Римські договори про утворення Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії.

Два договори, що були підписані в Римі 25 березня 1957 р. і вступили в силу з 1 січня 1958 р., оформили створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом). Договір про Євроатом засновував порівняно вузьке за своїм характером і функціональним призначенням інтеграційне об'єднання. В цьому відношенні він багато в чому схожий з Договором, що оформив створення ЄОВС. При всій важливості проблеми мирного використання атомної енергії і встановлення міжнародного контролю в цій області сфера застосування засновницького акту в даному випадку обмежена чіткими функціональними рамками. В той же час Договір про Євроатом в тому, що стосується формування інституційної структури і визначення місця і ролі наднаціональної і міжнаціональної співпраці, відтворює схему, властиву не ЄОВС, а ЄЕС.

Безумовно, найважливіше і вирішальне значення для розвитку всього процесу інтеграції в Західній Європі мало створення Європейського економічного співтовариства. ЕЭС було об'єднанням загального, значною мірою універсального характеру, яке охоплювало такі найважливіші сфери життєдіяльності держав, як економіка і соціальний розвиток.

Саме Договір про ЕЭС визначає суть і спрямованість європейської інтеграції. У ньому викладені загальні цілі і принципи, які характеризують діяльність всіх трьох Європейських співтовариств. Особливо важливе значення цього засновницького акту для формування права Європейського Союзу. Якщо Договори про ЄОВС і Євроатом створюють основу для видання і застосування правових розпоряджень в порівняно вузькій сфері співпраці держав, то Договір про Європейське економічне співтовариство закладає основи нового правопорядку, основні початки правової системи, регулюючої взаємини її суб'єктів як усередині цих об'єднань, так і відносини Співтовариства із зовнішнім світом.

Договір про Європейське економічне співтовариство порівняно детально і докладно регулює завдання і цілі ЄЕС. Співтовариство покликане забезпечити гармонійний економічний розвиток, неухильне, збалансоване і стабільне економічне зростання, прискорене підвищення рівня життя і зміцнення зв'язків між державами, що об'єдналися (ст. 2 Договору про ЄЕС). В ході подальшого розвитку місія, що покладається на Європейське Співтовариство, була значно розширена. Вирішальним засобом досягнення цієї мети повинні були слугувати створення "спільного ринку" і реалізація чотирьох свобод, що забезпечують його формування і функціонування. До їх числа віднесені свобода руху капіталів, товарів, послуг і робочої сили. Договір уточнює заходи, необхідні для побудови "спільного ринку" і реалізації чотирьох свобод, а також визначає основні етапи такого будівництва. Протягом трьох етапів — кожен по чотири роки з можливістю продовження окремих етапів, але за умови, що в цілому перехідний період не перевищить п'ятнадцяти років — належало створити Митний союз, ввівши, таким чином, загальний зовнішній митний кордон і ліквідувавши митні кордони і бар'єри усередині Співтовариства. Досягненню поставленої мети були підпорядковані також спільні політики, здійснювані в рамках Співтовариств, а також система інститутів Співтовариства, умови і порядок їх діяльності. Цим же цілям і завданням повинні були відповідати формування і розвиток права ЄС.

Шляхом укладення спеціальних угод була створена єдина система інститутів, що охоплює всі три Співтовариства. На основі Конвенції про загальні інститути, підписаної одночасно з Римськими договорами в 1957 р., були створені загальні для всіх Співтовариств Парламентська Асамблея і єдиний Суд. Значно більше часу знадобилося для вирішення питання про об'єднання таких провідних інститутів, як Рада і Комісія. Відповідний Договір про злиття був підписаний в 1965 р. і вступив в силу в 1967 р. Починаючи з цього періоду в рамках Співтовариств функціонує єдина система інститутів.

В рамках ЄЕС співвідношення початків міжнаціонального і наднаціонального в побудові і функціонуванні провідних інститутів зазнає певних змін. Рада, що складається з офіційних представників держав-членів на рівні міністрів і втілює в собі безумовно і перш за все початок міжнаціональної співпраці, перетворюється на головний законодавчий орган. Саме Рада приймає найбільш важливі нормативно-правові акти.

