
- •Епоха раннього джазу: історико-культурний та стильовий аспекти
- •Розділ I. Основні історичні етапи зародження джазу ранньої епохи
- •1.1. Визначення понять «традиційний джаз, класичний джаз, архаїчний джаз»
- •1.2. Доджазовий період.
- •1.2.1. Основні джерела появи джазу.
- •2.1. Новий Орлеан – «столиця» раннього джазу.
- •2.2. Вплив африканської фольклорної музики на стилістичні особливості раннього (архаїчного) джазу.
- •2.3. Вуличні оркестри.
- •Розділ 3. Класичний джаз : інструменти та провідні виконавці
- •3.1.Чарльз «Бадді» Болден.
- •3.2. Джек «Папа» Лейн.
- •3.2. Основні музичні інструменти епохи.
- •Висновки
- •Список використаних джерел
- •Додатки
Розділ 3. Класичний джаз : інструменти та провідні виконавці
3.1.Чарльз «Бадді» Болден.
Початок класичного періоду історії джазу датується приблизно 1890 роком. Багато хто з дослідників як на перший оркестр, що виконує, джазову музику, вказують на бенд легендарного корнетиста Чарльза «Бадді» Болдена, одного з ранніх виконавців, що удостоєний прізвиська « Кінг».
Проте, про Болдена залишилися лише яскраві розповіді. Його особа заслуговує на те, щоб навести деякі з них:
Банк Джонсон: «Кінг Бадді Болден був першою людиною, яка почала грати джаз у Новому Орлеані. В той час всюди ви тільки могли почути що про « Кінг Болден Бенд». Вони взагалі не вміли читати нот і багато імпровізували. Він створював власні мелодії і грав все на «слух». Болден грав блюзи всіх видів, а ще ми грали кадрилі. Він був дуже приємним темношкірим юнаком, високим та струнким. Жінки його обожнювали. «Кінг» Болден був також видатним корнетистом регтайму з низьким і сильним тембром звучання і при цьому міг грати у будь-якій тональності».
Альфонс Піку – кларнетист оркестру Бадді Болдена: «Бадді був професійно сильним трубачем. З ним просто не можна було грати погано. Його трубу було чути за цілий квартал і навіть далі. Він грав так само гучно, як і Армстронг, коли той грав з мікрофоном».
Луї Армстронг: « Він був справжнім генієм, стояв попереду всіх інших хлопців. Бадді був надто гарний для свого часу».
Достовірно сказати, яку музику грав його бенд, зараз неможливо. Тим більш, що думки стосовно його стилістики часом значно розходяться. Наприклад, Д.Коллієр стверджує, що його оркестрові був властивий свінг щодо якості виконання, і що він найчастіше грав блюзи поряд з регтаймами, маршами і поп-сонгс. Однак А.Дауер вважає, що блюз приходить до джазу значно пізніше і ні в якому разі не в період творчості Болдена та його колег. А.Азриль вказує, що він, мабуть, переробляв за допомогою регтайма марші, виконував просто регтайми, а також народні пісні й блюзи.
До оркестрів, що грали у часи Болдена, відносять «Peerless band», про стиль якого надто мало відомо. Слідом за бендом Б.Огустат і Д.Робішо функціонує з близько 1900р. «Olimpia band», де грали вже музиканти, відомі своїми вкладами у розвиток джазу: Кеппард, Пті, Піку, Олівер та інші.
У 1905 р. група з оркестру «Бадді» Болдена створила «Eagle band», де також виступали відомі музиканти: Олівер, Банк Джонсон, Сідней Біше, брати М.і Дж. Керрі, Тіо. Далі можна назвати «Imperial band», «Onward brass band». Вони могли вже грати і у джазовій манері, що, як вважають, є властивістю «Jack Carey’s Crescent band» і важливо для новоорлеанського періоду в цілому «Kid Orey’s Band», рівно як і «Original Creole Band» і деяких інших колективів.
3.2. Джек «Папа» Лейн.
Родоначальником білого джазу в його більш-менш оформленому вигляді іноді називають Джека «Папи» Лейна, чиї оркестри були відомі вже з 1891 р. і часто могли перегравати негритянські бенди. Бенди «Папи» Лейна користувались широкою популярністю. З них вийшли такі великі музиканти, як Нік ла Рокка, Том Браун і Раймонд Лопез. Всі вони грали разом з ним. Зі слів самого Лейна він вклав інструмент в їхні руки. В той час у нього було два чи навіть три бенди, вони були настільки популярні, що не могли задовольнити всі потреби. Вони роз’їжджали у вантажних візках, що були пообклеювані рекламами, грали на вулицях і площах. Звідси починається лінія розвитку так званого «диксиленда» (назва, що застосовувалася білими джазменами, щоб ніби відгородитися від стилістики негрів). На відміну від негритянської, манера виконання білих музикантів була більш м’якою і менш самобутньою.
Виходячи з європейських уявлень про критерії звучання, музиканти намагалися грати чисто, грамотно, уникаючи «брудних» нот і блюзового інтонування. Глісандо , вібрато, та інші прийоми в принципі могли застосовуватися і тут, але не справляли такого ж органічного враження, як в негритянських ансамблях, де вони зазвичай опинялися «на місті».
Для класичного джазового стилю, як вже згадувалось, характерні принципові зміни функцій в цілому: бенд, що маршував став стаціонарним, перетворився зі стріт-бенду у дансинг-бенд. Це вплинуло передусім на склад інструментів: він піддавався радикальному скороченню (окремі випадки створення невеликих мобільних складів – з практичних міркувань відносяться ще до періоду архаїчного джазу). Виникненню і поширенню ансамблів нового типу з новою стилістикою у значній мірі сприяло відкриття з 1897р. особливого району розважальних закладів (так званий Сторивілль).
Легендарний Сторивілль відкрив світові видатних джазових музикантів, тому ми зупинимось на ньому докладніше. Це сьогодні Сторивілль обговорюється і вивчається в коледжах в усьому світі, а у той час його називали просто «Округ». Сторивілль створився після розподілу Нового Орлеана на дві частини. Назву він одержав з ім’ям Джозефа Сторі, який запропонував законопроект, що зосереджував всі будинки розпусти й розважальні заклади в одному районі. Це було одне з найвеличніших місць розпусти у світі. У гирло Міссісіпі з усього світу приходили великі кораблі з численними командами, і жінки були повністю зайняті.
Луї Армстронг згадував: «Там було все і на будь-який смак – від найвищого класу і до самого нижчого. Справжні палаци були заповнені найдорожчими меблями і чудовими картинами. Дівчатка в коротенькому одязі стояли в дверях своїх кімнат, виспівуючи блюзи. Саме в таких будинках працювали кращі оркестри і піаністи міста.
Їм не доводилося турбуватися про свій заробіток. Їхні чайові були настільки високі, що вони могли не грати кожної ночі. Іноді за ніч вони могли заробити стільки, скільки в іншому місці вони б не заробили і за тиждень. Кількість таких оркестрів збільшувалася ніби гриби після дощу. В них працювало безліч чудових музикантів. Всі вчились одне у одного й хотіли знати все про нову музику, що зветься джазом».