Розділ I. Основні історичні етапи зародження джазу ранньої епохи

1.1. Визначення понять «традиційний джаз, класичний джаз, архаїчний джаз»

Походження терміну «джаз» до кінця не вивчено. Сучасний його виклад «jazz» остаточно утвердився в 1920р. До цього були відомі інші варіанти: chas, jarm, gism, jas, jass, jaz. Існує декілька версій походження слова «джаз»:

1. від французького jazer (базікання, говорити скоромовкою);

2. від англійського chese (гнатися, переслідувати);

3. від африканського jaiza (назва певного типу барабанів);

4. від арабського jazib (спокусник);

5. від імен легендарних джазових виконавців – chas (від Charles), jas (від Jasper).

За словами У.Сарджента, слово «джаз» використовувалось в середині XIX століття, як екстетичний, підбадьоруваний викрик негрів, а також мало місце у новоорлеанських креолів, які застосовували його у значенні «прискорювати» - відповідно до швидкої синкопованої музики. /Сарджент У. Джаз: Генезис. Музыкальный язык…с .218/

На глибоке переконання М.Стернс, у 1910 х. роках, це слово існувало в Чікаго і мало «не зовсім пристойний зміст». У 1915 р. воно увійшло в назву джазового оркестру Т.Брауна (Tom Brown’s Dixielend Jazz Band). /Стернс М. История джаза….с.45/

Для того щоб більш глибше зрозуміти походження слова «джаз» необхідно необхідно дати визначення понять «традиційний джаз», «класичний джаз», «архаїчний джаз».

Термін «традиційний джаз» існує для узагальненого, сумарного позначення цілого ряду джазових стилів, пов’язаних з архаїчним і класичним джазом. Проте, у визначенні цього явища, у з’ясуванні сутності складових його напрямів і стилів є видимі розбіжності у порівнянні хоча б з деякими відомими формулюваннями.

Так, згідно однієї з них, «класичний джаз» ( Classic Jazz ) – період в історії розвитку традиційного джазу. До класичного джазу належать: ново орлеанський стиль, диксиленд і чиказький стиль.

В цій, дуже лаконічній характеристиці зазначено, що класичний джаз – свого роду складова частина так званого «традиційного джазу», і називаються три його різновиди. Однак, визначення традиційного джазу, як виявилось, чомусь дуже вузьке, воно включає тільки ново орлеанський стиль і диксиленд. Цей період джазової історії відомий також, як «Епоха джазу». І це поняття також використовується для опису музики, що виконується в різні історичні періоди новоорлеанського відродження, що прагнули виконувати джаз у тому ж самому стилі, як і музиканти новоорлеанської школи.

Спочатку зауважимо, що навіть без урахування вказаної невідповідності, у формуванні класичного джазу не позначені окремі, але важливі його стилістичні різновиди. Щодо пов’язаного з класичним джазом поняття «традиційний джаз», то воно трактується за звичаєм значно ширше. Воно включає окремі форми архаїчного стилю, а іноді деякі значно пізніші за часом стилі – «не тільки чиказький, але й нью-йоркський, Канзас-Сіті, «ривайл» (відродження ранніх стилів у кінці 30-их років) і т. ін.

Повертаючись до терміну «класичний джаз», відзначимо, що зустрічаються спроби його індетифікації з поняттям «Old Time Jazz» (буквально - джаз минулого часу), «автентичний», «фольклорний». Ранні форми джазу іноді розглядаються (вважаються) як один із видів афро-американського народного мистецтва, до того ж виявляється, що на сьогоднішній день нема можливостей для чіткого відмежування таких фольклорних від професійних. Що стосується термінів «Old Time Jazz» і «автентичний джаз», то вони подаються все ж таки надто невизначеними. Прирівнювання один до одного понять «класичний» і «автентичний» здається не зовсім правомірним через те, що «автентичним» можна вважати так званий архаїчний джаз, який історично передував появі класичного.

Доволі вичерпне визначення класичного джазу: загальна назва джазових стилів, що розвиваються на основі архаїчного джазу. Класичний період датується приблизно 1890-1929 рр. Він закінчився з початком «свінгової ери». Зауважимо, що за одною з відомих нам класифікацій увесь період розвитку джазу до свінга позначений як «примітивний джаз», а свінг названий «класичним».

