Розділ 1 історіографічний огляд та джерельна база дослідження

Співробітництво України з Центральною Азією уже привертали увагу дослідників, але оскільки тема дослідження охоплює відносно нетривалий історичний період (з 1991 – 2012 рр.), це зумовило відсутність спеціальних узагальнюючих наукових праць, присвячених питанню шляхів співробітництва Турецької Республіки, Ісламської Республіки Іран та Ісламської Держави Афганістан відносно України. Це пояснюється незначною віддаленістю у часі, незавершеністю процесу, варіативністю двосторонніх стосунків, що вимагає подальшого ґрунтовного, цілісного й об’єктивного вивчення. Водночас, з огляду на важливість проблеми дослідження, різні її аспекти тією чи іншою мірою вже були об’єктом наукового аналізу у працях істориків, соціологів та політологів.

Аналіз історіографії теми дає змогу умовно поділити її на три основні складові: перша – це праці присвячені співробітництву України з Турецькою Республікою; друга – співробітництву України з Ісламською Республікою Іран; і, третя – співробітництву нашої держави з Ісламською Державою Афганістан. Серед доробку історіографічного характеру заслуговує на увагу стаття, перш за все Т. Лахманюк «Україна і Турецька Республіка: шляхи співробітництва» [19], в якій авторка аналізує договірно-правову базу україно-турецьких відносин, досліджує політичні взаємовідносини, висвітлює торгівельно-економічні зв’язки України з Турецькою Республікою, розглядає науково-технічне співробітництво, співпрацю у гуманітарній галузі. Не менш цікавою для даного дослідження є стаття С. В. Корсунського «Українсько-турецькі відносини: минуле, сьогодення, завтра…» [12], в якій автор наводиться комплексний аналіз українсько-турецьких відносин, зокрема висвітлює історичний аспект, сучасний стан співробітництва, а також перспективи подальшого розвитку. Взаємини Турецької Республіки з Україною в історичному контексті їх висвітлює перший секретар Посольства України в Турецькій Республіці В. Побережний [33], а поєднавши історію і сучасність – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Турецькій республіці – І. Долгов [8], у статті „Не лише Чорне море єднає нас”. І. М. Сергійчук [38], розглядає основні проблеми соціально-економічного і політичного розвитку країн Азії і Африки та зокрема Туреччини в період новітньої історії (1918 - кінець XX ст. ). В контексті даної дипломної роботи заслуговують на увагу праці Кримського[14], Кунделева [16], Мансурова[20], Силіна[39], Жангожаpа [10], які висвітлюють широке коло проблем турецької історії, і можуть пролити світло на сучасні політичні, торгово-економічні, культурні стосунки Турецької Республіки і нашої держави. Ці праці становлять інтерес насамперед з огляду на те, що демонструють розуміння даної проблеми, створенні теоретичної основи для реалізації національних інтересів держав на міжнародній арені виходячи з особливостей геополітичного розташування та геостратегічної конфігурації їхніх інтересів. Крім того, аналіз означених праць дає можливість виявити  у світовій політологічній думці деякі закономірності у розвитку підходів до проблеми геополітичних детермінант та міжнародно-політичних імперативів здійснення зовнішньої політики окремими державами. Цінним дослідженням в контексті даної дипломної роботи є стаття про «Геополітичні кон’юнктури та геостратегічні імперативи співробітництва України і країн Середнього Сходу» [3], в якій проаналізовано основні причини та результати впливу геополітичних інтересів держав Середнього Сходу на вибір української стратегії зовнішньополітичної поведінки. З'ясовано шляхи і методи захисту національних інтересів України у регіоні Середнього Сходу в контексті здійснення глобального міждержавного співробітництва з урахуванням життєво необхідних геополітичних інтересів великих держав, особливості та специфіку геополітичних інтересів Туреччини, Ірану, Афганістану стосовно України. Розглянуто економічну, політичну, науково-технічну та культурну складові інтересів досліджених держав та визначено домінуючу з них у процесі розвитку та поглиблення співпраці з Україною. Висвітлено перспективні напрями міждержавних відносин. Значну увагу приділено місцю та ролі дво- та багатостроннього співробітництва України з Туреччиною, Іраном, Афганістаном як фактора цивілізаційного інтегрування євразійського континенту. Визначено основні детермінанти геополітичної місії України як соціокультурного, політичного, економічного моста між Європою та Азією. Запропоновано шляхи вдосконалення існуючих відносин України з середньосхідними державами, надання їм динамізму та виведення на якісно новий рівень. У статті «Проблеми та перспективи співробітництва України з Іраном в економічній сфері» [35], проаналізовано сучасний стан економічного співробітництва України з Іраном. На основі проведеного аналізу обґрунтовано висновок про те, що для України Іран залишається одним з