Тема 2 світ психічних пізнавальних процесів особистості

• Психіка людини

• Відчуття

• Сприймання

• Уявлення

• Уява

• Мислення

• Увага

• Пам'ять

Психіка людини

Психіка людини – продукт функціонування нервової системи і передусім кори головного мозку, будову і роботу котрої досліджує спеціальна галузь знань – фізіологія вищої нервової діяльності (ВНД). Саме ВНД забезпечує сенсорну, еферентну, асоціативну і психічну функції і є тією головною ланкою, яка сформувалась у процесі еволюції тваринного світу на підставі анатомо-функціональної взаємодії організму з навколишнім середовищем і структурної інтеграції та регуляції діяльності всіх систем цілісного організму.

Видатний фізіолог, академік І.П.Павлов ще на початку минулого століття звернув увагу на те, що «діяльність нервової системи спрямовується, з одного боку, на об’єднання інтеграцію роботи всіх частин організму, з іншого – на зв'язок організму з навколишнім середовищем, на врівноваження систем організму з навколишніми умовами» (Павлов І.П. Повне зібр. творів. – М.- Л.: Вид-во Академії наук, 1951. – Т. 3, Кн.2. – С.106)

У корі головного мозку людини постійно діють осередки гальмування і збудження – основні процеси ВНД, які різняться за силою, врівноваженістю, рухомістю. Динаміка руху і взаємодії цих процесів відтворює головний механізм діяльності ВНД, який підлягає законам радіації, концентрації та інтеграції. останні розкривають механізм пристосування людини до середовища, а також ту складну аналітико-синтетичну діяльність ВНД, яка лежить в основі всіх психічних явищ.

Накопичений великий фактичний матеріал, досвід світової психології, психофізіології і патопсихології дає підстави стверджувати, що психічні явища в адаптованому їхньому прояві є результатом інтегральної діяльності всієї нервової системи, наслідком нервово-соматичної інтеграції.

Отже, психіка людини активна, існує як психічна діяльність і є продуктом анатомо-функціональної структури – вищої нервової діяльності.

Головні цільові функції психіки – управління діяльністю, поведінкою, емоційним станом. Структурні елементи психіки – психічні пізнавальні процеси, властивості, стани та утворення – представлено у відповідних таблицях.

Пізнавальна діяльність людини – один із головних активних факторів, що зумовлює досягнення мети і задоволення вищих потреб особистості.

Будь-які класифікації та характеристики психічних явищ виявляються в єдності. Фізіологічною основою, залежно від рівня пізнання, є перша і друга сигнальні системи.

Більшість учених виділяють два ступені пізнання: І – емпіричний, ІІ – логічний. До психічних пізнавальних процесів відносять: відчуття, сприймання, уявлення, уяву, мислення, увагу, пам'ять, фізіологічною основою яких є перша і друга сигнальні системи; психофізіологічною – вища нервова діяльність.

Відчуття

Багатоманітність навколишнього світу в певній мірі стає доступною для нас завдяки різноманітності наших відчуттів.

Відчуття – це психічний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні аналізаторні системи.

Відчуття, їхня природа, закони формування і зміни вивчаються в спеціальній галузі психології, що називається психофізикою. Вона виникла в другій половині ХІХ століття, і її назва пов’язана з головним питанням, яке ставиться і вирішується в цій області знань, - з питанням про залежність між відчуттями та фізичними характеристиками стимулів, що впливають на органи відчуттів.

Еволюційно відчуття виникли на базі подразнень, які властиві живій матерії, яка вибірково реагує зміною свого внутрішнього стану на біологічно значущі впливи середовища. Елементарна відповідь на подразнення виявляється у найпростіших, одноклітинних живих організмів. які на вплив середовища реагують рухом. Чим більш розвинуті органи почуттів, тим більше можливостей відображати вплив зовнішнього середовища. Слід розрізняти подразники, адекватні для даного органу почуттів і не адекватні для нього. Спеціалізація органів відчуттів до відображення того або іншого вигляду енергії, певних властивостей предметів або явищ дійсності – продукт тривалої еволюції, а самі органи почуттів – продукт пристосування до впливів зовнішнього середовища. Адекватне відображення реальності на сенсорно-перцептивному рівні необхідно з еволюційно-історичної точки зору, бо є передумовою виживання.

Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає при дії подразника на відповідний аналізатор. Говорячи про аналізатори, слід мати на увазі дві обставини. По-перше, ця назва не цілком точна, бо аналізатор забезпечує не тільки аналіз, але й синтез подразників у відчуття й образи. По-друге, аналіз і синтез можуть відбуватися поза свідомим контролем цих процесів з боку людини. Більшість подразників вона відчуває, переробляє, але не усвідомлює.

Відчуття носить рефлекторний характер; фізіологічно його забезпечує аналізаторна система. Аналізатор – нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразників, котрі прийшли з зовнішнього і внутрішнього середовища організму. Поняття аналізатору ввів І.П. Павлов. Аналізатор складається з трьох частин:

• периферійний відділ – рецептор, що перетворює певний вид енергії в нервовий процес;

• аферентні (доцентрові) шляхи, що передають збудження, яке виникло в рецепторі у розташованих вище центрах нервової системи, і еферентні (відцентрові), по яким імпульси з розташованих вище центрів передаються до нижчих рівнів;

• підкоркові і коркові проективні зони, де відбувається переробка нервових імпульсів з периферійних відділів.

Історично так склалося, що ті аналізаторні системи, рецепторна частина яких (представлена з точки зору анатомічної) існує у вигляді окремих зовнішніх органів (ніс, вухо, тощо), називають органами чуття. Зір, слух, нюх, дотик і смак виділені ще Аристотелем. В дійсності різновидів відчуттів значно більше. Значна частина фізичних впливів набуває прямого життєвого значення для живих істот, або просто ними не сприймається. Для деяких впливів, які зустрічаються на Землі в чистому вигляді і в кількості, загрозливій життю людини, у неї просто немає відповідних органів чуття. Таким подразником є, наприклад, радіація. Людині не дано також свідомо сприймати, відображати у формі відчуттів ультразвуки, світлові промені, довжина хвиль яких виходить за межі доступного діапазону.

Аналізатор складає вихідну і найважливішу частину усього шляху нервових процесів, або рефлекторної дуги.

Рефлекторна дуга = аналізатор + ефектор. Ефектором є моторний орган (певний м’яз), до якого надходить нервовий імпульс із центральної нервової системи (мозку). Взаємозв’язок елементів рефлекторної дуги забезпечує основу орієнтування складного організму в навколишньому середовищі, діяльність організму в залежності від умов його існування.

Закономірності відчуттів

До закономірностей відчуттів належать:

• пороги відчуттів;

• адаптація;

• сенсибілізація;

• взаємодія відчуттів: компенсація; синестезія.

Перша з означених закономірностей є психофізичною, тобто стосується відносин між психікою і фізичним світом; інші є психофізіологічними, тобто стосуються взаємодії психіки і нервової системи людини.

Пороги відчуття поділяються на абсолютні та відносні (диференціальні, різні сні); абсолютні пороги бувають верхніми і нижніми. Всі види відчуттів виникають при впливі відповідних подразників. Однак щоб викликати відчуття, необхідно, щоб інтенсивність подразника була достатньою. Перехід від невідчутних стимулів до відчутних відбувається не поступово, а стрибками. Мінімальна чинність подразника, що викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуттів. Подальше збільшення чинності подразників, що діють на рецептори, викликає або зникнення відчуття, або болюче відчуття (наприклад, гучний звук, яскравість, що засліплює очі). Верхнім абсолютним порогом називається максимальна чинність подразника, при якій ще зберігається адекватне діючому подразнику відчуття.

За величину абсолютного порогу приймається значення стимулу, приблизно відповідне 50% випадків виникнення і відсутності відчуттів. Нижній поріг дає кількісний вираз для відчуттів, що висловлюється зворотною залежністю: чим менше величина порогу, тим вище чуттєвість даного аналізатору.

Величина абсолютних порогів змінюється в залежності від різноманітних умов: характеру діяльності і віку людини, функціонального стану аналізатору, чинності і тривалості подразнення тощо.