Тема 9. Основи цивільного права.

9.5. Зобов’язання. Забезпечення виконання зобов’язань.

План

1. Поняття, види зобов’язань, підстави їхнього виникнення і припинення.

2. Договір, як основна підстава виникнення зобов’язань.

3. Способи забезпечення виконання зобов’язань.

1. Зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Таким чином, уповноваженою особою (носієм права, що випливає із зобов’язання) в зобов’язанні є кредитор.

Зобов’язальні відносини мають такі ознаки:

1. об’єктом зобов’язання є дія (передати річ, виконати роботу, надати послугу);

2. зміст суб’єктивного права, що випливає із зобов’язання, зазвичай, визначається договором. Наприклад, права орендаря складського приміщення визначаються договором оренди. За межі договору права орендаря не повинні виходити;

3. зобов’язальні відносини завжди обмежені певним строком, за своєю природою вони кінцеві. Тому і права, що випливають із зобов’язання, мають кінцеві строки;

4. права, що випливають із зобов’язання, захищаються законом відносно. Тобто, у разі невиконання зобов’язання кредитор має право звернути свої претензії тільки до однієї конкретної особи – боржника.

Види зобов’язань:

1. за розподілом прав і обов’язків розрізняють односторонні і двосторонні (взаємні) зобов’язання. В односторонньому зобов’язанні одна сторона є носієм прав, а інша – носієм обов’язків. У двостороннім зобов’язанні права й обов’язки покладені на обох сторін;

2. за підставами виникнення розрізняють договірні і позадоговірні зобов’язання (зобов’язання з правопорушень, заподіяння шкоди й інших юридичних фактів);

3. за спрямованістю розрізняють регулятивні й охоронні зобов’язання. Регулятивні зобов’язання «обслуговують» цивільний оборот, тобто правомірний перехід прав і обов’язків від одних осіб до інших. Охоронні зобов’язання націлені на відновлення порушених прав.

Підстави виникнення і припинення зобов’язань – це юридичні факти, у силу яких виникають і припиняються зобов’язання. До підстав виникнення зобов’язань відносять як дії, так і події. Дії можуть бути правомірними і неправомірними:

1. Договори та інші правочини;

2. створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3. завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4. безпосередньо з актів цивільного законодавства;

5. безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів влади місцевого самоврядування;

6. рішення суду;

7. настання або ненастання події. Події, як правило, породжують зобов’язання в сукупності з діями. Наприклад, загибель майна в результаті паводка тягне зобов’язання виплатити страхову суму тільки тоді, коли майно було попередньо застраховане.

Суб’єктами зобов’язання є боржник і кредитор. Якщо на стороні боржника або кредитора виступають по декілька осіб, такі зобов’язання називають зобов’язаннями з множинністю осіб. Зобов’язання з множинністю осіб діляться на солідарні і субсидіарні зобов’язання.

Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання. У разі солідарної вимоги кредиторів кожний із кредиторів має право пред’явити боржникові вимогу у повному обсязі. У разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Боржник, який виконав солідарний обов’язок, має право на зворотну вимогу (регрес ) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Субсидіарне зобов’язання має місце тільки при множинності осіб на стороні боржника. Субсидіарний боржник є додатковим боржником, до якого неможливо пред’явити вимогу, минаючи основного боржника ( батьки по відношенню до своїх неповнолітніх дітей, які за законом несуть самостійну матеріальну і адміністративну відповідальність ).

