21.3. Піскування (глинування) осушуваних торф’яних ґрунтів

Піскування (глинування) – спосіб покращення водно-фізичних властивостей торф’яно-болотних ґрунтів шляхом перемішування їх з мінеральним ґрунтом – піском (глиною), що підвищує несучу здатність торф’яного ґрунту, знижує небезпеку виникнення пожеж, появи радіаційних заморозків, вітрової ерозії, покращує водний режим кореневмісного шару (табл. 21.6).

21.6. Вплив піскування (глинування) торф’яних ґрунтів

на їх водно-фізичні властивості

Варіант	Горизонт, см	Середня щільність, г/см3	Щільність твердої фази, г/см3	Загальна шпаруватість, %	Повна влагоємкість, %
Торф’яний ґрунт (контроль)	0-15 15-30	0,21 0,21	1,54 1,51	86,0 86,1	400 410
Торф’яний ґрунт + пісок 200 м3/га	0-15 15-30	0,34 0,23	1,71 1,55	80,3 85,3	238 376
пісок 400 м3/га	0-15 15-30	0,56 0,22	2,00 1,56	71,9 85,6	128 380
пісок 600 м3/га	0-15 15-30	0,68 0,30	2,26 1,60	70,0 80,9	103 265
пісок 800 м3/га	0-15 15-30	0,39 0,20	1,88 1,52	79,3 86,6	204 436

Піскування може здійснюватись різними методами. Найбільш розповсюджений метод, при якому пісок завозять на торф’яник, розрівнюють по його поверхні бульдозерами, грейдерами або планувальниками, а потім дисковими боронами перемішують з верхнім шаром торф’яного ґрунту (змішаний метод).

Завозити пісок краще восени, взимку або ранньої весни, коли торф’яний ґрунт промерз, а снігу на ньому немає або невелика кількість. Для добрерозклавшихся торф’яників Білорусії та Прибалтики застосовують дози піску (супіску) – 200-300 м³/га. Для слаборозклавшихся торф’яників кількість піску або супіску повинно бути збільшене до 400 м³/га. Для умов Північно-Західної Нечорноземної зони Росії дози піску і супіску складають по 300-400 м³/га, глини – 200-300 м³/га, для Полісся України дози піску (супіску) – 100-150 м³/га.

Рекомендовану дозу піску (глини) необов’язково вносити за один прийом. Вона може бути внесена частинами протягом декількох років. Торф’яні ґрунти, орний шар яких збагачений мінеральними компонентами, рекомендується після стерньових попередників обробляти в літньо-осінній період дисковими знаряддями по методу напівпару (якщо ці поля не зайняті повторними посівами). Один раз в три-чотири роки на глибину орного шару необхідно здійснювати без відвалене розпушування плугом із знятими відвалами.

Застосовують також насипний метод піскування, при якому на поверхню торф’яників насипають пісок шаром 10-15 см і не перемішують його з торфом. При вирощуванні сільськогосподарських культур обробляють тільки піщаний шар. Кількість піску, що вноситься, складає 1000-1500 м³/га. Для насипного піскування придатний крупнозернистий пісок. Дрібнозернисті піски затрудняють доступ повітря і легко зносяться вітром. Покривний матеріал не повинен містити шкідливих для рослин речовин і насіння бур’янів. Покривати насипним ґрунтом можна тільки торф’яники, що добре розклались.

Найбільш перспективними напрямком структурної меліорації мілкоперелогових торф’яників є піскування методом глибокої оранки спеціальними плугами. Здійснюють її для корінного перетворення будови ґрунтового профілю і створення такого, який буде мати більш сприятливі водно-фізичні властивості, і зберігати торф’яний переліг (фізичну консервацію).

Спеціальними плугами оранку можна здійснювати на глибину до 1,5 м. В результаті такої оранки мілкоперелогових торф’яників горизонтально розташовані шари торф’яного перелогу обертаються на 110-140 і встановлюються в нахилене положення. Ґрунтовий профіль при цьому перетворюється в шарову будову: від підошви плужної борозни до поверхні розташовані пласти піску і торф’яного перелогу, які паралельно чергуються і поставлені під кутом приблизно 45. Верхня частина пластів піску та торфу перемішується і перетворюється в новий орний шар, з включеннями в нього 5-10 % органіки (торфу) для супіску і 10-15 % для розпушених пісків. Об’ємне співвідношення пластів торфу і піску в підорному шарі визначається їх водопроникністю і вологоємкістю.

Співвідношення пластів торфу до піску в підорній частині профілю при оранці торф’яників, що підстилаються розпушеними пісками, складає 3:2:1, зв’язаними пісками 2:1:1, супісками 1:1:2. Співвідношення торфу і піску регулюється зміною глибини оранки. Створюється антропогенний ґрунт, що принципово відрізняється за своїми властивостями і будовою профілю від вихідного торф’яника і має більш високу родючість.

Торф’яний переліг захищений від руйнування його вітровою ерозією, пожеж, сповільнюється мінералізація торфу, що збільшує довговічність торф’яника. Пом’якшується екстремальність болотного мікроклімату і збільшується тривалість вегетаційного періоду для формування врожаю повторних культур, знижується вірогідність появи радіаційних заморозків, збільшується несуча здатність ґрунту. Створюється більш потужний кореневмісний шар, збільшується водопроникність ґрунтового профілю внаслідок чого краще і повніше поглинаються опади. Знижуються втрати вологи на непродуктивне випаровування. Все це в сукупності покращує водний режим ґрунту.