3.3 Роль виховання у розвитку особистості

На відміну від стихійних соціальних впливів на особистість, виховання - це спеціально організований суспільний процес, спрямований на розвиток у неї певних цінностей, потреб, рис характеру, знань, умінь, навичок і здібностей. Будучи цілеспрямованим фактором розвитку особистості, виховання повинно враховувати вплив спадковості та стихійного середовища.

Ефективність виховного впливу полягає в його цілеспрямова­ності, систематичності, кваліфікованому керівництві. Виховання підпорядковує розвиток людини певній меті. Цілеспрямований і систематичний вплив педагогів приводить до формування заздалегідь запроектованих якостей особистості, які інакше не виникли б. Одне з найважливіших завдань виховання - розвиток індивідуальних особливостей людини, її здібностей, нахилів та обдарувань.

Роль виховання у розвитку особистості оцінюється по-різному, причому діапазон думок досить широкий від тверджень про його повну неспроможність і безсилість( при несприятливій спадковості і поганому впливові середовища) до визнання його єдиним засобом зміни людської природи. Істина, як звичайно знаходиться між крайнощами. Для порівняння наведемо декілька думок про значення виховання у розвитку особистості: «Виховання може все» (К.А.Гельвецій); «Виховання може зробити багато що, але воно не всесильне. За допомогою щеплень можна змусити дику яблуню давати садові яблука, але ніяке мистецтво садівника не в змозі примусити її родити жолуді» (В.Г.Бєлінський); «Від усякого виховання, друже мій, рятуйся на всіх вітрилах» (Вольтер); «Виховання означає насильство, придушення дитини, що ґрунтується на страхові й підпорядкуванні чужим нормативним уявлен­ням. Це спосіб маніпуляції, який передбачає, що дорослий краще знає, що «насправді» потрібно дитині, що їй корисно, а що ні» (Г. Фон Шенебек).

Аналіз різних підходів до розуміння сутності виховання та його ролі в розвитку особистості дає підстави виділити дві основні концепції виховання: технократичну і натуралістичну.

У технократичній концепції виховання розглядається як ціле­спрямоване формування вихователем дитини відповідно до сво­го задуму, як різновид продуктивної діяльності, спрямованої на перетворення, «обробку» об'єкта праці. Вихователь при цьому стає подібним до скульптора, який за допомогою певних методів і засобів з необробленої брили творить досконалий образ, зазда­легідь сформований у його уяві. Вихованець розглядається як пасивний матеріал, з якого можна «ліпити» все, що завгодно. В історичному аспекті технократична концепція виховання бере початок у поглядах Дж.Локка, який вважав, що в людей немає ні­яких вроджених ідей і їхня поведінка, думки та почуття форму­ються під впливом зовнішнього середовища. Пізніше цей напря­мок розвивали представники біхевіористичної концепції вихован­ня (Дж.Уотсон, Б.Скінер).

Натуралістична концепція стверджує, що дитина розвиваєть­ся спонтанно, сама по собі, як органічно зростає рослина. Виховання в цьому випадку трактується як догляд, сприяння, а вихователь нагадує садівника, який турботливо і обережно допомагає розвиткові, що природно відбувається сам по собі. Основи натуралістичної концепції були закладені в теорії природного виховання Ж.-Ж.Руссо. Далі її розвивали романтики і реформатори педагогіки, прихильники теорії вільного виховання (Л.Толстой, К.Вентцель), педоцентристи (Дж.Дьюі, С.Френе), представники гуманістичної психології (А.Маслоу, К.Роджерс).

Усі педагогічні теорії тією чи іншою мірою тяжіють до одного з двох підходів. «Вся історія педагогічної думки, - писав Дж. Дьюі, - позначена боротьбою двох ідей: ідеї про те, що виховання - це розвиток, який відбувається зсередини, що воно ґрунтується на природних задатках, та ідеї про те, що виховання - це формування, яке йде ззовні і являє собою подолання природних нахилів, заміну їх набутими під зовнішнім тиском навичками».

Обидві концепції відображають істотні аспекти виховання, але кожна окремо є однобічною. У технократичній перебільшуються можливості виховання, ігнорується активність вихованця, його спадкові особливості, задатки, психологічні закономірності розвитку. В свою чергу натуралістичний підхід недооцінює важливість технологічного аспекту виховання, як цілеспрямованої діяльності педагога.

Однозначно неможливо визначити, який з двох підходів ефективніший. Кожен з них внутрішньо цілісний і послідовний і за певних обставин може виявитися продуктивним. Періодично одна з концепцій виходить на перший план і стає домінуючою в педагогічній свідомості.