Розквіт класичного джазу – 1917р. (Новий Орлеан) і в друге у середині 20-их років (Чикаго). Прийнято відносити до класичного джазу такі його стильові форми: новоорлеанський стиль (представлений негритянським і креольським напрямками), новоорлеансько-чиказький стиль (що виник у Чикаго після 1917 року у зв’язку з переїздом сюди більшої частини ведучих негритянських джазменів Нового Орлеана), диксиленд (у його новоорлеанському й чиказькому різновиді), цілий ряд різновидів фортепіанного джазу (баррел-хауз, бугі-вугі і т. ін.), а також напрями джазу, що відносяться до цього ж періоду, і які виникли у деяких інших місцях Півдня і Середнього Заходу США. Класичний джаз разом із окремими архаїчними стильовими формами іноді позначається як «традиційний джаз».

Наведене визначення спеціально подається повністю. Саме на його основі далі буде простежений розвиток ранніх стилів джазу.

Важливо, що у розгорнутих формулюваннях міститься обов’язкове згадування архаїчного джазу як необхідної основи для появи і розвитку класичного. Додамо, що у першому з них вже починають складатися деякі найважливіші ознаки другого, виникають свого роду перехідні типи і форми джазової стилістики, які опиняються ніби на межі ранніх і пізніх явищ. Іноді їх ознаки перемішуються. Крім того, сам по собі архаїчний джаз цілком не зникає з художньої практики, не припиняє повністю свого існування з появою більш зрілих форм класичного джазу. Напроти, він ще декілька десятиріч, вже у 20ст., продовжував функціонувати, а ще пізніше, у зв’язку зі згаданою вище ретротенденцією до відродження найбільш ранніх стилів (як і класичний джаз), після відносно тривалого забуття знову стає актуальним. Деякі оркестри архаїчного джазу існують і в наші дні.

Тому картина зародження і розвитку стилістичних різновидів традиційного джазу була б неповна без урахування деяких особливостей архаїчного стилю. Саме на фоні останніх стають значно виразнішими ті нові риси, які характеризують класичний джаз. У зв’язку з тим спочатку ми ненадовго зупинимось на короткій характеристиці найбільш важливих ознак і властивостей архаїчного джазу і, перед усім, на його суто оркестрових формах.

Процес формування архаїчного джазу тісно пов’язаний з деякими соціальними умовами, у першу чергу із закінченням громадянської війни в США (1861-1865) і відміною рабства у деяких штатах. З сільських місцевостей негри почали перебиратися в міста, де життя ставало кращим. Сприятливі культурні умови, різноманітність національних традицій і жанрів місцевого мистецтва, також відіграли істотну роль у самостверджені та можливості творити музику негритянському народу.

Важливим стимулом було те, що після розпуску військових оркестрів на внутрішньому ринку продавалося за доступною ціною велика кількість духових і ударних музичних інструментів.Закономірно, що перші оркестри архаїчного джазу переважно були духовими. Вони створювалися за зразками військових «маршируючих оркестрів», та певною мірою креольних салонних оркестрів виконуючи в основному подібний репертуар (марші, регтайми, популярні мелодії, побутові пісні). Не можна не погодитися з думкою У.Сорджента, який вважав, що «архаїчний джаз» виник як імітація негрів європейської духової музики». /с. 225/

Іноді зустрічається тенденція доволі широкого трактування поняття «архаїчний джаз». (Archaic Jazz) – позначення найбільш старих, традиційних типів джазу, які функціонували в середині XIX століття, в східних штатах Америки. Архаїчний джаз був представлений, переважно музикою негритянських і креольських маршируючих оркестрів XIX ст. Період архаїчного джазу заклав основи для виникнення новоорлеанського класичного стилю. Недаремно представники джазової музики (Дж.Коллієр, М.Стернс, Ю.Панасьє та інші) вважають даний період передтечією джазу.

Треба підкреслити, що при виявленні тих чи інших явищ, пов’язаних з історичним розвитком джазу, ми обминаємо цілий ряд подробиць і деталей, які відносяться до галузі традиційного джазу, але які достатньою мірою відображені у багатьох роботах, в тому числі – українською мовою. Йдеться, наприклад, про конкретні оркестри і ансамблі, про виконавців, що входять до них, а також про іншу інформацію. Головна увага буде приділена стилістичним особливостям, аналізу засобів музичної мови, інструментарію, репертуару відповідно течіям, напрямкам традиційного джазу і близьким, спорідненим йому, художнім явищам музичного мистецтва, які ми розглядаємо. Звідси необхідність знайомства з існуючою літературою щодо цілого кола питань.

Знання основних термінів, можна почерпнути з ряду робіт.