Тема 4: Розвиток, соціалізація і виховання особистості

1. Поняття про особистість

2. Структура особистост

3. Розвиток та формування особистості Фактори розвитку особистості

3. 1. Роль спадковості в розвитку особистості

3.2. Становлення особистості в процесі соціалізації

3.3 Роль виховання у розвитку особистості

3.4. Роль активності в розвитку особистості

1. Поняття про особистість

Людина – складний феномен. З одного боку – це біологічна істота, що характеризується свідомістю, володіє мовою, здатністю трудитися, пізнавати навколишній світ, активно змінювати й перетворювати його. З іншого боку – це суспільна істота, яка вступає в соціальні відносини з іншими людьми.

Індивід – це окремий представник людського роду без урахування його біологічних і соціальних якостей.

За сучасною класифікацією людей індивід займає проміжне становище (людина, індивід, особистість, індивідуальність). Це поняття, не будучи ще суто соціальним, все-таки містить у собі більше соціальних особистостей, ніж ним володіє біологічна сутність. Індивід є суспільно-історичним утворенням, здатним діяти усвідомлено. Характеристика його передбачає сукупність природних задатків, набутих знань, соціального досвіду, які виявляються в поведінці та діяльності.

У дитини, як і в дорослої людини, співіснують біологічні й соціальні якості, що характеризують її як біологічну істоту.

Біологічні якості – усе те, що охоплюється поняттям “організм”. Вивчається дитячою фізіологією, яка виявляє причинні зв’язки між функціями організму в період його росту.

Розвиток біологічних задатків створює основи для подальшого психологічного розвитку. Процес біологічного дозрівання проявляється у вікових етапах розвитку та поведінки людини і поєднанні значної кількості набутих соціальних властивостей і якостей.

Біологічний розвиток тісно пов’язаний з виявом якостей та особливостей, які не належать до біологічної природи людини. Так, з 1,5-місячного віку дитина починає усміхатися, коли бачить інших людей, потім поступово вчиться розмовляти, набуває навичок поводження з різними предметами. Згодом вона починає засвоювати знання, моральні норми та правила. Характерно, що мова, навички, звички, поведінка в дітей, які живуть у різних соціальних та побутових умовах, відрізняються. Це свідчить про те, що риси і якості людей не програмуються біологічно, а формуються в процесі життя, характеризуючи її соціальний розвиток.

Соціальною істотою людина стає в процесі формування особистості дитини як майбутнього члена суспільства. Відбувається цей процес паралельно з біологічним розвитком людини. Наприклад, у 7–8-річному віці соціальною якістю більшості дітей є рефлексія – самооцінювання вчинків та дій. У 13–14 років у зв’язку з фізичним розвитком і статевим дозріванням виникає основна соціальна якість підліткового віку – почуття дорослості, а звідси й криза віку – неслухняність, так звана “автономна” моральність, відрив від батьків, прагнення проводити час серед однолітків.

Поняття особистість означає суспільну сутність людини і включає сукупність вироблених нею в праці соціальних властивостей і якостей.

Особистість — це соціальний індивід, який формується в результаті засвоєння людиною суспільних форм свідомості і поведінки. Тобто особистість формується під впливом життя в суспільстві, виховання, спілкування, взаємодії.

Основними ознаками особистості є розумність, відповідальність, свобода, власна гідність, свідоме управління власною поведінкою і діяльністю, суспільна активність, міцність поглядів і переконань, творчість.

Індивідуальність – це несхожість, своєрідність, відмінність від інших людей, яка надає кожній людині неповторності та самобутності. Отже, особистість – це цілісна індивідуальність.

Головне завдання, яке стоїть перед педагогічною наукою і практикою, - це пошук ефективних шляхів впливу на розвиток особистості. Віднайти ці шляхи без знання самої особистості практично неможливо. Будь-яка педагогічна дія має спиратися на знання психології людини. Тому, розглядаючи питання розвитку особистості, ми, звичайно ж, будемо враховувати знання тих наук, предметом вивчення яких є людина.

Психологія, будучи найбільш тісно пов'язаною з педагогікою, серед психологічних властивостей особистості виділяє три найважливіші характеристики.

Властивість особистості – це спрямованість, яка проявляється в динаміці розвитку людини як суспільної істоти в головних тенденціях її поведінки.

По-перше, це - стійкість її властивостей. Попри пластичність, мінливість психічних проявів особистості їй властива відносна сталість психічного складу, що дозволяє передбачати її поведінку з тих чи інших обставин.

По-друге. це - єдність особистості як тісний зв'язок і взаємозалежність її психічних процесів, якостей і властивостей. Особистість - єдине ціле, кожна її риса нерозривно зв'язана з іншими якостями і набуває певного значення у взаємозв'язку з ними. Наприклад, наполегливість має позитивне значення тільки в поєднанні з високими моральними якостями. Зовсім іншого змісту і набуває ця риса у взаємозв'язку з егоїстичними потребами, із прагненням домогтися особистого благополуччя, не зважаючи на Інтереси інших людей.

По-третє, це - активність особистості, що виявляється в різноманітній діяльності, спрямованій на зміну, перетворення навколишнього світу, а також власних якостей (самовиховання).

Компоненти спрямованості особистості: світогляд (тобто сукупність переконань), мотиви поведінки (причини, які спонукають людину до тих чи інших вчинків), потреби, почуття, інтереси, ідеали, темперамент, здібності, характер.

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу її психічних процесів.

Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяльність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось. За змістом інтереси можуть бути матеріальними або духовними, суспільними або індивідуальними. В інтересах особистості закорінені її конкретні потреби.

Потреба — необхідність у чомусь, яка задовольняється переважно завдяки трудовій діяльності, у процесі якої створюються необхідні людині предмети.

У процесі реалізації інтересів, потреб розвиваються схильності особистості. Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю.