організацію технічної та інформаційної підтримки користувачів автоматизованої системи, зокрема, за допомогою відкритих веб-ресурсів, відповідного телефонного інформаційного центру тощо.

У свою чергу, суди забезпечують:

• своєчасне введення до автоматизованої системи достовірних даних;

• контроль за своєчасним введенням до автоматизованої системи достовірних даних;

• своєчасне надання (позбавлення) права доступу до автоматизованої системи її користувачам;

• забезпечення захисту інформації автоматизованої системи в суді;

• інформування адміністратора автоматизованої системи та ДСА України про проблеми, що виникають під час використання автоматизованої системи.

Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду визна­чається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду. Відповідне Положення було затверджено Радою суддів України за погодженням з ДСА України (наказ ДСА від 26.11.2010 № 188, Рішення Ради суддів України від 26.11.2010 № 30) і введене в дію з 1 січня 2011 р. Це Положення визначає:

• порядок роботи в автоматизованій системі;

• реєстрацію вхідної і вихідної кореспонденції та етапи її руху;

• автоматичний розподіл судових справ;

• передачу судових справ для подальшого розгляду суддею (колегією суддів), надан­ня інформації щодо судової справи, видачу копій судових рішень, виконавчих докумен­тів, формування звітності та передачу судових справ до електронного архіву суду.

§ 2. Сторона обвинувачення

Стаття 36

Прокурор

1. Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Ко­дексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, служ­бові та інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуаль­ні рішення прокурора.

2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим роз­слідуванням, уповноважений:

   1. починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

   2. мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;

   3. доручати органу досудового розслідування проведення досудового роз­слідування;

   4. доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встанов­лений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшуко- вих) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (роз­шукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;

   5. доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (роз- шукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

   6. призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

   7. скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих;

   8. ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його від­воду, або у випадку неефективного досудового розслідування;

   9. приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

   10. погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених ним Кодексом, чи само­стійно подавати слідчому судді такі клопотання;

   11. повідомляти особі про підозру;

   12. пред'являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом;

   13. затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, кло­потань про застосування примусових заходів медичного або виховного характе­ру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;

   14. звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосуван­ня примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

   15. підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтри­мання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обви­нувачення у порядку, встановленому цим Кодексом;

   16. погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну пра­вову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертати­ся з таким клопотанням в порядку, встановленому цим Кодексом;

   17. доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність про­ведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об'єктивність роз­слідування у перейнятому кримінальному провадженні;

   18. перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необгрун­товані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України;

   19. доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затри­мання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, ви­конання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за за­питом компетентного органу іноземної держави;

   20. оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;

   21. здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. Участь прокурора в суді є обов'язковою, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

4. Право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України чи за нововиявленими обставинами мають також незалежно від їх участі в судовому провадженні службові особи органів прокуратури вищого рівня: Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники.

Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступ­ники мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної чи каса­ційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обста­винами, внесених ними або прокурорами нижчого рівня.

У судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи каса­ційному порядку, Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами можуть брати участь службові особи органів прокуратури вищого рівня.

5. Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них про­курори своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення до- судового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому ор­гану досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

6. Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізова­ні прокурори, їх перші заступники і заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати неза­конні та необгрунтовані постанови слідчих та підпорядкованих прокурорів у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею 219 цього Кодексу. Про ска­сування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержан­ням законів під час проведення відповідного досудового розслідування.

1. Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. З КПК та ст. 56 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор - Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального про­курора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

У частині 1 цієї статті містяться принципи самостійності і заборони втручання у процесуальну діяльність прокурора осіб, що не мають на те законних повноважень.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про прокуратуру» втручання органів державної влади й органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокура­тури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити вико­нанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.

Коментована стаття встановлює обов'язок для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та інших фізичних осіб виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора. У статті 8 ЗУ «Про прокуратуру» закріплено, що законні вимоги прокурора є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені проку­рором строки.

Щодо визначення поняття «процесуальні рішення» див. коментар до ст. 110 КПК.

2. Частиною 2 ст. 36 КПК визначаються повноваження прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Процесуальне керівництво прокурора — організація процесу досудового розслі­дування, визначення напрямів розслідування, координація процесуальних дій, спри­яння створенню умов для нормального функціонування слідчих, забезпечення до­держання у процесі розслідування вимог законів України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. З КПК досудове розслідування - стадія кримінального про­вадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне право­порушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або на­правленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Під час кримінального провадження прокурор уповноважений:

• починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК (див. коментар до ст. 214 КПК);

• мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосу­ються досудового розслідування (про матеріали, документи та інші відомості, що стосуються досудового розслідування, див. коментар до статей 84, 99 КПК);

• доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідуван­ня. Органи досудового розслідування визначені у ст. 38 КПК; статус керівника таких органів - у ст. 39 КПК; повноваження слідчого органу досудового розслідування - у ст. 40 КПК. Підслідність органів досудового розслідування встановлено ст. 216 КПК (див. коментар до статей 38^Л10, 216 КПК);

• доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановле­ний прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом (див. коментар до глав 20-21 КПК).

Письмове доручення прокурора - це процесуальний акт, який скеровує хід роз­слідування і його результати. Кожне доручення прокурора, яких би питань воно не стосувалося, має бути законним та обґрунтованим. За загальним правилом доручення прокурора органам досудового розслідування, надані у порядку, передбаченому за­коном, є для цих органів обов'язковими. Перелік слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій та підстави їх проведення містяться в главах 20,21,43 КПК;

• доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшуко- вих) дій відповідним оперативним підрозділам (див. коментар до ст. 41 КПК);

• призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом. При цьому про­курор може залучати спеціалістів (див. коментар до ст. 71 КПК);

• скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих. Прокурор може самостійно скасувати рішення, яке передбачене п. З ч. 1 ст. 303 КПК і оскаржується в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 284 цього Кодексу, що тягне за собою закриття про­вадження за скаргою.

Частиною 5 ст. 284 КПК передбачено, що копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Про­курор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв'язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з мо­менту отримання заявником, потерпілим копії постанови.

У частині 2 ст. 305 КПК зазначено, що слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені пп. 1,2, 5 і 6 ч. 1 ст. 303 цього Кодексу, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою;

• ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про від­сторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншо­го слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування.

