1.2. Доджазовий період.

Витоки джазу з різним ступенем подробиць розглядаються у багатьох спеціальних працях щодо джазу. Тому ми зупиняємось лише на деяких аспектах даної проблеми, що мають дискусійний характер, або на моментах, загальних чи часткових, але важливих для вивчення джазу.

Кристалізація важливих ознак класичного джазу у першій фазі його історичного розвитку відбулася приблизно до кінця 20 ст..Проте його появі передував досить тривалий етап, пов’язаний з виникненням і поширенням у деяких регіонах Півдня США ранніх форм архаїчного джазу. Він існував вже в другій половині минулого століття. Значним стимулом для зародження джазу як виду музичного мистецтва було звільнення негрів з рабства, яке офіційно відбулося в 1865 р., хоча, як відомо, не принесло їм справжньої свободи й рівності з їх білими співвітчизниками. Інтенсивна міграція колишніх рабів із сільських районів до міста також сприяло посиленню процесу асиміляції цілого ряду ознак, що йшли, з одного боку, від афро-американської, а з іншого – від «європейської» культур в Америці. Одним з найбільш цікавих і складних явищ, що виникли в результаті цього процесу,був сам джаз, в якому тепер вже на новому якісному рівні, виявились деякі з рис, властивих раніш окремим видам і жанрам так званого афро-американського музичного мистецтва, що в цілому носило фольклорний характер. Одні з них значною мірою ще зберігали свої до корінні «африканські» ознаки, інші вже стали продуктом їх синтезу з елементами «білої» культури, котра, як і африканська, була внутрішнє неоднорідною, зокрема і з національно-етнічних ознак.

Таким чином, до джазу вели одночасно декілька різних ліній попереднього розвитку американської культури. Ще до виникнення ранніх джазових стилів, а потім в процесі подальшої еволюції джазу і споріднених йому видів, кількаразово мали місце різні пересічення і контакти на основі зближення елементів, що йшли від зовсім різних за характером і за природою явищ. І згодом, також і в наш час, джаз постійно вступає в усе нові зв’язки з різними видами і жанрами музичного мистецтва, на основі чого виникають цікаві джазові форми.

Як комунікативний феномен музичного мистецтва, джаз із особливою переконливістю довів і свою життєздатність, і свою схильність до подальшого творчого розвитку, і свою «невідривність» від інших форм музикування.

Джаз поступово втрачав зв’язок з бавовняними полями, розважальними установами типу «баррел-хауз» і перетворювався на мистецтво, яке здатне задовольнити потреби нової «цивілізованої» генерації слухачів. Значна кількість джазових музикантів навчалася у провідних консерваторіях, де отримала першокласну композиторську освіту. Почалося взаємопроникнення академічних і джазових методів створення художнього цілого.

Гунтер Шулер і Лукас Фокс намагаються впровадити в симфонічну музику художній метод джазу. З іншого боку, виявилась здібність джазу переймати те, що було досягнуто в еволюції європейської музики. Наприклад, імпресіоністські цілотонові звукоряди Дебюсі, атональність Шенберга.

Достатньо навести приклад славнозвісного «Jazz Quartet» на чолі з піаністом Джоном Льюісом. Він створює джазові фуги, джазові вальси і джазові концерти в стилі барок джазу. В його творчості присутні експерименти в галузі найрізноманітніших стилів. Льюіс- музикант аж ніяк не «фольклорного» типу. Йог концепції перейняті впливом як джазу, так і не джазової музики. На сьогодні, очевидно, нема жодного визначного композитора академічної школи, який би не використовував джазові ідіоми у своїй творчості.