Адміністрація школи:
1) директор школи;
2) заступник директора з навчально-виховної роботи – організовує і контролює процес навчання в школі, контролює виконання навчальних планів і програм, методичну роботу з учителями, складає розклад уроків, графіки факультативних і гурткових занять;
3) другий заступник директора з навчально-виховної роботи керую навчально-виховним процесом у початкових класах, відповідає за організацію методичної роботи їхніх учителів. Контролює роботу груп продовженого дня;
4) заступник директора з виховної роботи організовує позакласну виховну роботу, дозвілля учнів, організація художньої самодіяльності школи, туризму, проведення традиційних свят;
5) заступник директора з господарської частини відповідає за забезпечення шкільних приміщень і майна, за матеріальне забезпечення навчального процесу, санітарний стан школи, правильну організацію роботи обслуговуючого персоналу;
6) заступник директора школи з наукової роботи – аналізує процеси в системі освіти, реалізація інноваційний програм, розробляє методичну документи, розділи програми школи, які стосуються перспектив її розвитку;
7) завуч-координатор (заступник директора з комерційної діяльності) встановлює зв’язки із спонсорами, шефами, веде пошук джерел позабюджетного фінансування школи;
8) заступник директора із соціально-педагогічної реабілітації організовує, контролює роботу класів вирівнювання, займається питаннями педагогічної корекції, адаптації учнів і вчителів у навчально-виховному процесі школи.
3. Органи громадського самоврядування
1. Учнівський комітет школи (класу).
2. Профспілковий комітет забезпечує охорону праці, повідомляє про скорочення робочих місць (не менше, ніж за три місяці).
3. Методична рада сприяє розвитку та вдосконаленню методики навчально-виховного процесу, професійної майстерності і творчого зростання вчителів і вихователів.
4. Батьківський комітет школи (класу).
4. Основні принципи освіти (за Законом України “Про освіту”, 1996 р.):
– доступність освіти для кожного громадянина;
– рівність умов кожної людини для реалізації її здібностей, талантів;
– гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
– зв’язок освіти із світовою та національною історією, культурою;
– незалежність освіти від політичних партій, релігійних організацій;
– науковий, світський характер освіти;
– інтеграція з наукою і виробництвом;
– взаємозв’язок з освітою інших країн;
– гнучкість системи освіти;
– безперервність і різноманітність освіти;
– поєднання державного управління і громадянського самоврядування в освіті.
В основі всієї системи виховання в Україні лежить національна ідея. У Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття) зазначається: “Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування в молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури”. Даний документ виділяє пріоритетні напрями реформування виховання: формування національної свідомості, любов до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості; виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності; залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення; включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання; формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей; статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей у сім'ї; розвиток внутрішньої свободи, здатності до здійснення безпосередньої педагогічної діяльності, для надання їй конкретності виникає необхідність у формуванні більш часткових робочих цілей, пов’язаних із вирішенням конкретних виховних завдань на кожному етапі формування особистості.
У цілісному педагогічному процесі завжди присутні особисті цілі учня, якими визначаються мотиви учіння та поведінки, мотиви самоосвіти або самовиховання. Для вчителя важливим завданням є формування правильних мотивів учіння та поведінки, самоосвіти і самовиховання.
Мета виховання завжди об’єктивно відображає вимоги суспільства до людини. Ці вимоги у свою чергу визначаються рівнем розвитку суспільства, характером виробничих відносин, тому мета виховання може змінюватися на різних етапах історичного розвитку суспільства, в різні історичні часи виховання мало різний характер, різними були його зміст і спрямованість. Із розвитком суспільства виникають уявлення про ідеальну людину і поступово формується в суспільній свідомості педагогічний ідеал гармонійно розвиненої особистості. В античні часи педагогічний ідеал включав гармонійний розвиток як фізичний, так і духовний, але без трудової діяльності. У середні віки як мета виховання пропагувався аскетизм. Для епохи Відродження характерним є гуманізм, пошук нових шляхів формування гармонійно розвиненої особистості, визнання значущості, активності людини. У цей період провідне значення надається розумовому, моральному та релігійному вихованню. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. формується концепція “вільного виховання”. Паралельно виникає ідея всебічно гармонійно розвиненої особистості. Вона розглядалася з трьох пріоритетів:
– виробництво;
– політика;
– культура.
Згідно з поглядами Керичука О.В., формування “всебічний розвиток дітей і молоді”, охорони та зміцнення їх здоров’я; виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості; формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації; формування в дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.