Правовий статус керівника органу досудового розслідування визначений у п. 8 ч. 1 ст. З та ст. 39 КПК. Він зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокуро­ра, які подаються у письмовій формі. їх невиконання тягне за собою передбачену законом відповідальність;

• приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового роз­слідування за наявності підстав, передбачених КПК (див. коментар до статей 219,284,

294 КПК);

• погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання (див. коментар до глав 20-21 КПК);

• повідомляти особі про підозру (див. коментар до статей 276-279 КПК). Так, від­повідно до ст. 278 КПК прокурор або слідчий зобов'язані вручити особі письмове повідомлення про підозру у день його складення, а затриманій особі - не пізніше 24 годин з моменту її затримання. Крім того, в окремих випадках, а саме щодо осіб, до яких застосовується окремий порядок кримінального провадження (ст. 480 КПК), письмове повідомлення про підозру здійснюється виключно прокурором (див. комен­тар до ст. 481 КПК);

• пред'являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізич­ний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздат­ність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому КПК та'законом (див. коментар до ст. 128 КПК);

• затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, само­стійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання (див. коментар до статей 291-292 КПК);

• звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування при­мусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Перед складанням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру за умови, що слідчий визнає зібрані під час досудового розслідування докази достатніми, прокурор або слідчий за його до­рученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному пред­ставнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Крім того, до складання обвинувального акта сторона захисту за запитом прокурора зобов'язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони перебувають у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як до­кази у суді.

Обвинувальний акт, складений слідчим, затверджується прокурором. Якщо про­курор не згоден з актом, який було складено слідчим, він складає новий обвинуваль­ний акт. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. Обвинувальний акт, клопо­тання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру мають відповідати вимогам ст. 291 КПК.

Разом з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусо­вих заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор повинен під роз­писку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрю- ваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (див. коментар до статей 290-293 КПК);

- підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК.

Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні до­казів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання обвинуваченому.

Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути до­даткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримі­нального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, прокурор має право змінити обвинувачення. При цьому після виконання вимог ст. 341 КПК він складає обвинувальний акт, у якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обви­нуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним пред­ставникам. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального прова­дження.

Якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає від­повідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов'язаний роз'яснити потерпілому його право під­тримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Суд роз'яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скоро­чений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжу­ється (див. коментар до статей 337-341 КПК).

Якщо отримано відомості про можливе вчинення обвинуваченим іншого кримі­нального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалося і яке тісно пов'язане з первісним, та їх окремий розгляд неможливий, то прокурор після вико­нання вимог ст. 341 КПК має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвину­ваченням.

У разі задоволення такого клопотання прокурора суд зобов'язаний відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту від додаткового обвинувачення та виконання прокурором вимог, передбачених статтями 276-278, 290-293 КПК, але не більше ніж на чотирнадцять днів. Строк відкладення судового розгляду може бути продовжений судом за клопотанням сторони захисту у випадку, якщо обсяг або складність нового обвинувачення вимагають більше часу для під­готовки до захисту.

Після закінчення встановленого судом строку судове провадження повинно бути розпочате з підготовчого судового засідання. Нове дослідження доказів, які вже були досліджені судом до висунення додаткового обвинувачення, здійсню­ється тільки у разі визнання судом такої необхідності (див. коментар до ст. 339 КПК);

• погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням у порядку, встановленому КПК (див. коментар до статей 548, 551, 600 КПК);

• доручати органу Досудового розслідування виконання запиту (доручення) ком­петентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або пере­йняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об'єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні (див. коментар до статей 554, 598 КПК);

• перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповід­ному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необгрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана BP України, чи законам України. Клопотання про видачу особи в Україну готує слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, з дотриманням вимог, передбачених КПК та відповідними між­народними договорами України. Форма, зміст клопотання та додатки до нього передбачені ст. 575 КПК;

• доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окре­мих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави.

Процесуальний порядок оформлення та подання запитів регулюється статтями 573-575 КПК, у яких, зокрема, зазначається, що запит має містити назву органу, що звертається з проханням, предмет і причину прохання; відомості про особу та її гро­мадянство (якщо це можливо); прізвище й адресу особи; інформацію про обставини вчинення злочину чи проступку та їх кваліфікацію; дані про причетних осіб і їх про­цесуальний статус; чіткий перелік слідчих та інших процесуальних дій, які належить провести, з обґрунтуванням зв'язку між необхідною допомогою та предметом роз­слідування у кримінальному провадженні;

• оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом. Пункт 20 ч. 2 ст. 36 КПК передбачає право на оскарження прокурором судових рішень в апеля­ційному, касаційному порядку, право подавати заяви про перегляд судових рішень, які набрали законної сили ВСУ та перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (статті 393, 425, 446, 460 КПК).

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені прокурором судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили.

Подача апеляційної скарги прокурором є підставою для відкриття апеляційного провадження.

Обов'язок подати апеляційну скаргу покладено законом на прокурора, який здійснює повноваження від початку до завершення кримінального провадження. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повно­важення прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної при­чини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повноважен­ня прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповідного органу прокуратури.

Статтею 37 ЗУ «Про прокуратуру» встановлено, що право внесення апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення ВСУ на судові рішення у кримінальних справах надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генераль­ному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх першим заступникам і заступникам.

Касаційна окарга вноситься прокурором до ВССУ на вироки та ухвали про за­стосування або відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також на судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції (див. коментар до статей 424, 425 КПК).

Право на подання апеляційної чи касаційної скарги мають незалежно від їх учас­ті в судовому провадженні службові особи органів прокуратури вищого рівня: Гене­ральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори та їх заступники;

- здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.

3. Участь прокурора в суді є обов'язковою крім випадків, передбачених КПК (див. п. 4 ч. З ст. 56, ч. 2 ст. 34 КПК). Зокрема, якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред'явлене особі обвинувачення не підтверджу­ється, він після виконання вимог ст. 341 КПК повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка до­лучається до матеріалів кримінального провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним пред­ставникам.

У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді голо­вуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді.

Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головую­чий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.

Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, має всі права сторони обвинувачення під час судового розгляду.

У випадку, передбаченому ч. З ст. 340 КПК, кримінальне провадження за відпо­відним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення.

Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у вста­новленому КПК порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом в інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинува­чення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвину­ваченням (див. коментар до ст. 340 КПК).

4. Частиною 4 коментованої статті встановлено вичерпний перелік осіб, які мають право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішен­ня ВСУ, чи за нововиявленими обставинами. Такими особами є: прокурори, які брали участь у судовому провадженні та незалежно від участі службові особи органів про­куратури вищого рівня, а саме: Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники.

Відмова прокурора від апеляційної чи касаційної скарги вноситься до закінчен­ня апеляційного чи касаційного розгляду, а заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами — до початку судового розгляду. Крім того, до по­чатку розгляду справи прокурор, який подав апеляційну чи касаційну скаргу, має право змінити та/або доповнити її (див. коментар до статей 403, 432, 465 КПК).

Змінити, доповнити, відмовитися від апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд су­дового рішення ВСУ має право прокурор, який їх вніс, або прокурор вищого рівня, його перший заступник чи заступник.

У судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, ВСУ або за нововиявленими обставинами можуть брати участь службові особи органів прокуратури вищого рівня, зокрема Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і при­рівняні до них прокурори, їх заступники.

