X. Бехруз. Порівняльне правознавство

X. Бехруз. Порівняльне правознавство

боку — широке застосування цього методу призвело до фор­мування системи наукових знань про сучасні правові системи, до появи складного саморегулюючого механізму, орієнтованого на досягнення нових, обґрунтованих знань про закономірності виникнення, функціонування і розвитку правових систем. У пер­шому випадку порівняльне правознавство виконує функцію ме­тоду порівняння різних правових систем¹.

Отже, найважливішим моментом у визначенні природи порів­няльного правознавства є співвідношення понять «порівняльний метод» і «порівняльне правознавство».

На думку К- Осакве, порівняльне правознавство є своєрідним науковим методом — саме порівняльним методом аналітичного вивчення права, що не має самостійного предмета, оскільки він визначається порівнюваною галуззю права. Так, наприклад, пред­метом порівняльного цивільного права є цивільне право, в той час, як предметом порівняльного конституційного права — конс­титуційне право². Разом із тим, він дає таке визначення порівняль­ного правознавства: «Порівняльне правознавство — є аналітичне вивчення шляхом зіставлення окремих аспектів правових систем двох або більше країн з метою виявлення їх спільних або від­мітних властивостей»³.

Таким чином, якщо в першому випадку К- Осакве розглядає порівняльне правознавство як спосіб мислення, який передбачає існування власного методологічного інструментарію, певних стадій, необхідних для порівняльно-правового аналізу, і певних логічних операцій, необхідних для успішного порівняльно-правового дослі­дження, то в другому випадку — як систему мислення, що більше тяжіє до визнання порівняльного правознавства як науки, а не наукового методу.

Прихильники визнання порівняльного правознавства як методу також уважають, що порівняльний метод у рамках порівняльного правознавства застосовується до об'єктів, що належать до різних

¹ Порівняльне правознавство: Підручник / В.Д. Ткаченко, СП. Погребняк, Д.В. Лук'янов; За заг. ред. В.Д. Ткаченко. — X.: Право, 2003. — С 3-4.

² Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части: Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002. — С. 20.

³ Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части: Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002. — С. 48.

галузей права, і це позбавляє його (порівняльне правознавство) власного предмета.

У такому разі, якщо дотримуватись вищезгаданій логіці, то за­стосування соціологічного методу, який активно використовується при розробленні практично всіх галузей юридичної науки, ставить під сумнів існування такої науки, як соціологія права.

І. Сабо критично ставився до розгляду порівняльного право­знавства як «лише методу», оскільки така позиція — результат прагнення до того, щоб порівняльний метод охопив усі галузі юридичної науки, претензія створити за допомогою цього методу шляхом порівняння правових систем єдине світове право. Він справедливо вважав, що порівняльне правознавство набагато значніше простого методу, це — «цілий рух».

Але необхідно відзначити, що І. Сабо, визнаючи відносну авто­номію порівняльного правознавства, визначає його як «перехідну» або «проміжну науку, висновки якої ніколи не будуть повними: вони — віхи на шляху наукового пізнання»¹.

На цьому акцентує увагу А.Х. Саїдов, який відзначає, що порівняльне правознавство не можна розуміти тільки як певний метод дослідження, про що свідчить нагромаджений порівняльно-правовий матеріал. В той же час сталого розуміння змісту по­няття «порівняльне правознавство» поки що немає².

Таким чином, порівняльне правознавство є досить молодою юридичною наукою. Його поява викликана необхідністю узагаль­нення й осмислення сукупності знань, зумовлених процесами суспільного розвитку. Одне з основних призначень порівняльного правознавства — це пошук шляхів і можливостей гармонійного співіснування правових систем сучасності зі збереженням націо­нальної правової своєрідності.

Порівняльне правознавство як самостійний науковий напрям розширює можливості проведення порівняльно-правових дослі­джень. Водночас, як вивчення зарубіжного права пов'язане з дослідженням тільки однієї правової системи без її порівняння з іншими, то порівняльне правознавство аналізує дві або більше

¹ Сабо И. Теоретические проблемы сравнительного правоведения // Сравнитель­ ное правоведение: Сб. статей / Отв. ред. В.А. Туманов. — М.: Прогресс, 1978. — С. 60,65.

² Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник / Под ред. В. А. Туманова. — М.: Юристъ, 2000. — С. 25.

10