3. Господарство Стародавньої Греції.

З І тис. до н. е. до першої половини І тис. н.е. виникає нова господарська культура, в якій рабство було більш різноманітним та продуктивним, використовувалось у всіх галузях господарства, і тому відіграло важливу роль в економічному піднесенні стародавніх Греції та Риму. В світовій історії цей період отримав назву античного ( лат. antiguus - давній) рабства.

Розвитку господарства Стародавньої Греції значною мірою сприяли наступні фактори: вигідне географічне розташування, близькість відомих торговельних шляхів, гориста місцевість, наявність бухт, островів, заток, м”який теплий клімат, родючі землі, значна кількість корисних копалин (залізо, мідь, бронза, мармур).

Ці та інші чинники зумовили виникнення полісів (місто - держава), переважаючий розвиток ремесла і торгівлі, мореплавства, високу товарність та регіональну спеціалізацію сільського господарства, широке застосування грошового обігу, лихварських (в спеціалізованих магазинах - трапезах) та банківських операцій, появу торгового капіталу, купців.

Основними галузями господарства були 1) землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, виноград та маслини (виноробство та виробництво олії), садівництво, городництво, бджільництво; 2) скотарство (невелика рогата худоба, кози, овці, осли); 3) ремесло (високий рівень розвитку, кількість - більше 100): гончарство (виготовлення амфор та пифосів), ковальство, виробництво міді, пізніше – бронзи та заліза, ткацтво, прядіння, виготовлення зброї, кераміки, рибальство, кораблебудування (характеризувалось значними успіхами - будувалися плаваючі фортеці в п'ять-сім поверхів з екіпажем до 1000 чоловік, торгові судна вантажопідйомністю до 1000 тонн, спроможні перевозити до 500 пасажирів.), будівництво, архітектура, малярство. Існували великі майстерні - ергастерії; 4) торгівля (переважно зовнішня, здійснювалась із Центральною та Західною Європою).

Щодо полісів у Стародавній Греції слід зазначити наступне. Це – рабовласницьке місто-держава, повноправними громадянами якої були члени общин, кожний з яких мав право на земельну власність та політичні права. В основі полісу лежала антична форма власності та ідея автаркії (само забезпеченості). Центром такого полісу було місто, оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови. У разі війни все населення знаходило притулок у місті. Там проходили народні збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Орна земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Серед вільних були багаті, менш заможні та зовсім бідні.

У Стародавній Греції існували наступні типи полісів: 1) аграрні, в яких спостерігалась абсолютна перевага сільського господарства, слабкий розвиток торгівлі та ремесел, товарно-грошових відносин, велика частка праці залежних робітників, олігархічний устрій (Спарта, міста Фесалії, Бестії) та 2) торгово-ремісничі із значною часткою ремесла і торгівлі, товарно-грошових відносин, залученням рабської праці до виробництва, демократичним устроєм (Афіни, Корінф, Мілет, Сіракузи).

В давньогрецьких полісах між аристократією і сільським населенням (демосом) точилася боротьба. У багатьох полісах (Фесалії, Беотії, частині Пелопоннесу) земельній аристократії вдалося перетворити селян на рабів і примусити працювати на себе. А в деяких у нелегкій боротьбі з родовою аристократією перемогло демократичне управління. Найяскравішим прикладом такого полісу стала Афінська рабовласницька держава. До VIII ст. до н. е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. За умов позики зерна чи худоби брали величезний процент, при несплаті якого селяни потрапляли в боргове рабство. Крім селян від сваволі аристократів страждали купці та ремісники - багаті, але зовсім безправні греки. В Афінах відбувалися складні суспільні протиріччя, що певною мірою було подолано васлідок проведення реформи Солона (595 p. до н. е.), за якою анулювалися селянські борги, заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, які були продані, викуповували. Певні пільги отримали купці і ремісники, що сприяло розвитку ремесла і торгівлі. За цими реформами сина звільняли від утримання престарілого батька, якщо останній не навчив його жодному ремеслу. Було покладено край безоглядній спекуляції аристократії земельними ділянками, обмежено їхні розміри. Заборона вивезення зерна також підривала економічну могутність аристократів. Таким чином, поліси у Стародавній Греції відображали особливості її економічного життя та протиріччя існуючого суспільного ладу.

Також характерною рисою господарського життя Стародавньої Греції у VIII—VI ст. до н. е. була колонізація. Її основні причини полягали в наступному: збільшення населення та недостатність земель, пошук нових джерел сировини та ринків збуту продукції, контроль за торговими шляхами, політична боротьба. Таким чином утворилися колонії на островах архіпелагу в Егейському морі, на південному узбережжі Італії, в Сицилії, Північній Африці, на берегах Мармурового та Чорного морів. Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ремісничі вироби, з варварських країн – продукція землеробства, скотарства, раби.

РЕЗЮМЕ: Господарство Стародавньої Греції за своїм характером було класичним, рабовласницьким. В усіх галузях економічної системи застосовувалась ручна праця рабів.

Оскільки примусова праця рабів позбавлена економічного інтересу і тому була малопродуктивною, така форма господарювання згодом вичерпало свої можливості.. Рабу не можна було доручити якісь більш складні знаряддя праці. Аналіз ефективності рабської праці є цікавим. З одного боку, два або три раби могли забезпечити своєю працею скромний достаток сім'ї з 4-7 чоловік, що володіли 30 югерами землі, а 20-30 рабів були спроможні обробити поле в 500 югерів і вести господарство аристократичної сім'ї з 7-15 чоловік. Але, з іншого боку, раби потребували постійного нагляду, „людського” ставлення, стимулювання й інших заохочень, головним із який було звільнення. У іншому випадку вони виробляли продукту менше, ніж споживали самі, псували знаряддя праці і повставали. Все це породило тенденції до заміни рабоволодіння іншими методами організації праці, тому що неухильний розвиток продуктивних сил давньогрецького суспільства вимагав адекватного прогресу в сфері виробничих відносин.