4. Доручення на проведення досудового розслідування будь-якого кримінально­го правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчо­му підрозділу вищого рівня в межах одного органу надається Генеральним проку­рором України, його заступником, прокурорами Автономної Республіки Крим, об­ластей, міст Києва та Севастополя і прирівняними до них прокурорами у разі неефек­тивного досудового розслідування. При цьому прокурор виносить відповідну вмо­тивовану постанову, направляє її безпосередньо іншому органу досудового розслі­дування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, для здійснення повного, всебічного, неупередженого розслідування будь-якого кримі­нального правопорушення.

У постанові прокурора наводяться обставини кримінального провадження в об­сязі, необхідному для найбільш повного виконання досудового розслідування. До постанови додаються також документи (або їхні копії), які можуть бути потрібні слідчому під час проведення досудового розслідування.

Доручення органу досудового розслідування є обов'язковим для виконання у ви­значені процесуальні строки (див. коментар до статей 114, 115 КПК).

При цьому в розумінні ч. 5 ст. 36 КПК не може бути предметом такого доручення виконання окремих слідчих дій органом досудового розслідування чи отримання різного роду довідок - про судимість, про час роботи підозрюваного у тій чи іншій організації, установі, на підприємстві, розмір заробітної плати, довідки про психічний стан здоров'я, а також копій вироків тощо. Такі запити повинні направлятись до від­повідних установ органом досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування.

6. Частина 6 коментованої статті передбачає вичерпний перелік прокурорів, наді­лених правом при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих та підпорядкованих прокурорів. До таких осіб КПК віднесено: Генерального проку­рора України, першого заступника, заступників Генерального прокурора України, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, про­курорів міст і районів, районів у містах, міжрайонних та спеціалізованих прокурорів, їх перших заступників і заступників. Крім того, встановлюються строки скасування таких постанов (див. коментар до ст. 219 КПК).

Про скасування постанови повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за до­держанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування. Від­повідні повноваження прокурора визначені розподілом обов'язків, який закріплює здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням.

Призначення та заміна прокурора

1. Прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу про­куратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

2. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному прова­дженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених частинами четвертою та п'ятою статті 36, частиною третьою статті 313, частиною другою статті 341 цього Кодексу та частиною третьою цієї статті.

3. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повно­важення прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповід­ного органу прокуратури. У виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені керівником органу прокуратури на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування.

1. Частина 1 ст. 37 КПК встановлює порядок визначення прокурора, який здійсню­ватиме повноваження, передбачені ст. 36 КПК, у конкретному кримінальному про­вадженні.

Суб'єктом, до компетенції якого входить визначення прокурора у конкретному кримінальному провадженні, є керівник відповідної прокуратури. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. З КПК керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор України, про­курор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, міжрайонний прокурор, прокурор міста, району, прирівняні до них прокурори та їх заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Крім того, для вирішення питання, кого вважати керівником прокуратури, слід керуватися положеннями чинного законодавства про прокуратуру. У статті 13 ЗУ «Про прокуратуру» закріплено, що систему органів прокуратури становлять: Гене­ральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, район­ні в містах. За потреби Генеральний прокурор України може створювати спеціалі­зовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних про­куратур.

Згідно зі ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру» прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.

При застосуванні коментованої статті слід також враховувати, що особи, призна­чені у встановленому законом порядку виконувачами обов'язків керівників відповід­ної прокуратури, повною мірою користуються повноваженнями щодо призначення прокурора у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 214 КПК досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Процедура таких процесуальних заходів деталізована у Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвер­дженому Генеральним прокурором України 17 серпня 2012 р.

З огляду на положення ст. 214 КПК відомості до ЄРДР можуть бути внесені або слідчим, або прокурором. При цьому слідчий зобов'язаний невідкладно у письмовій формі повідомити прокурора про початок досудового розслідування, підставу почат­ку досудового розслідування та інші відомості, передбачені ч. 5 ст. 214 КПК.

Якщо ж відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені прокурором, він зобов'язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування (детальніше про порядок початку досудового розслідування див. коментар до ст. 214 КПК).

Отже, прокурор у конкретному кримінальному провадженні може визначатися керівником прокуратури:

а) при безпосередньому внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР працівниками прокуратури;

б) при надходженні до прокуратури письмового повідомлення слідчого про по­чаток досудового розслідування та його підставу.

При визначенні форми реалізації рішення керівника прокуратури щодо призна­чення прокурора слід керуватися положеннями ст. 110 КПК.

Відповідно до цієї статті процесуальними рішеннями є всі рішення органів до- судового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Важливим процесуальним рішенням є призначення прокурора у кримінальному провадженні, тому положення ст. 110 стосуються і його. Згідно з ч. З ст. 110 КПК рішення прокурора приймається у формі постанови. При цьому постанова виноситься у випадках, передбачених КПК, а також, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (детальніше про форму рішен­ня прокурора див. коментар до ст. 110 КПК).

Стаття 37 не містить положень щодо обов'язкового винесення постанови. Однак її тлумачення у взаємозв'язку із статтями 214, 110 КПК дає змогу стверджувати, що винесення таких постанов слід визнати доцільним. Зокрема, якщо відомості про кри­мінальне правопорушення до ЄРДР вносяться прокурором, керівник прокуратури зобов'язаний невідкладно винести постанову про передачу матеріалів кримінального провадження за підслідністю до органу досудового розслідування та доручити про­ведення досудового розслідування. У цій постанові повинно бути відображено і рі­шення керівника прокуратури щодо призначення відповідного прокурора. У другому випадку при надходженні до прокуратури письмового повідомлення слідчого про початок досудового розслідування та його підставу керівник прокуратури також не­відкладно має прийняти рішення про призначення прокурора та негайно надіслати відповідну постанову до органу досудового розслідування.

Частина 1 ст. 37 передбачає також можливість призначення групи прокурорів для здійснення повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні. Винесення відповідної постанови в цьому випадку також є обов'язковим. При цьому в ній обов'язково мають відображатися: підстави такого рішення, дані про склад гру­пи прокурорів та старшого прокурора такої групи. Підставами доручення здійснення нагляду у кримінальному провадженні групі прокурорів можуть бути: складність кримінального провадження; багатоепізодність кримінального правопорушення (пра­вопорушень); провадження досудового розслідування стосовно кількох осіб тощо.

2. Диспозиція цієї норми кримінального процесуального закону є відсилочною, тим самим вказує на її тісні внутрішньосистемні взаємозв'язки з іншими окремими структурними елементами кримінального провадження: досудовим розслідуванням та судовим провадженням, і структурно складається з двох частин:

1. перша частина (перше речення) вказує на часові параметри здійснення проку­рором своїх повноважень у кримінальному провадженні - з його початку до завер­шення;

2. друга частина (друге речення) безпосередньо не розкриває умов здійснення повноважень прокурора в цьому кримінальному провадженні іншим прокурором, а відсилає для їх з'ясування до інших правових положень даного нормативного акта - частини 4, 5 ст. 36, ч. З ст. 313, ч. 2 ст. 341 цього Кодексу та ч. З ст. 37 (див. коментар до частин 4, 5 ст. 36, ч. З ст. 313, ч. 2 ст. 341, ч. З ст. 37 КПК).