Цивільний Кодекс України передбачає підстави заміни осіб у зобов’язанні:

1. кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за право чином (уступка вимоги); правонаступництва; виконання обов’язку боржника поручителем, або заставодавцем, виконання обов’язку боржника третьою особою;

2. боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Підстави припинення зобов’язань:

1. належне (тобто відповідне умовам) виконання зобов’язання. Це найбільш бажаний варіант припинення зобов’язання. При цьому права кредитора реалізовані, а обов’язки боржника – вичерпані;

2. передання боржником кредиторові відступного у вигляді грошей або іншого майна за згодою сторін;

3. зарахування, тобто погашення зустрічних, однорідних вимог, термін яких уже настав;

4. за домовленістю сторін. Різновидом такого припинення зобов’язання є новація, за якої старе зобов’язання замінюється новим;

5. прощення боргу;

6. поєднання в одній особі боржника і кредитора. Наприклад, боржник став спадкоємцем кредитора;

7. неможливість виконання з незалежних від боржника причин. Наприклад, індивідуально – визначена (незамінна) річ, що була предметом зобов’язання, загинула без вини боржника;

8. смерть фізичної особи чи ліквідація юридичної особи. Якщо зобов’язання могло бути виконане тільки при особистій участі боржника, то його смерть припиняє зобов’язання.

2. Договір – це угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків. Приклади договорів: купівля – продаж, дарування, позика, доручення.

Розгалужена система договорів є надійною основою ділових відносин. У сучасному цивільному праві розрізняють такі види договорів:

1. за моментом початку дії розрізняють консенсуальні та реальні договори. Дія консенсуального договору починається з моменту укладення угоди учасниками договору. Наприклад, права й обов’язки продавця і покупця виникають в момент укладення договору купівлі – продажу. Дія реального договору починається з моменту передачі речі, що становить предмет договору. Наприклад, права позикодавця і обов’язки позичальника виникають не в момент угоди, а лише тоді, коли позикодавець передасть позичальнику гроші;

2. за наявністю вигоди у контрагентів розрізняють оплатні та безоплатні договори. Якщо виконання договору приносить майнову вигоду обом контрагентам, договір є оплатним. Такі, наприклад, договори купівлі – продажу, оренди, підряду. Якщо договір приносить майнову вигоду тільки одному з контрагентів, він є безоплатним: наприклад, договір дарування. Певні договори за розсудом сторін можуть бути як оплатними, так і безоплатними;

3. у залежності від розподілу прав і обов’язків між сторонами розрізняють односторонні та двосторонні договори. У першому з них один контрагент має тільки права, а іншій – тільки обов’язки. Такий, наприклад, договір позики: позикодавець має право вимагати повернення наданої в борг суми, а позичальник зобов’язаний її повернути. У двосторонньому договорі права й обов’язки мають обидва контрагенти. Характерним прикладом такого договору є договір купівлі – продажу;

4. за змістом регульованої діяльності розрізняють майнові й організаційні договори. Майновий договір спрямований на безпосереднє одержання майна чи блага. Такими є більшість цивільно – правових договорів. Організаційний договір призначений для створення передумов одержання майнової вигоди, наприклад, договір про спільну діяльність (будівництво й експлуатація якої – небудь споруди);

5. головні та додаткові договори. Додатковий договір не може існувати без головного договору. З виконанням головного договору припиняється дія додаткового договору. Наприклад, договір позики є головним, а договір застави в забезпечення виконання договору позики – додатковим;

6. попередні та основні договори. Попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються у певний строк укласти основний договір на умовах, встановлених попереднім договором (Договір про договір);

7. договір приєднання. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (договір страхування, договір перевезення ).

Особливо слід відмітити публічний договір. Публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться на рівних умовах.

Договір є укладеним , якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

3. З метою стимулювання боржника до виконання основного зобов’язання , оскільки його невиконання може загрожувати штрафними санкціями, а також іншими майновими втратами законом передбачені наступні способи забезпечення виконання зобов’язань: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Неустойкою ( штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Штраф може сплачуватися в твердій сумі, або в кратному розмірі до вартості предмета, що захищається штрафом.

Пенею є неустойка , що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно . сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі. Сплата неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням обов’язку.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

В силу застави кредитор ( заставодержатель ) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем ) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Окремі види застави:

1)іпотека – застава нерухомого майна (землі) , що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Договір підлягає нотаріальному посвідченню;