2.3. Вуличні оркестри.

В історичній перспективі важливо врахувати, що все відзначене нами у зв’язку з архаїчним або класичним джазом є ідеальною моделлю того складного процесу, який необмежувався тільки переростанням одних форм оркестрового музикування в інші, одних стилістичних ознак у нові властивості.

По-перше, колишня музика духових оркестрів не щезла зовсім. По-друге, деякі «марчинг-бенди» сповна могли виконувати репертуар найбільш близький до її стилю, вносячи в нього лише незначні зміни. По-третє, такі зміни ( і у трактуванні репертуару, і у складі оркестру) могли стати максимальними, тобто найвищою мірою «джазовими». Між всіма цими типами музикування, певна річ, були свої перехідні форми, які важко чітко класифікувати.

Треба зважити і расові різновиди як самих духових, так і перших джазових оркестрів. Наприклад, відомо, що креоли мали свої «Society Orcestra» (як вони себе називали). Такий склад оркестру був в загальному плані «більш європейським» за стилем, ніж негритянські бенди. До їх складу входили також і скрипки. На відміну від негрів креоли часто віддавали перевагу не корнету, а кларнету.

Оркестри «білих» музикантів наслідували манеру виконання негрів, які спочатку намагалися по-своєму трактувати гру «білих» не джазових складів, створюючи таким чином аутентичний джазовий стиль. Проте, намагаючись передати спосіб гри негритянських джазменів, «білі» часто допускали «зайві вольності», які були відсутні у їхніх «темношкірих» колег. Так, часто свого роду «перетиски» спостерігались в темпі і метроритмічному характері виконання, «брейки» застосовувалися не в загальноприйнятих розділах форми. З іншого боку, «білі» музиканти іноді недооцінювали значення деяких прийомів афро-американського походження, таких, як фразування «офф-біт», як різного типу відступів від абсолютної висоти тону («офф-пітч») і т. ін.

В архаїчному стилі імпровізація мала іноді місце і в сольному плані, хоча у багатьох роботах підкреслюється, в першу чергу, колективний характер виконання в цей, і у наступний період у джазі класичного типу. Визначається, що соло могло мати декілька основ. По-перше, воно виникло для того, щоб решта учасників ансамблю спроможні були відпочити. По-друге, сольні епізоди створилися на фоні остинатних фігур, пов’язаних з прийомом «стоп-тайма» і з появою на такому фоні «брейка». По-третє, очевидно, що це зріла форма: можливе проведення соло при поліфонізованому русі всіх інших голосів, що не припиняються, а в потрібний момент звучать трохи тихіше, даючи можливість почути данну імпровізацію. У цьому випадку солюючий голос має можливість відповідати іншим акомпонуючим йому інструментам, що як принцип іде від афро-американського прийому респонсорної переклички. І все ж, в архаїчному джазі соло ( будь-якого типу) були скоріш виключенням, ніж правилом.

Репертуар «стрит-бендів» архаїчного джазу не складався з одних тільки маршів, хоча вони і займали в ньому важливе місце. З часом (крім елементів традиційно європейських жанрів, передусім танцювальних) виконання негритянських оркестрів збагатилося за рахунок ряду форм, що мають афро-американську природу. Так, у репертуар архаїчного джазу просякали теми негритянських спірічуелсів, робочих пісень, балад, що користувалися широкою популярністю. З репертуару менестрельного театру в практику оркестрів потрапляли так звані «кун-сонгс», а також і регтайми, що мали часто схожість з кей-куокм і навпаки.

Вважається, що джазова музика у певний період архаїчного і ранньо-класичного стилів взагалі була підпорядкована особливій формі метроритмічної пульсації – «регіруванню». Пов’язана з ним тенденція до синкопування зустрічалася у фольклорі ще до появи регтайма як самостійного жанру та імовірніше була увібрана ним самим. Власне «джазова манера» виконання стала надбанням класичного стилю, але не у всіх своїх різновидах і конкретних зразках.

У негритянсько-креольському середовищі користувалися популярністю і так звані «поп-сонгс» (популярні пісні). Вони були результатом поєднання деяких елементів, що йшли від негритянського фольклору, зокрема – балади і блюзи – з характерними ознаками «білого типу» вуличних пісень. Від афро-американського мистецтва тут багато чого залишається у текстах. Часто в них міститься той чи інший натяк, що є типовим для африканських пісень. З часом і «поп-сонгс» увійшли в репертуар архаїчного джазу. Таким чином, поступово він збагатився новими жанрами.

Оркестри Нового Орлеана та інших міст на Півдні США грали свою музику з різних приводів: виступали на вулицях, площах, на річкових пароплавах, на карнавалах, святах, під час всіляких походів, процесій і парадів, на похоронах, весіллях тощо. Часто в одному і томуж місті одночасно опинялось декілька різних оркестрів, між якими починалася своєрідна музична «битва». Деякі оркестри виступали в рекламних цілях і тому «перемога» визначала для них і відповідний престиж.

Цікаве свідчення таких «змагань» залишив нам відомий новоорлеанський тромбоніст Кід Орі: «вниз вулицею, в старому вантажному вагоні їхав будь-який джаз-бенд з одної танцювальної зали, а вгору вулицею у такому ж вагоні їхав інший бенд з другої зали, який рекламував танці (в ту ж саму ніч і за таку ж ціну). І ці музиканти починали грати один поперед іншого, тому що саме той оркестр, який задовольнить натовп, що зібрався, люди прийдуть на той чи інший танцмайданчик. В кінці вагону зазвичай сидів тромбоніст, тому що, це було єдине місце, де він міг вільно орудувати кулісою свого інструменту. Таким чином, вони одержали назву «тейл-гейт» тромбоністів («talgate» - зап’ятки). Всі вони грали у типовому для диксиленду «вамп-стилі», тому що, в тих фургонах не потрібна була більш вишукана музика. На той час грали «шафл-біт» на малому барабані і звичний «ту-біт» на великому. Спочатку на цих барабанах грали різні люди, але пізніше у Новому Орлеані знайшовся юнак, який поєднав два барабани і почав грати один. Так була видумана педаль до великого барабана».