Прокурор як сторона обвинувачення здійснює свої повноваження у кримінально­му провадженні з початку досудового розслідування (яке розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР) до кінця судового провадження, яке закінчується по­становлениям та набранням в порядку, передбаченому ст. 532 КПК, судовим рішенням законної сили (див. коментар до пп. 5, 24 ч. 1 ст. З, ч. 2 ст. 214, ст. 532 КПК).

Закріплення в цій нормі закону здійснення повноважень прокурора у криміналь­ному провадженні з його початку до завершення є втіленням завдання кримінального провадження в частині забезпечення швидкого, повного та неупередженого розсліду­вання та судового розгляду, а також необхідне для підвищення ефективності проце­суальної діяльності прокурора щодо доведеності перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне право­порушення.

Зазначена норма кримінального процесуального закону шляхом відсилання до інших його норм наводить вичерпний перелік обставин, передбачених КПК, щодо можливості заміни прокурора в одному й тому самому кримінальному провадженні. Така заміна здійснюється керівником відповідного органу прокуратури або прокуро­ром вищого рівня.

Порядок здійснення повноважень прокурора в одному кримінальному проваджен­ні іншим прокурором є прерогативою керівника органу прокуратури та прокурора вищого рівня, які з обставин, в порядку та спосіб, передбачених КПК, усунули про­курора від виконання повноважень та призначили іншого прокурора для участі в цьому кримінальному провадженні чи самостійно взяли участь у ньому. Вказане випливає із принципу єдності та централізації системи органів прокуратури, перед­бачених ст. 124 Конституції України, згідно з якою прокуратура становить єдину систему, та ст. 6 ЗУ «Про прокуратуру», відповідно до якої органи прокуратури ста­новлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Отже, здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному про­вадженні іншим прокурором можливе лише у таких випадках:

1. реалізації Генеральним прокурором України, прокурором Автономної Респуб­ліки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняними до них прокурорами, їх заступниками права:

а) подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішен­ня ВСУ чи за нововиявленими обставинами;

б) доповнення, зміни або відмови від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, внесених ними або про­курорами нижчого рівня;

в) брати участь у судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляцій­ному чи касаційному порядку ВСУ або за нововиявленими обставинами (див. комен­тар до ч. 4 ст. 36 КПК);

2. винесення Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурором Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняними до них прокурорами вмотивованої постанови про доручення здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудо- вого розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, в разі неефективного досудового розслідування (див. коментар до ч. 5 ст. 36 КПК);

3. реалізації службовою особою органу прокуратури вищого рівня права щодо заміни одного прокурора на іншого зі службових осіб органів прокуратури того само­го рівня в досудовому провадженні, де було прийняте або вчинене незаконне рішення, дія чи бездіяльність (див. коментар до ч. З ст. 313 КПК).

Реалізації службовою особою органу прокуратури вищого рівня такого права має передувати:

а) вчинення прокурором нижчого рівня, який брав участь у кримінальному про­вадженні, незаконних дій, або невжиття заходів щодо вчинення законних дій, що стало наслідком протиправної бездіяльності;

б) скасування прокурором вищого рівня незаконного рішення або визнання неза­конними вчинених дії чи бездіяльності прокурора нижчого рівня, який брав участь у кримінальному провадженні;

4. усунення від участі в судовому розгляді прокурора керівником органу прокура­тури або прокурором вищого рівня, якщо ними відмовлено (прокурору, який брав участь у судовому розгляді) в погодженні обвинувального акта із зміненим обвинува­ченням, клопотання про висунення додаткового обвинувачення або постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення. Після усунення від участі в су­довому розгляді прокурора, який ініціював такі питання, керівник органу прокурату­ри або прокурор вищого рівня самостійно бере у ньому участь або доручає участь іншому прокурору (див. коментар до ч. 2 ст. 341 КПК);

5. неможливості здійснення повноважень прокурора у кримінальному проваджен­ні через:

а) задоволення заяви про його відвід;

6. тяжку хворобу, що підтверджується відповідним медичним висновком та з фі­зіологічних причин унеможливлює реалізацію прокурором своїх повноважень у кримінальному провадженні;

в) звільнення з органу прокуратури (припинення трудових відносин між особою, яка виконувала повноваження прокурора, із системою органів прокуратури в порядку та спосіб, передбачені КЗпП, ЗУ «Про прокуратуру» та Дисциплінарним статутом прокуратури України;

г) іншу поважну причину, що унеможливлює його участь у кримінальному прова­дженні (відпустка (у тому числі по догляду за дитиною), пологи, перебування у відрядженні, перебування на сесії у навчальному закладі чи курсах підвищення ква­ліфікації, відсторонення від посади на час проведення службового розслідування тощо);

ґ) неефективне здійснення прокурором нагляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування. Вказана обставина може бути застосована у виняткових випадках та має відсильний характер, оскільки питання прокурор­ського нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування та ефек­тивність його здійснення визначається галузевим наказом Генерального прокуро­ра України. Неефективним здійсненням прокурорського нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування слід вважати вчинення прокурором не­законних дій чи бездіяльності під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням, що мало наслідком порушення органами досудового розслідуван­ня вимог матеріального та процесуального закону (несвоєчасне вжиття заходів щодо недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина, їх поновлення та притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності; недодер­жання законності при реєстрації, вирішенні заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення; незабезпечення безумовного додержання вимог закону про повне, всебічне й об'єктивне дослідження всіх обставин кримінального провадження; несвоєчасне скасування незаконних і необгрунтованих рішень під час досудового розслідування тощо).

У разі настання обставин, визначених у пунктах «а» - «г», повноваження проку­рора покладаються керівником органу прокуратури на іншого прокурора (див. комен­тар до ч. З ст. 37 КПК).

3. Частина 3 ст. 37 КПК визначає підстави та порядок заміни прокурора у кримі­нальному провадженні. Норми, що розглядаються, є важливими гарантіями незалеж­ності та самостійності прокурорів, оскільки суттєво обмежують довільний розсуд керівника прокуратури у питаннях визначення конкретного прокурора у криміналь­ному провадженні.

Рішення керівника прокуратури про заміну прокурора також приймається у формі постанови, головна вимога до якої - чітке розкриття в мотивувальній частині наяв­ності підстав, передбачених ч. 2 ст. 37 КПК, з посиланням на відповідні джерела таких відомостей.

Підставами прийняття рішення про заміну прокурора може бути:

а) задоволення заяви про його відвід;

б) тяжка хвороба прокурорського працівника;

в) звільнення з органу прокуратури;

г) інша поважна причина, що унеможливлює його участь у кримінальному про­вадженні;

д) у виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення прокуро­ром нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування.