основних торгових партнерів, а економічні інтереси Ірану щодо розвитку євро-азійського енергетичного співробітництва співпадають з геостратегічними цілями України. Формулюються висновки та рекомендації для України щодо розширення  співробітництва з Іраном в економічній сфері, у першу чергу, в нафтогазовій галузі, у тому числі й щодо реалізації проектів використання транзитних можливостей України для надходження іранського газу до європейських країн. Науково-технічне співробітництво Ірану та України подає О. Маначинський у своїй статті «Іран: в епіцентрі бурі: Геополітика» [19], зокрема про налагодження нових взаємовигідних контактів у машинобудуванні, енергетиці, нафтогазовій промисловості, в авіаційній, хімічній, нафтохімічній, залізничній сферах тощо. В статі Т. Лахманюк «Україна й Ісламська Республіка Іран: шляхи співробітництва» [18], проаналізовано договірно-правову базу україно-іранських відносин, досліджено політичні взаємовідносини, висвітлено торгівельно-економічні зв’язки України з Іраном, розглянуто науково-технічне співробітництво, співпрацю у гуманітарній галузі. В. Швед [49], розглядає сучасну співпрацю, що базується на низці угод між Україною та Ісламською Республікою Іран. Основна увага у відносинах між двома країнами приділяється розширенню сфер і обсягів торговельного обороту, встановленню і зміцненню прямих контактів між господарськими структурами двох країн. Що ж до Афганістану то основний і найбільш вагомий недолік історіографічного характеру – це відсутність фундаментальних історичних досліджень, де б ґрунтовно і послідовно аналізувалась співпраця України та Ісламської Держави Афганістан. На мій погляд важливою в контексті даної роботи є стаття «Перспективи та проблеми співробітництва України з країнами Південної Азії» [29], в якій автор розглядає поточний стан відносин України з державами Південної Азії, зокрема Афганістану, визначає перспективні сфери співпраці та основні проблеми, що перешкоджають більш ефективному розвитку відносин в економічній та політичній сферах. Висвітлює головні чинники, що впливають на співпрацю України та держав Південної Азії, зокрема - контекст світової фінансово-економічної кризи та політичних подій, що відбуваються у регіоні. Формулюює рекомендації щодо розширення співпраці України з державами Південної Азії.  С. В. Головко та Ю. Р. Медюк [4], досить ґрунтовно розкривають питання міжнародних відносин та зовнішньої політики Ірану, Афганістану, Туреччини щодо України. Важливою використаною працею в даній дипломній роботі є «Економічна складова геополітичних інтересів України у відносинах з країнами Середнього Сходу: Туреччиною, Іраном, Афганістаном» [9], в якій проаналізовано особливості та специфіку геополітичних інтересів Туреччини, Ірану, Афганістану стосовно України. В. Фортов у своїй статті «Глобальна енергетична безпека: проблеми і шляхи розв’язання» [53], вказує що, до трьох традиційних складових стійкого розвитку сучасного суспільства — економічного процвітання, соціального та екологічного добробуту — сьогодні додалася енергетична безпека. Для протидії загрозам енергетичній безпеці, що підривають основи стійкого розвитку, необхідно виробити і послідовно проводити в життя узгоджені на міждержавному рівні заходи антикризової енергетичної політики, які автор і висвітлює у своїй статті. Л. Д. Чекаленко [54], у своєму підручнику розглядає проблемні питання зовнішньої політики України. Висвітлює потенційні загрози, що є наслідком нерозв'язаних зовнішньополітичних проблем. Особливу увагу приділяє пошукові оптимальних форм реалізації прав людини, стабільності суспільства і зміцнення позицій держави в новій парадигмі міжнародних відносин. Висвітлює проблеми, пов'язані зі становленням і розвитком зовнішньої політики України, що покликана формувати високий політичний, економічний та інформаційний імідж розвинутої європейської держави. В контексті даної роботи важливими для написання є використання електронних інформаційних ресурсів, оскільки вони нам дають найновішу інформацію (яку неможливо знайти у підручниках) про співпрацю нашої держави з вище згаданими країнами. Особливо актуальними є новинні стрічки (online-новини), з яким ми дізнаємось про перспективи встановлення міждержавних правових відносин між Україною та Туреччиною, Іраном, Афганістаном, економічну співпрацю, науково-технічну, новини культури, та інше. Таким чином, для розкриття даної теми було використано різноманітні матеріали: опубліковані джерела, статті сучасних дослідників, електронні джерела. Аналіз джерельної бази засвідчив, що сукупно групи джерел, зазначені в дипломній роботі, становлять різноманітний корпус документального забезпечення досліджуваної проблеми. Зрозуміло, не всі джерела є рівнозначними, та разом вони роблять результати започаткованого дослідження цілком достовірними і достатніми для досягнення поставленої мети та виконання намічених завдань.