Комісія, голова і члени якої призначаються за взаємною згодою державами-членами Співтовариств, яка втілює в собі ідею наднаціональної співпраці, стає інститутом, що здійснює переважне управління справами Співтовариств. Вона майже монополізує право законодавчої ініціативи. Складається як би своєрідна система заборон і противаг. Рада приймає рішення, але ухвалити його у формі нормативно-правового акту вона в більшості випадків не може без ініціативи з боку

Зазнав певних змін і статус Європейської асамблеї, яка з 1962 р. отримала назву Європейського парламенту. Починаючи з 1979 р. Парламент почав формуватися шляхом загальних і прямих виборів, що проводяться у всіх державах-членах ЄС. Таким чином, Європейський парламент з інституту представництва держав стає до певної міри представником народів країн, що входять до складу ЄС. Європейський парламент, що був спочатку в основному консультативним органом, неухильно розширює сферу своєї діяльності і об'єм здійснюваних повноважень.

Активнішою стає участь Європарламенту в законотворчому процесі. Він відіграє все більш важливу роль у формуванні Європейської Комісії, контролі за її діяльністю, а також формуванні та затвердженні бюджету ЄС.

Відбуваються зміни і в порядку формування бюджету Європейських співтовариств. Спочатку бюджет в ЄС, як і в більшості міжнародних організацій, створювався за рахунок внесків держав-членів. Проте вже в 70-і роки він починає формуватися за рахунок власних фінансових коштів. До бюджету Співтовариств відраховуються збори від імпорту, податки на сільськогосподарський імпорт і 1% від податку на додану вартість.

Договір про Європейське економічне співтовариство, так само як і Договір про Євроатом, стверджує, що кожне із Співтовариств є самостійною юридичною особою. У цих актах підкреслюється, що Співтовариства користуються і міжнародною правоздатністю, і максимально допустимою правоздатністю в рамках національних кордонів держав-членів Співтовариства, мають право придбання і відчуження рухомого і нерухомого майна, можуть бути позивачем і відповідачем в суді і т.п.

В рамках засновницького акту 1957 р. були прийняті заходи по розповсюдженню юрисдикції Європейських співтовариств і на такі важливі сфери, як соціальна політика і створення Європейського соціального фонду, регіональний розвиток і створення відповідних структур, спільна політика в сфері досліджень, програма співпраці з охорони довкілля.

4. Розвиток права Європейських Співтовариству 70-80 рр.: Договір про злиття, Єдиний європейських акт.

1970-ті роки: розширення та інновація

1970-ті роки також були періодом інновацій. На Паризькому саміті в грудні 1974 р. глави держав і урядів Співтовариства погодилися зустрічатися тричі на рік. Ці зустрічі дістали статус Європейської Ради. На них також було засновано Європейський фонд розвитку. В липні наступного року держави-члени уклали договір, яким Європейському Парламенту було надано широкі бюджетні повноваження і створено "фінансового охоронця Співтовариства" — Палату аудиторів. Середина 1970-х позначилася також зростанням кількості доповідей, зміст яких майже не було реалізовано, проте з'явилися зародки майбутніх реформ. Серед цих доповідей були:

· Доповідь Тіндемана (the Tindemans report) 1976 р., в якій було запропоновано розширити діяльність Співтовариства в галузі економічної і валютної політики, а також в оборонній та регіональній політиці;

· Доповідь "трьох розсудливих чоловіків" ("the Three Wise Men") 1979 p., яка рекомендувала посилити роль Комісії та збільшити кількість питань, рішення з яких приймаються за принципом більшості поданих голосів всередині Ради;

· Спіренбурзька доповідь (the Spierenburg report) 1978 p., яка вміщувала важливі пропозиції щодо реорганізації внутрішньої структури інституцій.

Десятиліття закінчилося двома значними подіями, які додали зовсім нового виміру розвиткові Співтовариства. У червні 1979 р. Європейський Парламент уперше був обраний прямим загальним голосуванням — так було надано демократичну легітимність органу, повноваження якого, схоже, почали розширюватися. Того ж року, але дещо пізніше, почав працювати Європейський механізм регулювання обмінного курсу (European Exchange Rate Mechanism). Його дія спрямовувалася на досягнення стабільності грошового обігу і готувала умови для можливого валютного об'єднання.

Слід додати, що ці зміни відбувалися на тлі значного погіршення економічного становища всього західного індустріального суспільства внаслідок двох нафтових криз, які завдали ударів у 1973 і 1978 pp. Незважаючи на певні ознаки того, що солідарність Співтовариства вже не витримувала такого навантаження (про це свідчить ізоляція Нідерландів після того, як вони, надавши допомогу Ізраїлю, опинились під дією санкцій країн — виробників нафти), держави-члени, в цілому, не вдалися до викликаних панікою захисних заходів, а вирішили знайти вихід із ситуації на рівні Співтовариства.