Задоволення заяви про відвід прокурора. Підстави для відводу прокурора перед­бачені ст. 77 КПК. Зокрема, прокурор не має права брати участь у кримінальному провадженні:

1. якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповіда­чем, членом сім'ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

2. якщо він брав участь у цьому провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

3. якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або є інші обставини, які викликають об­ґрунтовані сумніви в його неупередженості.

При цьому попередня участь прокурора у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, у провадженні при перегляді судових рішень ВСУ як прокурора не може бути підставою для його відводу (детальніше про відвід прокурора див. коментар до ст. 77 КПК).

Рішення про заміну прокурора за наявності цієї підстави повинно бути прийнято невідкладно (див. ст. 83 КПК). Документом, який підтверджує факт задоволення за­яви про відвід, є відповідна ухвала слідчого судді (на досудових стадіях провадження) чи суду (якщо питання про відвід вирішується під час судового розгляду справи) (детальніше про порядок розгляду заяви про відвід прокурора див. коментар до ст. 77 КПК).

Тяжка хвороба прокурора. Поняття «тяжка хвороба» є оцінним. Воно трактується у кожному конкретному випадку з урахуванням необхідності дотримання всіх засад кримінального провадження, передбачених КПК. При застосуванні цієї підстави ке­рівнику прокуратури передусім слід виходити з необхідності дотримання розумних строків кримінального провадження.

Адже відповідно до ч. 2 ст. 28 проведення досудового розслідування у розумні стро­ки (окрім питань компетенції слідчого судді) забезпечує саме прокурор. У зв'язку із цим керівник прокуратури в кожному конкретному випадку повинен оцінювати, як тимча­сова відсутність прокурора впливає на дотримання розумних строків розслідування. Інакше пасивна позиція прокурора, яка перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження, закономірно може бути розцінена як порушення таких критеріїв визна­чення розумності строків кримінального провадження, а саме: «поведінка учасників кримінального провадження» та «спосіб здійснення прокурором своїх повноважень» (детальніше про поняття розумних строків див. коментар до ст. 28 КПК). У будь-якому випадку факт наявності тяжкої хвороби має підтверджуватися у встановленому законом порядку. Якщо ж факт непрацездатності не підтверджено медичними висновками, не­виконання прокурорським працівником своїх повноважень за певних обставин може кваліфікуватися як підстава його заміни у зв'язку з «неефективним здійсненням нагля­ду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування».

Звільнення з органу прокуратури. Звільнення прокурора, який здійснює повно­важення прокурора у конкретному кримінальному провадженні, може стати підставою його заміни тільки за наявності відповідного документа з кадрового питання (наказ про звільнення).

Порядок та підстави звільнення працівників прокуратури зі служби чітко врегу­льовані законодавством. Зокрема, у ст. 46^і ЗУ «Про прокуратуру» зазначено, що про­курори можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законо­давством про працю.

При цьому прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках: 1) недотримання пов'язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених ч. 6 ст. 46 зазначеного закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом; 2) порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття; 3) на­брання законної сили обвинувальним вироком щодо них; 4) за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді; 5) припинення громадянства Укра­їни; 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокура­тури України; 7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопо­рушення; 8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу по­саду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі. Прокурори або слідчі прокуратури, яких притягнуто до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення, звільняються з роботи (служби) у триденний строк з дня отримання відповідним органом прокуратури копії відповід­ного судового рішення, яке набрало законної сили.

Інша поважна причина, що унеможливлює участь прокурора у кримінальному провадженні. Поважність причини, що унеможливлює участь прокурора у кримі­нальному провадженні, є оцінною категорією, яка встановлюється у кожному кон­кретному випадку з урахуванням усіх обставин відповідного кримінального про­вадження та з позиції вже зазначеного критерію - необхідності дотримання всіх засад кримінального провадження, передбачених КПК. При застосуванні цієї під­стави керівнику прокуратури також слід виходити з необхідності дотримання ро­зумних строків кримінального провадження. Для прикладу, як підстава заміни прокурора у кримінальному провадженні може трактуватися відсторонення у вста­новленому законодавством порядку прокурорського працівника від виконання службових обов'язків. »

Заміна прокурора у виняткових випадках через неефективне здійснення ним на­гляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування. Зважа­ючи на винятковий характер, при застосуванні цієї підстави особливого значення набуває правильність визначення «неефективності» здійснення нагляду прокурором. Зрозуміло, що це поняття є оціночним. Однак трактуватися воно повинно у систем­ному зв'язку з іншими нормами КПК, передусім тими, які закріплюють основні за­сади кримінального провадження.

У цілому критерієм ефективності нагляду слід вважати ефективність самого до- судового розслідування, адже саме прокурор є процесуальним керівником досудового розслідування. Водночас варто обов'язково враховувати характер причинного зв'язку між діями чи бездіяльністю прокурора та тими наслідками, які настали для кримі­нального провадження. Крім цього, при з'ясуванні ефективності нагляду слід зверта­ти увагу на ступінь дотримання своїх обов'язків іншими учасниками процесу.

Неефективність нагляду може призводити до двох взаємопов'язаних негативних наслідків: допущення порушень встановленої законом процедури та для доказової бази. Так, згідно зі ст. 87 КПК недопустимими є докази, одержані внаслідок істотно­го порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами Укра­їни, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У зв'язку із цим підставою для заміни прокурора можуть бути такі наслідки його дій чи бездіяльності: встановлення недопустимості доказів або їх втрата. При цьому слід враховувати, що суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів унаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування тако­го поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи по­яснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит; 6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному про­вадженні.

Як відсутність ефективного нагляду може трактуватися і бездіяльність прокурора, яка негативно впливає на строки досудового провадження.

При прийнятті рішення про заміну прокурора за цією підставою головною вимо­гою є чітка демонстрація у мотивувальній частині постанови причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) прокурора та негативними наслідками, що настали для кримі­нального провадження.

Орган досудового розслідування

1. Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:

   1. органів внутрішніх справ;

   2. органів безпеки;

   3. органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

   4. органів державного бюро розслідувань.

2. Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою.

3. При досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках повноваження слідчого органу досудового розслідування можуть здійснюватися співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням по­даткового законодавства.

