Виробнича логістика

1. Мета, функціональні сфери та основні завдання виробничої логістики

Виробнича логістика охоплює функціональну сферу безпосе­реднього виробництва як процесу виготовлення, тобто процеси від початку виробничого процесу до передання готової продукції у підсистему логістичного розподілу і збуту, в тому числі виробниче транспортування сировини, матеріалів, комплектуючих тощо, а та­кож виробниче складування.

Можна виділити головну мету і завдання трьох рівнів, що спри­ятимуть створенню оптимальної логістичної виробничої системи.

Головна мета виробничої логістики — це комплексне планування та управління матеріальним потоком у процесах виробництва, ви­робничого транспортування і складування та відповідним інформа­ційним потоком з метою забезпечення витратної та часової оптимі-зації характеристик матеріального потоку (Економічна, 2001). Іншими словами виробнича логістика спрямована на забезпечення своєчасної і комплексної поставки продукції згідно з договорами, на організацію відповідно до замовлень безперервного технологіч­ного процесу за мінімізації загальних коштів незавершеного вироб­ництва та виробничих витрат загалом.

Завдання першого рівня зводиться до мінімізації витрат на ви­робництво, забезпечення безперервного завантаження працівників і робочих місць, безперервність руху предметів праці у виробництві.

Завдання другого рівня полягає у підвищенні організованості процесів виробництва, реалізації основних принципів організації виробництва:

• спеціалізація — диверсифікація;

• стандартизація — універсалізація;

• прямотечійність — невизначеність;

• безперервність — перервність;

• паралельність — послідовність;

• пропорційність — резервування;

• надійність — гнучкість;

• ритмічність — аритмічність.

Завдання третього рівня — це гарантування працездатності ви­робничої системи у заданому діапазоні якісних та кількісних пока­зників, забезпечення повного циклу управління в його взаємо­зв'язку, тобто забезпечення прогнозування, нормування, плану­вання, організації, обліку, контроля, аналізу, координації, регулю­вання, стимулювання.

Цільова орієнтація і завдання виробничих процесів передбача­ють загальне зменшення невпорядкованості, різноманітності та не­визначеності у русі предметів праці як в просторі, так і в часі. Так, односпрямований рух предметів праці у виробництві забезпечує:

• багатократне зменшення складності виробничої системи та пра-цевитратності управління виробництвом завдяки скороченню у десят­ки разів кількості різноманітних міжцехових та внутрішньоцехових технологічних маршрутів і виробничих зв'язків між учасниками;

• створення бази для узгодження строків виконання робіт із безперервним завантаженням планових робочих місць та виробни­чих дільниць;

• підвищення технологічної однорідності робіт на кожному ро­бочому місці.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється відпові­дно до головної мети, тобто на основі річної виробничої програми підприємства, і формує або уточнює його виробничу структуру.

Для досягнення стійкого рівня конкурентоспроможності на ри­нку процес перебудови організації має відбуватися як процес на­ближення існуючої моделі організації до її ідеалу (оптимуму).

Оп­тимальний проект підприємства повинен відповідати сучасним рівням технології, техніки та культури (знань) організації і управ­ління підприємством. Тобто оптимальний проект має являти собою гнучку логістичну виробничу систему.

Гнучкість виробничої логістичної системи та можливість її адаптації до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпе­чується за рахунок багатьох факторів, основними з яких є еласти­чність техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, здат­ність до видозмін в організації та управлінні виробництвом.

Розрізняють тактичну і стратегічну, кількісну та якісну гнуч­кість.

Тактична гнучкість визначає час, необхідний підприємству для опанування виробництва нового виробу або реконструкції окремого виробництва, пов'язаного з нововведенням у техніці чи технології.

Стратегічна гнучкість розкриває значущість можливих капі­таловкладень, ефекту, обсягу та часу реконструкції підприємства.

Якісна гнучкість може забезпечуватися за рахунок наявності універсального обслуговуючого персоналу та гнучкого виробництва.

Кількісна гнучкість також має різні способи забезпечення (див. приклад 5).

Приклад 5: На деяких підприємствах Японії основний персонал стано­вить не більше 20 % максимальної чисельності працюючих. Інші 80 % — тимчасові робітники. Крім того, до 50 % — тимчасових робіт­ників — це жінки та пенсіонери. Таким чином, при чисельності персо­налу в 200 чоловік підприємство в будь-який момент може поставити на виконання замовлення до 1000 чоловік, причому резерв робочої сили доповнюється адекватним резервом обладнання (Гаджинский, 1996).

Реалізація основних принципів організації виробництва приво­дить лише до підвищення організованості (ефективності) функціо­нування підприємства за умов відносно стабільного впливу середо­вища, тоді як реалізація основних і протилежних принципів організації виробництва підвищує ще й внутрішню гнучкість виро­бництва, тобто можливість оперативно, з мінімальними витратами адаптуватися до змін у виробничій програмі, умов на ринку товарів і послуг, норм державного регулювання. В результаті формується динамічно організована структура підприємства, тобто логістична виробнича система.