Тема 1 :

Предмет і метод історії економіки та економічної думки. Господарство первісного суспільства.

План :

1. Предмет і методологія курсу.

2. Основні етапи розвитку економічної науки та періодизація курсу.

3. Господарський розвиток за первісної доби.

1. Предмет і методологія курсу.

Історія економіки та економічної думки – самостійна історико-економічна дисципліна, яка досліджує господарську діяльність народу, різні типи господарства, форми прояву цієї діяльності на кожному конкретному історичному етапі, аналізує динаміку продуктивних сил і виробничих відносин людей, розвиток конкретних галузей економіки, економічну політику держав, класів стосовно великих історичних періодів та епох і паралельно з цим історію економічної думки, її еволюції та роль у розвитку цивілізацій, етапні внески видатних особистостей, основних шкіл, течій та напрямів, розвиток та напрямки течії різних шкіл, аналіз фундаментальної бази хрестоматійних позицій економічної науки та сучасних економічних вчень, з часів зародження людства до сьогоднішнього дня. Об’єктом дослідження є розвиток господарства та економічної думки України в контексті світового господарства: Англії, Франції, Німеччині, США, Японії та інших країн.

Хронологічні рамки дисципліни. Початковими хронологічними рамками історії економіки та економічної думки ( історії народного господарства, історії економіки, історії економічної думки ), що виникла як наука в рамках політичної економії є історико-економічні описання в знаменитій книзі А.Сміта “ Дослідження про природу і причини багатства народів ” (1776 р.). В першій половині ХІХ ст. в Західній Європі з’являється ціла низка праць, спеціально присвячених історії господарства. Кінцевими хронологічними рамками економічної історії є сьогоднішній день.

Як і будь-якій іншій науці, історії економіки та економічної думки властиво при дослідженні використовувати методи, які б сприяли більш повному засвоєнню курсу:

- діалектико-матеріалістичний (всі економічні процеси і явища розглядаються в розвитку);

- єдність логічного і історичного в економічному аналізі, процесі прийняття господарських рішень;

- конкретного аналізу історичного (кожне явище повинно розглядатись лише історично, лише в зв’язку з іншими, лише в зв’язку з конкретним досвідом історії);

- наукового підходу до оцінки економічних процесів, явищ, подій, форм господарювання;

- вміння виділити загальне і конкретно-історичне в економічному дослідженні;

- вміння об’єктивно оцінити позитивний досвід господарювання інших країн;

- математично-статистичний метод;

- вміння вичленити об’єкт дослідження (в нашому випадку – господарство);

- відновлення спадковості в різних типах господарювання;

- метод наукової абстракції.

2. Основні етапи розвитку економічної науки та періодизація курсу.

Основні етапи розвитку економічної науки включають:

1. Докласичний етап (IV тис. до. н. е. – XVII ст. н. е.). В своєму історичному розвитку охоплює добу рабовласництва та феодалізму.

2. Класичний етап (XVII – XIX ст.).

3. Неокласичний (XIX – перша половина XX ст.).

4. Посткласичний етап. Сучасний розвиток економічної думки.

Щодо основних напрямів та наукових шкіл, які відомі в історії економічної думки, то вони розглядаються в історико-логічній послідовності за схемою: економічні погляди мислителів та населення стародавнього світу, економічні погляди мислителів античності, економічні вчення середньовіччя, теорії меркантилістів та зародження класичної політичної економії, економічна теорія фізіократів, класична школа в політичній економії, завершення традицій та критика класичної політичної економії, соціалістичні економічні теорії та їх еволюція, історична школа і соціальний напрям в політичній економії, економічні теорії граничності, новітні теорії моделювання добробуту та економічного зростання, неолібералізму, монетаризму, інституціоналізму. Дані напрями та школи впорядковують процес пізнання розвитку економічної науки від давнини до сучасності, процес еволюції та нагромадження нових якісних елементів, що сприятимуть посиленню знань з даної дисципліни.

З часу виникнення історії економіки та економічної думки існує її періодизація. Різні дослідники по-різному підходили до періодизації. Російський соціолог Л.І.Мечніков поклав в основу періодизації географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б.Гільдебрандт застосував для цього історію грошей, американський економіст Є.Хентінгтон – клімат, англієць А.Тойнбі – культуру і релігію; інші дослідники господарства брали за основу торгівлю, обмін, кредит. В 60-х роках ХХ ст. популярними стали теорії індустріального суспільства французького соціолога Р.Арона і американського економіста У.Ростоу.

По-своєму до періодизації підійшли українські вчені Б.Д.Лановик,

З.М.Матисякевич, Р.М.Матейко, виділивши її наступні періоди:

1. Господарство первісної доби і перших цивілізацій (з часу зародження людства до ІУ ст. н.е.).

2. Господарство середньовіччя (У-ХУ ст.).

3. Господарство періоду розкладу феодалізму і становлення індустріального суспільства (ХУІ – ХУІІІ ст.)

4. Господарство індустріального періоду (30-і роки ХІХ – 50-і роки ХХ ст.).

5. Сучасне господарство (50-і роки ХХ ст. до сьогоднішнього дня).

Але на думку багатьох науковців найповніше відповідає потребам і запитам періодизація запропонована теоретиками концепції постіндустріального суспільства:

1 ступінь: Доіндустріальне суспільство ( аграрно-ремісниче та традиційне );

2 ступінь: Індустріальне прогресування;

3 ступінь: Постіндустріальне;