4. Орган досудового розслідування зобов'язаний застосовувати всі передбаче­ні законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

1. На відміну від КПК України 1960 р. новий кримінальний процесуальний закон називає органами досудового розслідування не службових осіб - слідчих відповід­них правоохоронних органів, а державні установи - слідчі підрозділи органів вну­трішніх справ; органів безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; органів державного бюро розслідувань. Наявність слід­чих підрозділів у цих органах передбачена відповідними законами України. Так, у ст. 10 ЗУ «Про Службу безпеки України» вказано, що до складу Центрального управління СБУ входять апарат Голови СБУ та функціональні підрозділи, серед яких названо і слідчий підрозділ. У статті 20 ЗУ «Про Державну податкову службу Укра­їни» визначено, що до складу податкової міліції належать, крім інших управлінь, слідче управління податкової міліції; слідчі відділи податкової міліції в органах державної податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; слідчі відді­лення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податко­вих інспекцій. Структура слідчих підрозділів названих правоохоронних органів регулюється і відомчими нормативними актами. Так, в органах внутрішніх справ діють Головне слідче управління МВС України; слідчі управління (відділи) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях; слідчі відділи (відділення) міських, районних, міськрайонних, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастопо­лі, на залізницях (загальна назва - слідчі підрозділи міськрайлінорганів). Структуру органів державного бюро розслідувань буде встановлено після прийняття закону України про цей правоохоронний орган. Враховуючи, що органом досудового роз­слідування КПК визначає слідчі підрозділи, слідчий повинен у процесуальних актах, які передбачають посилання на його посаду, вказувати, слідчим якого слідчого під- •розділу він є. Наприклад, слідчий слідчого відділу Шевченківського районного відділу внутрішніх справ.

2. Посилання на те, що досудове розслідування здійснюють слідчі органи досудо- вого розслідування одноособово або слідчою групою, означає, по-перше, що ніхто, крім прокурора, не може здійснювати у кримінальному провадженні, яке веде слідчий, процесуальні дії або приймати процесуальні рішення без відома слідчого. По-друге, усі процесуальні рішення слідчий приймає і протоколи та інші процесуальні докумен­ти складає тільки від свого імені незалежно від кількості осіб, які беруть участь у розслідуванні, та їх процесуального статусу. У кримінальному провадженні групою слідчих також діє правило одноособовості розслідування: усі процесуальні докумен­ти складає від свого імені той слідчий, який приймав рішення або провадив слідчу дію, а підсумкові документи (повідомлення про підозру, рішення про виділення, об'єднання кримінальних справ, обвинувальний акт тощо) складаються від імені старшого слідчої групи (про порядок утворення слідчої групи і призначення старшо­го слідчого див. коментар до п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК).

3. Відповідно до статей 215, 298 КПК досудове розслідування кримінальних про­ступків здійснюється у формі дізнання згідно із загальними правилами досудового розслідування. У статті 216 КПК щодо підслідності вказано, що досудове розслідуван­ня кримінальних правопорушень, тобто злочинів і кримінальних проступків, здійснюють слідчі органів внутрішніх справ і слідчі органів державного бюро розслідувань.

4. Зобов'язання органу досудового розслідування застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення його ефективності передбачає вчинення слідчим не всіх слідчих і процесуальних дій, передбачених КПК, а саме тих, без яких неможливе законне, обґрунтоване, всебічне, неупереджене і своєчасне кримінальне провадження.

Критерії ефективності досудового розслідування випливають із завдань криміналь­ного судочинства (ст. 2 КПК), головним із яких є захист особи, суспільства та держа­ви від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Якщо наведені завдання визнати за мету до- судового розслідування, то позитивний результат, досягнутий у їх реалізації завдяки додержанню слідчим, прокурором законності і обґрунтованості розслідування, своє­часному всебічному і повному з'ясуванню обставин вчинення злочину або криміналь­ного проступку у конкретних кримінальних провадженнях, можна визначити як ефективність розслідування.

Стаття 39

Керівник органу досудового розслідування

1. Керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.

2. Керівник органу досудового розслідування уповноважений:

   1. визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;

   2. відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідом­ленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;

   3. ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;

   4. вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим;

   5. погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом;

   6. здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повнова­женнями слідчого;

   7. здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. Керівник органу досудового розслідування зобов'язаний виконувати до­ручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

1. Під загальним визначенням керівника слід розуміти службову особу, призна­чену на посаду в порядку, передбаченому законодавством України, наділену органі­заційними та іншими повноваженнями відповідною посадовою інструкцією. Відпо­відно до п. 8 ч. 1 ст. З КПК керівник органу досудового розслідування це начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу вну­трішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням подат­кового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Керівники органів досудового розслідування мають організаційні і контрольно-про­цесуальні повноваження. Організаційні повноваження керівника відповідного органу досудового розслідування визначаються відомчими нормативними актами. Так, напри­клад, за відомчими нормативно-правовими актами МВС України передбачено, що на­чальник слідчого відділу (відділення) міськрайліноргану з метою організації досудово- го розслідування встановлює розпорядок роботи слідчого відділу (відділення), вимагає та контролює дотримання службової дисципліни, порушує в установленому порядку клопотання про заохочення працівників чи притягнення їх до дисциплінарної відпові­дальності; забезпечує своєчасний виїзд слідчих на місця подій за заявами і повідомлен­нями про злочини, які належать до підслідності слідчих органів внутрішніх справ, та якісну роботу з документування протиправних дій тощо.

2. Частина друга коментованої статті визначає процесуальні повноваження керів­ника органу досудового розслідування, які на відміну від наглядових процесуальних повноважень прокурора мають відомчий контрольно-процесуальний характер:

1. визначення керівником органу досудового розслідування слідчого, який здій­снюватиме досудове розслідування, або групи слідчих має двоякий характер: з одно­го боку, це організаційне рішення, яким забезпечується рівномірний розподіл наван­таження на слідчих одного підрозділу, а з другого - процесуальне, оскільки воно є підставою для слідчого розпочати кримінальне провадження. У КПК відсутня норма, яка б встановлювала підстави і порядок створення слідчої групи, але, виходячи із повноваження керівника органу досудового розслідування щодо призначення стар­шого слідчої групи, слід зробити висновок, що він може прийняти рішення і про утворення слідчої групи з числа підпорядкованих йому слідчих;

2. повноваження керівника органу досудового розслідування щодо відсторонення слідчого від розслідування можливе тільки у трьох випадках: за ініціативою проку­рора, з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора за наявності підстав для відводу слідчого або у разі неефективного розслідування. В усіх випадках від­сторонення слідчого оформлюється вмотивованою постановою. У разі необхідності заміни слідчого за інших підстав (хвороба, відпустка, звільнення тощо) керівник ви­значає слідчого (слідчих), який здійснюватиме подальше досудове розслідування, керуючись п. 1 ч. 2 коментованої статті;

3. ознайомлення керівника органу досудового розслідування з конкретним кри­мінальним провадженням відбувається з метою як своєчасного виявлення процесу­альних порушень, так і надання допомоги слідчому в здійсненні ефективного роз­слідування. Письмова вказівка керівника органу досудового розслідування, виходячи із загальних вимог гл. 5 КПК до форми і змісту процесуальних документів, повинна містити: назву посади, прізвище та ініціали слідчого, якому надається вказівка; назву кримінального провадження і його реєстраційний номер у ЄРДР; перелік дій, які необхідно виконати, та/або рішень, які необхідно прийняти; посилання на мету ви­конання вказівок; за необхідності - викладення порядку і засобів виконання процесу­альних дій; строк виконання вказівки. Посилання у цій нормі на те, що вказівки ке­рівника органу досудового слідства не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора, означає, що відомчий процесуальний контроль на досудовому розсліду­ванні не може підміняти нагляд прокурора, тим більше, що нагляд здійснюється у формі процесуального керівництва;

