальних нормативно-правових актів мають конкретизуючий, деталізуючий характер. У результаті цього формується цілісна система регулювання, в даному випадку аграрних, відносин, в яких загальні принципи і норми конкретизуються і деталізуються локальними нормами і механізмами, які забезпечують реалізацію загальних принципів і норм на рівні конкретного суб’єкта аграрного господарювання. Держава не встановлює спеціальної поведінки для суб’єкта господарювання, а лише формує правила, встановлює межі цієї поведінки. В даному випадку проблема полягає не в самому визначенні меж застосування локальних норм, а у встановленні і забезпеченні принципів, у результаті чого локальне правове регулювання не повинно суперечити, викривляти, підміняти, тим більше скасовувати чинне законодавство.

Локальна нормотворчість має особливість: за своїм змістом вона поширюється лише на певних ділянках суспільних відносин. Маючи конкретизуючи власність, вона компенсує недосконалість законодавства.

Однак реалії сучасного стану правотворення в Україні вимагають дещо ширшого розуміння юридичної природи локальних нормативних правових актів як актів, які мають лише конкретизуючий чи деталізуючий характер. Іншими словами, локальні нормативно-правові акти можуть містити первинні, а не конкретизуючи норми з метою усунення прогалин у законодавчому регулюванні важливих суспільних відносин. Наприклад, земельні відносини у сільськогосподарському кооперативі є базовими, визначальними, однак ст. 22 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію», яка покликана урегулювати земельні відносини в кооперативі, містить відсильну норму до ЗК та законів України. ЗК, визначивши правовий режим земель фермерського господарства, особистого селянського господарства тощо, не згадує про таких суб’єктів сільськогосподарського землевикористання, як сільськогосподарські кооперативи. Проте специфіка земельних відносин в кооперативі є істотною і не може обмежуватися лише регулюванням у ЗК земельних відносин за участю юридичних осіб, статус яких мають і кооперативи. Тому, насамперед, у статуті відповідного сільськогосподарського кооперативу ці відносини повинні бути урегульовані, незважаючи на те, що це будуть первинні, а не конкретизуючі чи деталізуючи норми. Однак така практика локального правотворення допустима лише у перехідний період. Надалі необхідно виходити із підзаконної природи нормативно-правових актів як таких, що приймаються на підставі закону, відповідно до закону і на виконання закону.

Прикладами локальних нормативно-правових актів, якими регулюються внутрішні аграрні відносини, є правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці (в сфері трудових відносин); порядок обміну земельними частками (паями) (в сфері земельних відносин); порядок формування майна суб’єкта аграрного господарювання (в сфері майнових відносин) та ін.

Проте серед усіх локальних нормативно-правових актів найважливіше значення має статут конкретного суб’єкта аграрного господарювання. Як головний внутрішньогосподарський локальний нормативно-правовий акт статут є базою для розвитку всієї системи локальних нормативно-правових актів, які регулюють аграрні відносини.