1980-Ті роки: від застою до відродження

Одразу після значних змін, які сталися протягом попереднього десятиліття у змісті та складі Співтовариства, на початку 1980-х почався період відносної стагнації. Так частково підтверджувався вислів канцлера ФРН Віллі Брандта про те, що поглиблення інтеграції і географічне розширення не можна вести одночасно. У розвитку Співтовариства залишили слід різні внутрішні розбіжності:

· непорозуміння і пошуки компромісу щодо внесків Великобританії у бюджет Співтовариства;

· невдала спроба дійти згоди щодо економічних санкцій, які мали бути застосовані до режиму апартеїду в Південній Африці;

· перешкоди, з якими зіткнулися деякі валюти, зокрема французький франк, у механізмі регулювання обмінного курсу.

Ці ознаки втрати курсу торкнулися навіть одного з основних прагнень Співтовариства — спільного ринку. В попередньому десятилітті були розроблені різноманітні законодавчі програми, спрямовані на усунення торговельних бар'єрів за допомогою гармонізації, але ці заходи виявилися надто обтяжливими, впровадження їх зайняло дуже багато часу, й очікуваного ефекту вони не дали. Тому в середині 1980-х років Європейське Співтовариство опинилось у стані депресії та непевного очікування того, що хто-небудь чи що-небудь вкаже на вихід із становища.

Подією, яка припинила цей склеротичний стан, була Доповідь у 1985 р. комісара з питань внутрішнього ринку лорда Кокфілда (Lord Cockfield). Доповідь стала основою для опрацювання комплексної програми законодавства, спрямованого на завершення процесу створення до 31 грудня 1992 р. внутрішнього ринку. Зміст цієї доповіді був втілений в Єдиному європейському акті 1986 р. (ЄЄА). У ньому, зокрема, передбачалися деякі інституційні реформи, в результаті яких Європейський Парламент дістав більший обсяг повноважень у сфері законодавства щодо внутрішнього ринку. За незначними винятками ця програма була втілена в життя за розкладом. 1986 р. також був роком розширення Співтовариства, яке прийняло до свого складу Португалію та Іспанію. Переміщення центру ваги Співтовариства на південь досягалося ціною певних економічних і політичних альтернатив.

Новий етап західноєвропейської інтеграції в другій половині 80-х років

На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як суто економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової).У 1986 році в еволюції ЄЕС відбулася дуже важлива подія, яка заклала підвалини того, що на сьогодні називається Європейським Союзом: 17 лютого 1986 року підписується Єдиний європейський акт. Він став першим кроком на шляху до економічного союзу. В ньому мова йшла про уніфікацію більш ніж 300 норм внутрішнього законодавства. Крім того, цей договір привніс такі нововведення:

q формалізував Європейське політичне співробітництво, Європейську валютну систему та Європейську раду;

q до компетенції ЄС було додано 6 нових галузей: єдиний ринок, валютне співробітництво, соціальна політика, зв’язки, науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, стандарти захисту навколишнього середовища;

q розширено повноваження Європейського парламента: Європейська рада тепер могла подолати вето Європарламенту в питання єдиного ринку лише одностайно;

q в Європейській раді було введено принцип голосування простою більшістю, скасовано принцип національного вето в більшості питань стосовно єдиного ринку;

q країни-члени погодились приймати спільні принципи та стандарти в різних аспектах, від податків до найму на роботу, від здоров’я до захисту середовища;

q було створено Суд першої інстанції для розгляду справ фізичних осіб, організацій та корпорацій.

Було також встановлено термін до 1 січня 1993 року для створення “єдиної Європи”.