4. керівник органу досудового розслідування не лише уповноважений, але й зобов'язаний вжити заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у ви­падку їх допущення слідчим, оскільки він несе особисту відповідальність за стан слідчої діяльності у підпорядкованому йому підрозділі. Слід мати на увазі, що керів­ник органу досудового розслідування не може особисто скасувати незаконне рішення слідчого, але повинен у такому випадку звернутися до відповідного прокурора із клопотанням про його скасування. Іншими процесуальними заходами керівника слід­чого підрозділу щодо усунення порушень закону слідчим є відсторонення його від проведення досудового розслідування, надання письмових вказівок щодо забезпечен­ня його законності. До організаційних повноважень керівника органу досудового розслідування щодо усунення порушень вимог закону слідчим потрібно віднести його повноваження порушувати в установленому відомчими нормативними актами по­рядку клопотання про притягнення слідчого до дисциплінарної відповідальності;

5. керівник органу досудового розслідування наділений повноваженням ініціюва­ти перед прокурором вищого рівня розгляд незгоди підпорядкованого слідчого із відмовою наглядаючого прокурора у погодженні клопотання до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих розшукових дій (див. коментар до ч. З ст. 40 КПК). Він також має повноваження звернутися до прокурора щодо продовження у разі необхідності строку проведення слідчим негласної (розшукової) слідчої дії (див. коментар до ч. 5 ст. 246 КПК);

6. здійснення керівником слідчого підрозділу досудового розслідування особисто має сенс тільки в тому випадку, коли злочин викликав певний суспільний резонанс і кримінальне провадження щодо нього викликає процесуальні й тактичні ускладнення. Маючи у такому провадженні статус слідчого, керівник органу досудового розслідуван­ня демонструє своїм підлеглим прийоми забезпечення ефективності розслідування.

3.3 метою запобігання конкуренції на досудовому розслідуванні між наглядом про­курора та відомчим процесуальним контролем КПК передбачає обов'язковість законних доручень і вказівок прокурора, які повинні надаватись керівнику слідчого підрозділу у письмовій формі. Невиконання їх тягне за собою передбачену законом відповідальність. Другим елементом запобігання такій конкуренції є відсутність серед повноважень ке­рівника органу досудового розслідування права на його участь у проведенні слідчим слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій, а також особисто проводи­ти у кримінальному провадженні слідчого будь-які слідчі (розшукові) дії.

Стаття 40

Слідчий органу досудового розслідування

1. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

2. Слідчий уповноважений:

1. починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Ко­дексом;

2. проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випад­ках, встановлених цим Кодексом;

3. доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (роз- шукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

4. призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

5. звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

6. повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

7. за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та по­давати їх прокурору на затвердження;

8. приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу;

9. здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

1. У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слід­чого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий мас право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, пору­шених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів по­годжує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.

2. Слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та до­ручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

3. Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

1. Слідчий - службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК, здійсню­вати досудове розслідування кримінальних правопорушень (див. п. 17 ч. 1 ст. З КПК).

Крім того, відповідно до п. 1 розд. XI «Перехідні положення» до дня введення в дію положень частини першої (в частині положень щодо повноважень здійснення досудового розслідування злочинів, передбачених статтями 402-421, 423—435 КК) та частини четвертої ст. 216 КПК повноваження щодо досудового розслідування перед­бачених ними кримінальних правопорушень здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначених КПК. При визначенні дня введення в дію вказаних положень див. абз. З розд. X «Прикінцеві положення».

У кримінальному провадженні слідчий може також здійснювати управлінську ді­яльність, якщо він призначений керівником органу досудового розслідування старшим слідчої групи. Посилання законодавця на те, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій, з одного боку, співвідно­ситься із положенням щодо здійснення розслідування слідчим одноособово (див. коментар до ч. 2 ст. 38 КПК), а з другого - означає, що він не лише повинен забезпе­чити законність і своєчасність розслідування, а й не повинен виконувати незаконні вказівки керівника органу досудового розслідування або прокурора.

2. У частині 2 коментованої статті наведено перелік повноважень слідчого, але він не є вичерпним, оскільки в п. 9 цієї ж частини вказано, що слідчий здійснює інші повноваження, передбачені КПК. До них слід віднести, наприклад, право слідчого витребувати й отримати від перелічених у ч. 2 ст. 93 КПК державних органів, юри­дичних, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей тощо.

Повноваження слідчого починати досудове розслідування виникає з моменту вне­сення визначених у ч. 5 ст. 214 КПК відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового роз­слідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допуска­ється (див. коментар до ч: 3 ст. 214 КПК).

Проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій як спосіб збирання доказів (див. коментар до ч. 2 ст. 93 КПК) є прерогативою слідчого. І якщо проводити слідчі розшукові дії в одному кримінальному провадженні крім нього може і прокурор, то негласні слідчі (розшукові) дії за відсутності вказівки на їх виконання відповідними оперативними підрозділами може проводити тільки слідчий.

Доручення слідчого відповідним оперативним підрозділам (див. коментар до ст. 41 КПК) щодо проведення ними слідчих (розшукових) і негласних слідчих (роз- шукових) дій має на меті, з одного боку, прискорення розслідування (слідчий не відволікається на проведення нескладних слідчих дій), а з другого - залучення до проведення негласних слідчих (розшукових) дій фахівців з оперативних підрозділів, які мають певний досвід і спеціальну техніку для проведення оперативно-розшуко- вих заходів. Слідчий, як правило, може доручати проведення тільки тих слідчих (розшукових) дій, що можуть бути виконані за його відсутності без шкоди для вста­новлення фактичних даних, на підставі яких встановлюються наявність чи відсут­ність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, на­приклад, однотипні допити декількох осіб, пред'явлення речей для впізнання, огляд трупа, отримання зразків для експертизи тощо.

Постанови і клопотання щодо виконання слідчої дії складає сам слідчий, він же у випадках, передбачених законом, одержує згоду прокурора й ухвалу слідчого судді і направляє такі матеріали у відповідний оперативний підрозділ як додатки до свого доручення, наприклад, про проведення обшуку у житловому приміщенні.

Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій повинно складатись у письмовій формі не на ім'я керівника орга­ну оперативного підрозділу (про оперативні підрозділи див. коментар до ч. 1 ст. 41 КПК), а на ім'я керівника відповідного правоохоронного органу, який згідно зі своїми службовими повноваженнями контролює діяльність і оперативного підроз­ділу. Наприклад, начальник районного відділу внутрішніх справ відповідає згідно з посадовими обов'язками за діяльність як підрозділу міліції громадської безпеки, так і кримінальної міліції, що є оперативним підрозділом. Виходячи із загальних вимог гл. 5 розд. 1 КПК до форми і змісту процесуальних документів, письмове до­ручення слідчого повинно містити: посаду, звання, прізвище та ініціали керівника правоохоронного органу, назву оперативного підрозділу, який повинен виконати доручення; назву кримінального провадження і його реєстраційний номер у ЄРДР; стислий виклад обставин кримінального правопорушення, встановлених під час розслідування, перелік дій, які необхідно виконати, і мету їх виконання; за необхід­ності - викладення порядку і засобів виконання процесуальних дій (слідчий не має права вказувати порядок проведення оперативно-розшукових заходів); строк вико­нання доручення. У дорученні слід зробити посилання не тільки на п. З ч. 2 ст. 40, а й на ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», яка прямо передбачає обов'язок оперативних підрозділів виконувати доручення слідчого та прокурора.

Збирання доказів слідчим здійснюється, зокрема, шляхом витребування та отри­мання ним висновків ревізій та актів перевірок. Але законодавець наділяє його і пов­новаженням щодо призначення ревізій та перевірок у порядку, визначеному законом. Такий порядок встановлено ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу України» від 26 січня 1993 р. зі змінами та доповненнями.

Повноваження слідчого звертатися до слідчого судді з клопотаннями про засто­сування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (роз­шукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій випливає з його обов'язку за­стосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудо- вого розслідування (див. коментар до ч. 4 ст. 38 КПК). Такі звернення можливі тільки за погодженням прийнятого слідчим рішення із прокурором.

Повідомлення про підозру складається слідчим і погоджується із прокурором. При цьому з'ясовується питання, хто буде повідомляти особі про підозру: прокурор або слідчий. Якщо повідомлення про підозру склав прокурор, він може повідомити особі про підозру особисто або доручити таке повідомлення слідчому (див. коментар до статей 278, 279 КПК).

За результатами розслідування слідчий складає обвинувальний акт або клопотан­ня про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, які за­тверджує прокурор. У разі незгоди прокурора із обвинувальним актом, складеним слідчим, він сам складає новий обвинувальний акт. Прокурор також може скласти і клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характе­ру (див. коментар до ст. 291, ч. 5 ст. 499, ст. 511 КПК).

Повноваження слідчого приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, здійснюється у формі винесення постанови. Слід мати на увазі, що КПК перед­бачив важливе повноваження слідчого: винесення постанови, коли він визнає це за необхідне (див. коментар до ч. З ст. 110 КПК). Слідчий може прийняти рішення про закриття кримінального провадження у випадках, які виключають подальше її роз­слідування. Перелік таких обставин наведений у ч. 1 ст. 284 КПК.

3. Одним із елементів процесуальної самостійності слідчого є його право на оскар­ження рішень, дій чи бездіяльності прокурора особисто (див. коментар до статей 311-313 КПК). Але в ч. З коментованої статті встановлено особливий порядок оскар­ження слідчим відмови наглядаючого прокурора у погодженні клопотання до слідчо-

то судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, прове­дення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій. Ініціювати розгляд питань, порушених слідчим у клопотанні до слідчого судді перед прокурором вищого рівня, може тільки керівник органу досудового розслідування.

4. КПК передбачає обов'язковість для слідчого законних доручень і вказівок проку­рора, що повинні надаватись у письмовій формі. їх невиконання слідчими тягне за собою передбачену законом відповідальність. Таке положення кримінального процесуального закону не обмежує процесуальну самостійність слідчого, оскільки він може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність прокурора (див. коментар до статей 311-313 КПК).

5. При здійсненні досудового розслідування слідчий є самостійним у своїй діяльності, втручання в яку, крім керівника органу досудового розслідування, про­курора, слідчого судді, суду є незаконним і тягне за собою кримінальну відпові­дальність за ст. 343 КК. Елементами процесуальної самостійності слідчого є його право починати досудове розслідування, приймати процесуальні рішення у кри­мінальному провадженні, оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням. Гарантією забезпечення процесуальної самостійності слідчого є встановлена кримінальним процесуальним законом процедура досудового розслідування; за­борона втручання в діяльність слідчого осіб, які не мають на те повноважень; особливий порядок притягнення його до дисциплінарної відповідальності і звіль­нення з посади. Так, відповідно до Тимчасового положення про органи досудово- го слідства МВС України, затвердженого наказом МВС України від 15 червня 2011 р. № 336, притягнути слідчого до дисциплінарної відповідальності можуть тільки начальники слідчих управлінь (відділів) ГУМВС, УМВС України, начальник ГСУ МВС України і міністр внутрішніх справ України, а також особи, які виконують їх обов'язки.

Ішшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшш

Оперативні підрозділи

1. Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

2. Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оператив­ного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники опера­тивних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінально­му провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

3. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання опера­тивним підрозділом.

   1. Перелічені у ч. 1 коментованої статті оперативні підрозділи є складовими структурами відповідних правоохоронних органів. Але їх особливість полягає в тому, що вони наділені законом повноваженнями з проведення оперативно-розшу- кових заходів. До таких підрозділів відповідно до ст. 5 ЗУ «Про оперативно-роз- шукову діяльність» належать: в органах внутрішніх справ - кримінальна, транс­портна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділи внутрішньої безпеки, судова міліція; в органах безпеки - оперативні підрозділи контррозвідки, військова контррозвідка, захисту національ­ної державності, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічні, внутрішньої безпеки, оперативного документу­вання, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів; в органах, що здійснюють контроль за додер­жанням податкового законодавства, - оперативні підрозділи податкової міліції; в органах Державної пенітенціарної служби України - оперативні органи і установи виконання покарань та слідчих ізоляторів; в органах Державної прикордонної служ­би України - розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального орга­ну виконавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічний, власної безпеки), оперативно-розшукові підрозділи відпо­відного спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у спра­вах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділи з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, опера­тивного документування та оперативно-технічний; в органах Державної митної служби України - оперативні підрозділи, які ведуть боротьбу із контрабандою. Перелічені органи здійснюють слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії за письмовими дорученнями слідчого, прокурора у конкретному кримінальному провадженні (про вимоги до письмового доручення слідчого див. коментар до п. З ст. 40 КПК).

   2. Посилання у ч. 2 коментованої статті на те, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноважен­нями слідчого, означає, що він, по-перше, повинен виконувати будь-яку слідчу дію відповідно до процесуальної форми, встановленої кримінальним процесуальним за­коном, і, по-друге, може, користуючись повноваженнями слідчого, застосувати примус при виконанні певної слідчої дії, якщо застосування його передбачено відповідною нормою КПК. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертати­ся з клопотанням до слідчого судді чи прокурора.

   3. Посилання у ч. З коментованої статті на те, що доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативними підрозділами, відображено і в ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», де більш детально регламентовано, що «письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетенції та в установле­ному порядку, є обов'язковими до виконання оперативним підрозділом».