Розробка пішохідного екскурсійного маршруту
Пішохідний маршрут: Кіровоград вул.Дзержинського - Синагога (Історичний музей «Євреї Єлисаветграда») - Перша міська музична школа (музей Нейгауза, Кіровоградський державний музей музичної культури імені Кароля Шимановського)
Розробник:
Кіровоград 2012
Тема екскурсії: історичні і архітектурні пам’ятки міста Кіровограда, що розташовані на шляху маршруту екскурсії.
Мета екскурсії: ознайомити екскурсантів з історією краю та з історичними пам’ятками міста Кіровограда.
Характеристика маршруту:
Початок екскурсії: вул. Дзержинського, кут вулиці Велика Перспективна.
Кінець екскурсії: Перша міська музична школа
Сезонність: Круглий рік.
Форма одягу : довільна.
План екскурсії:
Збір групи о 10.00 за київським часом. На збір 10 хвилин.
Представлення екскурсовода: 3 хвилин.
Розповідь екскурсовода:
Зупинка 1- вул. Дзержинського, кут вулиці Велика Перспективна
Зупинка 2 - вул. Дзержинського, Хоральна синагога міста
Зупинка 3 - вул. Дзержинського 65, Перша міська музична школа, Музей Нейгауза, Кіровоградський державний музей музичної культури імені Кароля Шимановського
На вулиці знаходяться хоральна синагога міста, Перша міська музична школа.
Історичні відомості про місто Кіровоград
Місто Кіровоград - адміністративний, промисловий та культурний центр Кіровоградської області. Місто розташоване за 246 км від Києва, в межах Придніпровської височини, в долині і на берегах ріки Інгул при впадінні до неї менших річок Сугоклія та Біянка.
1754 року на землях Запорізької Січі почалося будівництво фортеці Святої Єлизавети, що мала протистояти грабіжницьким нападам турків і татар. Згодом фортеця стала адміністративним центром Нової Сербії. 1775 року поселення біля фортеці набуло статусу містечка та дістало назву Єлизаветград (Єлисаветград). З 1764 року Єлисаветград був центром Єлисаветинської провінції. З 1797 року став повітовим містечком Новоросійської, з 1802 року - Миколаївської, а з 1803 року - Херсонської губерній. У XVIII-XIX століттях Єлисаветград розвивався як торговельне, а потім - як промислове місто. 1924 року його назву змінили на Зинов'ївськ, а 1934 року - на Кірове. 1939 року місто стало обласним центром і отримало сучасну назву.
Сучасне місто розвинулося наприкінці XVIIІ століття як продукт агломерації сільських та військових поселень навколо фортеці св. Єлизавети, первинно розташованої на високому правому (західному) березі Інгулу. У подальшому місто планомірно забудовувалося, чим створювався образ «нового» міста, протиставлений хаотично розвинутим давнішим населеним пунктам.
За радянських часів місто набуло статусу центру легкої та машинобудівної промисловості з певною (історично та географічно сформованою) орієнтацією на сільське господарство. Зокрема, особливим статусом користувалися завод сільськогосподарських машин «Червона зірка» (заснований ще 1874 року англійськими підприємцями братами Робертом і Томасом Ельворті), заводи гідравлічних насосів «Гідросила», радіодеталей «Радій», з виробництва друкарських машинок «Друкмаш» тощо. Після здобуття Україною незалежності місто спіткала тривала соціально-економічна криза, яка призвела до ґрунтовного переоформлення сфери виробництва та споживання, занепаду комунальної сфери та складних наслідків переходу на ринкову економіку.
З історії містобудування Кіровограда
У Кіровограді, зокрема в історичному центрі, частково (у порівнянні з іншими обласними центрами країни доволі непогано) збереглася стара забудова (переважно 2-а пол. ХІХ століття), в тому числі низка культових споруд, рештки російських укріплень, єврейські квартали тощо. Особливістю Єлисаветграда/Кіровограда є застосування в архітектурі окремих стилів (доволі великого числа), а не пануючого еклектизму, як скажімо в Києві.
Так, з кінця XVIII ст. місто забудовувалось спорудами у стилі класицизму (неокласицизму):
палацовий корпус, ансамбль штабу, юнкерського училища та манежу (40-і рр. ХІХ ст.);
присутствені місця (1848—51, арх. В. Верлон, добудовані 1882—1913)[1].
Зразком українського бароко в місті є будівля, в якій зараз міститься академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького (сер. ХІХ ст.).
Є в місті і споруди т.зв. «єврейського бароко», по суті еклектичні, але з використанням деяких цікавих стилів — так, скажімо, в будівлі сучасної міської лікарні № 3 на вулиці Дворцова використано мавританський стиль. У низці будівель в стилі модерн вдало застосовано мотиви неоросійського («неоруського») стилю.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.ст. цікавою архітектурною тенденцією у Єлисаветграді стало використання стилю модерн:
будівля Пасажу — зараз обласний художній музей, 1887;
будинок Барського, збудований у стилі «ранній модерн» у 1885—1905 рр, зараз краєзнавчий музей;
будинок поштової контори, зараз офіс дирекції Кіровоградської філії «Укрпошти», кін. ХІХ ст., з елементами модерну та інші.
Однак у немалому ступені архітектурне обличчя Кіровограда визначали робочі квартали, забудовані спорудами напівбарачного типу. Вулиця Кірова — одна з декількох вулиць історичного центру, що зберегла забудову робітничих кварталів.
За СРСР Кіровоград був забудований багатоповерховими (на той час) адміністративними, громадськими та житловими будинками, серед яких:
будинок обкому Компартії України (арх. Л. Дворець, В. Сікорський, 1954);
універмаг «Дитячий світ» (арх. А. Сидоренко, 1955);
Будинок політосвіти (1972);
критий ринок (1972);
педагогічний універитет (арх. А. Сидоренко, 1978).
У 1970-х роках значним успіхом місцевих інженерів та будівничих стала реалізація проекту з упорядкування і забудови міської набережної річки Інгул[2].
Наприкінці 1980-х рр. було розпочато будівництво, а здано в експлуатацію вже за незалежної України (1992 року) готель «Європа», на розі вулиць Велика Перспективна і Єгорова, що відтоді посідає провідне місце в готельному господарстві регіону[3].
У 2000-х після тривалої економічної кризи в місті знову почали зводити будівлі, переважно бізнесового призначення, також житлові будинки.