§ 6. Поділ романо-германського на публічне і приватне право

Публічне і приватне право можна вважати наскрізни-"ми у правовому розвитку романо-германської сім'ї. Публічне і приватне право — це якісно різні галузі правового регулювання, два різні «юридичні континенти», дві різні «юридичні галактики»¹.

Питання про поділ права на приватне і публічне має більш ніж двохтисячолітню історію. Спочатку цей поділ виник як спосіб вивчення права. Видатний римський юрист Ульпіан писав, що право вивчається у двох аспектах: публічному і приватному. Публічне право — це те, що стосується стану римської держави в цілому, приватне — те, що стосується інтересів окремих осіб. Отже, починаючи з часів Давнього Риму, критерієм розмежування публічного і приватного права була відмінність інтересів, що регулюються нормами права.

Для публічного права переважне значення має суспільно значущий (публічний) інтерес, тобто визнаний державою і забезпечений правом інтерес соціальної спільноти, задоволення якого служить умовою і гарантією її існування та розвитку.

Критерієм визначення приватного права є приватний інтерес, що матеріалізується в інтересах окремих осіб, — в їх правовому і майновому становищі, а також у їхніх стосунках з іншими суб'єктами.

Слід наголосити, що поділ права на приватне і публічне виходить за галузеві межі: приватне і публічне право можна вважати супергалузями, які охоплюють (повністю чи частково) певні галузі права.

На процес поділу норм права на публічні і приватні значно впливають сформовані в тій чи іншій країні політичні та правові традиції, особливості правової культури тощо. Тому перелік галузей та інститутів, що зараховують-

¹ Алексеев С. С. Вказ. праця. — С. 163. 78

§ 6. Поділ романо-германського права на публічне і приватне право

Схема розмежування публічного і приватного права

Критерій1	Приватне право	Публічне право
Який інтерес захищає	Приватний, тобто інтерес окремих суб'єктів	Публічний, тобто інтерес всього суспільства, який представляє держава
Особливості суб'єктів
Суб'єктний склад	Основний суб'єкт — приватні особи (фізичні та юридичні особи); додатковий — суб'єкти публічного права	Основний — держава та уповноважені нею органи; додатковий — суб'єкти приватного права
Статус суб'єктів	Рівний (незалежно від того, основними чи додатковими суб'єктами вони є)	Нерівний (незалежно від того, основними чи додатковими суб'єктами вони є)
Відносини, які переважають	Горизонтальні, відносини координації	Вертикальні (владні), відносини субординації
Специфічний характер правового регулювання суспільних відносин
Хто може регулювати відносини	Суб'єкти самостійно, а також додатково — держава [децентралізоване регулювання)	Держава (централізоване регулювання)
Головний спосіб правового регулювання	Дозвіл	Заборона та позитивне зобов 'язанпя
Тип правового регулювання	Загальнодозволений (дозволено все, що прямо не заборонено законом)	Спеціально дозволений (дозволено лише те, що прямо зазначено в законі)
Основні види норм права	Диспозитивні	Імперативні
Основні принципи	Принципи свободи особистості, автономії, свободи права приватної власності, юридичної рівності суб'єктів, свободи договору	Принципи влади і підкорення, субординації, ієрархії, оперативності, загальної заборони, правового захисту загального суспільного інтересу
За чиєю ініціативою відбувається захист	За ініціативою суб'єктів, чиї права та інтереси порушені	За ініціативою держави

ся до публічного чи приватного права, є далеко не однаковим для різних країн романо-германської сім'ї.

Наприклад, у правовій системі Франції конституційне, адміністративне, фінансове і міжнародне публічне

' Детальніше з приводу наведених критеріїв див.: Сібільов М. Вказ. праця.-С. 131-133.

79

право зазвичай належать до публічно-правових галузей. Водночас цивільне, комерційне, цивільне процесуальне, трудове, сільськогосподарське, лісове, транспортне, повітряне і міжнародне приватне право, право промислової та інтелектуальної власності, право соціального забезпечення, право, що регулює відносини у вугільній промисловості, розглядаються як приватно-правові галузі. Цікаво, що за французькою класифікацією кримінальне право є приватним, оскільки містить безліч положень, спрямованих на захист приватноправових інтересів і відносин¹.

У правовій системі Німеччини до категорії публічно-правовихналежать не тільки конституційне, адміністративне, фінансове (податкове) і міжнародне публічне право, але й кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право, право, що опосередковує процедуру банкрутства, церковне право і так зване єднальне право. Приватно-правовими є цивільне, комерційне, торговельне, патентне і міжнародне приватне право, право компаній, право «переговорного інструментарію», право інтелектуальної власності. Деякі галузі (наприклад, трудове право) можуть розглядатися в одних відносинах як приватно-правові, а в інших — як публічно-правові.

Історичною особливістю романо-германської сім'ї є принцип первинності приватного права. Останнє вважається визначальним у системі романо-германського праві; воно є більш розвиненим і досконалим, ніж публічне право. Саме на приватному праві традиційно робиться наголос у юридичних дослідженнях². Проте сьогодні в романо-германській сім'ї спостерігається загальна тенденція посилення ролі публічного права за рахунок ослаблення приватного права, а також тенденція до «публіци-зації» приватного права³.

¹ Марченко М. Н. Вказ. праця. - С 292-293.

² Хашматулла Бехруз. Введение в сравнительное правоведение. — Одесса: Юрид. літ., 2002. - С. 81.

³ Марченко М. Н. Вказ. праця. — С. 293.

80

^{Розділ 4}

Д жерела права романо-германської правової сім'ї