Тема 20. Основи кримінального права.

20.3. Кримінальна відповідальність. Порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Види кримінальних покарань.

План

1. Поняття, ознаки та підстави кримінальної відповідальності.

2. Обставини, що виключають злочинність діяння.

3. Покарання і його види.

4. Обставини, які пом’якшують покарання.

5. Обставини, що обтяжують покарання.

6. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

1. Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної відповідальності.

Кримінальна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні до особи, що вчинила злочин, заходів державного осуду у вигляді позбавлення або обмеження особистого, майнового або іншого характеру (покарання), що визначається обвинувальним вироком суду.

Ознаки кримінальної відповідальності:

1. зв’язок зі злочином. Кримінальна відповідальність застосовується тільки щодо особи, яка скоїла злочин;

2. обов’язок винної особи випробувати на собі негативні наслідки злочину, тобто бути покараним;

3. правова оцінка державою в особі його уповноважених органів злочинного діяння винної особи;

4. судовий порядок застосування покарання та інших заходів кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність реалізується виключно судом.

Виникнення, реалізація та припинення кримінальної відповідальності здійснюється в межах кримінальних правовідносин. Юридичним фактом, який спричинює кримінально – правові відносини, є скоєння злочину. Реалізація кримінальної відповідальності починається з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили, а припиняється – з моменту погашення або зняття судимості. Судимість – юридичні наслідки покарання або іншого заходу кримінальної відповідальності. Вона полягає у тимчасовому обмеженні прав на заняття окремими видами діяльності та на доступ до державної служби.

Підстава кримінальної відповідальності – скоєння особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кримінальним законом. Кримінальна відповідальність може наступати тільки за конкретне суспільно небезпечне діяння, заборонено кримінальним законом, а не за образ мислення та навіть не за виявлене бажання скоїти злочин.

Розглянемо реалізацію кримінальної відповідальності на конкретному прикладі. Наприклад, 5 червня 2008 г. громадянин К. скоїв крадіжку. Крадіжка стала юридичним фактом, який потягнув виникнення кримінально – правових відносин. 16 жовтня 2002 р. набрав законної сили обвинувальний вирок суду, відповідно до якого громадянину К. призначене покарання у вигляді позбавлення волі на два роки. Строк судимості за злочин середньої тяжкості, яким є крадіжка, складає три роки. Отже, відповідно до кримінального закону, ці кримінально – правові відносини мають припинитись 16 жовтня 2013 р., після відбуття громадянином К. покарання та погашення судимості (якщо судимість не буде знята судом раніше).

Моментом настання кримінальної відповідальності є момент вступу в законну силу обвинувального вироку суду. Цей висновок базується на ст..62 Конституції України, яка визначає, що «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Також згідно ч.1 ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

2. У деяких випадках вчинки людей мають зовнішню схожість зі злочином, однак не тільки не становлять суспільної небезпеки, але і визнаються припустимими і навіть суспільно корисними. Кримінальний кодекс України містить перелік обставин, що виключають злочинність діяння,а отже , і кримінальну відповідальність. До них належать:

1)необхідна оборона. Це дії , вчинені з метою самозахисту, захисту іншої особи, захисту суспільних чи державних інтересів від злочинного посягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає. При цьому не можна вдаватися до перевищення меж необхідної оборони;

2) затримання особи, що вчинила злочин. Це дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, що вчинила злочин. При цьому також не можна перевищувати міри, необхідної для затримання злочинця.

3) крайня необхідність. Крайньою необхідністю визнається заподіяння шкоди охоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі, суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку неможливо було відвернути іншими засобами. Небезпеку, що викликає стан крайньої необхідності, створюють сили природи, фізіологічні та патологічні процеси у людини, дії машин і механізмів;

4) фізичний чи психічний примус. Не є злочином діяння особи, вчинене під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Діяння, вчинене під психічним примусом, виключає відповідальність лише в тому разі, якщо вона завдає меншої шкоди, ніж психічне насильством. Наприклад, матеріально відповідальна особа звільняється від відповідальності, якщо вона передала довірене їй майно злочинцям, які погрожували особі вбивством;

5) виконання наказу або розпорядження. Якщо особа виконувала законний наказ чи розпорядження і при цьому заподіяла шкоду охоронюваним інтересам, вона не несе кримінальної відповідальності. Не підлягає відповідальності особа, що відмовилась виконати явно злочинний наказ або розпорядження;

6) діяння, пов’язане з ризиком. Ризик визнається виправданим, якщо поставлена суспільно корисна мета не могла бути досягнута іншим шляхом. Ризик не визнається виправданим, якщо він свідомо створював загрозу для життя інших людей чи загрозу екологічної катастрофи або інших надзвичайних подій;

7) виконання спеціального завдання із запобігання чи викриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди охоронюваним інтересам особою, яка, виконуючи спеціальне завдання, брала участь в організованій групі чи злочинній організації. Але це правило не поширюється на особливо тяжкі злочини проти особи.

3. Відповідно до ч.1 ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Сутність покарання полягає в тому, що засуджений зазнає певних втрат та страждань (наприклад, обмеження пересування, особистої недоторканості, таємниці листування – при позбавленні волі). Однак кара – не єдина і навіть не головна мета покарання. Покарання має на меті виправлення засуджених, запобігання скоєнню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Кримінальний кодекс передбачає 12 видів покарань, що поділяються на:

• основні покарання;

• додаткові покарання;

• покарання, що можуть призначатися як основні та додаткові.

Види основних покарань: